Білі халати в сутінках: як українська фармація виживає на межі людських та технічних можливостей

Коли в містах та селах гасне світло, життя ніби стає на паузу. Але не в аптеці. Під монотонний, виснажливий гуркіт генератора, що вже став невід’ємним звуком української зими, там триває своя тиха битва. Це битва за кожну ампулу інсуліну, за кожен вчасно виданий рецепт і, зрештою, за право залишатися людиною в нелюдських обставинах.

А коли робота перетворюється на битву, ресурс закінчується значно швидше. Чому так відбувається та як зарадити емоційному вигоранню фармацевтів, пояснює доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України Максим Миколайович Хаустов.

Жіноче обличчя енергонезалежності

Сьогоднішня українська аптека — це переважно жіночий колектив. І саме ці жінки стали головними «технічними директорами» енергетичної кризи.

В університетах їх вчили хімії, фармакогнозії та клінічній фармакології. Ніхто не викладав курс «Як завести бензиновий генератор при -20°C» або «Як замінити замаслену свічку запалювання». Але реальність внесла свої корективи.

Тендітні жінки тягають 20-літрові каністри з пальним, маневруючи між ожеледицею та входом до аптеки. Вони знають, як «підкачати» бензин, як перевірити рівень мастила і як відрізнити звук нормальної роботи двигуна від того, що віщує швидку зупинку системи.

А потім фармацевт, чиї руки в чорному мастилі або тхнуть бензином, змушена за лічені хвилини перетворитися на стерильного фахівця. Вони відмивають пальці крижаною водою, щоб знову вдягнути білий халат і з абсолютною точністю видати ліки. 

Коли кожен градус на вагу життя

Для фармацевта блекаут — це не просто відсутність світла в залі. Це загроза для препаратів, що вимагають суворого температурного режиму (+2…+8°C). Коли генератор дає збій серед ночі, фармацевти часто зриваються з дому, щоб перевірити холодильники. Це стан постійної фонової тривоги, який не вимикається ні на хвилину. Відповідальність за те, що пацієнт має отримати «живий» препарат, тисне сильніше за втому. В умовах віддалених сіл, де допомоги чекати нізвідки, ця відповідальність стає абсолютною.

Аптека як «острів зв’язку» та «пункт розпачу»

У віддалених районах аптека сьогодні виконує функції, які їй не належать. Вона перетворилася на інформаційний хаб: сюди йдуть дізнатися, чи працює лікар, чому немає зв’язку і які новини. Фармацевт стає головним джерелом інформації. А також – психологом, психотерапевтом, соціальним працівником, адже  люди приходять зі своїм болем і зі своїми проблемами. Хтось втратив рідних, у когось розбите вікно, хтось просто не витримує темряви, втомився від обстрілів… Фармацевт вислуховує всіх, пропускаючи цей біль крізь себе, бо «білий халат» для багатьох — це символ надії та стабільності.

Коріння знецінення

Найважчим випробуванням є не холод і не каністри з бензином, а системне знецінення професії, яке випалює зсередини. Причин багато і здебільшого вони створені суспільством, а не працівником аптеки, отже, боротися з ними він не в змозі.

Фармацевтів часто роблять «крайніми» у питаннях цін на ліки: медійні атаки на «аптечних гігантів» призводять до того, що пацієнт у черзі бачить ворога в людині за касою, а не в недосконалій системі. Відвідувачі аптек часто виміщають свій гнів на фармацевтах через високі ціни (на які аптека не завжди впливає) або через повільну роботу бази під час блекауту.

Пацієнт став «клієнтом», а клієнт, як відомо, «завжди правий». Це дало споживачеві уявне право на зверхність, крики та неповагу до фахівця, який працює 12 годин під гуркіт генератора. Таке знецінення діє гірше за мороз — воно виїдає професійну гордість і веде до глибокої апатії.

Час рятувати тих, хто рятує нас

Емоційне вигорання фармацевтів — це не просто «втома». Це стан, коли людина більше не може співчувати, бо її власний внутрішній «генератор» порожній.

Україні критично необхідні програми ментального здоров'я, адаптовані саме під фармсектор.

1. Спеціалізована психологічна підтримка: Фармацевти повинні мати доступ до терапії, де враховується аптечна специфіка (робота з хворими людьми, технічний стрес, відповідальність за помилку).
2. Захист від агресії: Навчання технікам деескалації конфліктів.
3. Визнання на державному рівні: Впровадження соціальних пільг та програм реабілітації для тих, хто працює в зонах активних бойових дій та у віддалених пунктах. А також юридичний захист працівників першого столу не лише від фізичного насильства, а й булінгу.

Ми повинні усвідомити: якщо вигорить фармацевт — закриється аптека. А без аптеки жодна лікарня і жоден пацієнт не виживуть. Ресурс металевого генератора обмежений мотогодинами, а ресурс людини — нашою підтримкою. Не дайте цьому світлу згаснути.

Читайте також Аптека як точка опори: чому психологічний мікроклімат колективу став питанням виживання.