Оксана Дмитрієва: Учасників ринку три, а останні півроку всі зміни дивним чином чомусь направлені на аптечний сегмент

Сьогодні фармацевтичний ринок України перебуває у надзвичайно складному становищі. Заборона маркетингових угод між аптеками та виробниками, яку свого часу презентували як механізм здешевлення ліків, не принесла очікуваного результату. Ціни залишаються високими, а пацієнти, особливо з хронічними захворюваннями та з соціально вразливих груп, продовжують відчувати брак доступу до необхідних препаратів. Постанову КМУ, яка б мала вирівняти ситуацію досі не ухвалили. Редакція звернулася до Оксани Дмитрієвої, народного депутата, заступниці голови Комітету з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування, щоб з’ясувати, коли він зрештою запрацює та яким чином вирішить проблему доступності лікування для українців.

Ви входите до складу робочої групи, яка напрацьовує драфт документу. Він вже готовий? Який кінцевий варіант, що пропонується?

— Проєкт постанови справді напрацьовується, але остаточного варіанту поки немає. При тому, що цей процес триває з березня, з того моменту, коли вступила в силу тимчасова заборона маркетингових договорів. Уже і двічі змінювалася концепція цього документу, і були зауваження Мінюсту з приводу відсутності підстав для встановлення відсоткових обмежень, але, як-то кажуть, «віз і нині там». Насправді це питання дуже чутливе: у процесі беруть участь виробники, дистриб’ютори, аптечні мережі, МОЗ, Мінекономіки та Антимонопольний комітет, представники міжнародних організацій та громадськості. І у кожного свої інтереси. Виробники хочуть мінімізувати витрати, аптечний ритейл наголошує на необхідності фінансування логістики та роботи аптек у селах і прифронтових регіонах, дистриб’ютори говорять про валютні ризики.
Для пацієнта це виглядає просто: він хоче доступні ліки. Але механізм формування їхньої ціни складний.  Постанова має дати чіткі правила: які маркетингові практики дозволяються, у яких межах, і які запобіжники від зловживань застосовуються. Завдання не у тотальних заборонах, а в тому, щоб встановити зрозумілу систему, яка працює і для бізнесу, і для пацієнта.

Чому процес врегулювання питання маркетингу гальмується, які інтереси стоять за цим і що реально зміниться для українців після прийняття нової постанови? Кому вигідне затягування цього процесу?

— В Євросоюзі, до якого прямує Україна,  логіка проста: є правила — немає зловживань. Якщо ж існує «сіра зона», то завжди знайдуться ті, хто використає її на власну користь. Саме через відсутність чітких норм ми сьогодні бачимо затягування.

Я подала депутатське звернення з цього приводу, оскільки Закон від 12 лютого 2025 року прямо передбачає: Уряд мав у двомісячний термін ухвалити порядок укладання маркетингових договорів. Минуло вже пів року — документу немає. У зверненні я поставила три простих питання: чому досі не затверджено порядок, хто персонально несе відповідальність за невиконання норми закону, і коли проєкт буде винесено на розгляд Кабміну. Ці питання не політичні, а суто правові: Уряд має виконувати закон.

Чи бачите ви ризик того, що подальше зволікання з постановою призведе до зростання цін, зменшення їх доступності або дефіциту ліків?

— Ризики очевидні: якщо ситуація не буде врегульована, то ціни залишаться високими, а доступність ліків знижуватиметься. Вже сьогодні ми бачимо, що низка аптечних мереж на прифронтових територіях скорочує присутність або закриває мобільні аптеки. Без стабільного фінансування їхня робота просто неможлива. Це прямий ризик дефіциту ліків. Ми маємо розуміти, що відсутність правил та прозорості — це завжди ризик. Пройшло півроку, а документу, який би врегулював це питання, досі немає.

Чому заборона маркетингових практик у фармацевтиці не дала очікуваного ефекту? Яким було економічне обґрунтування такого кроку?

— Тому що маркетинг — не єдина складова ціни. Так, частина маркетингових витрат дійсно закладалася у вартість препаратів. Але основна ціна формується виробником. І поки не було механізму декларування та реферування цін, жодної гарантії зниження ми не мали. Фактично заборона вдарила по аптеках, особливо в регіонах, але не вирішила питання для пацієнтів. Насправді, рішення, особливо коли ми говоримо про державницький підхід, мають прийматися зважено, на основі аналізу. Чи був аналіз формування цін? Ні! Чи була проведена оцінка рентабельності аптек? Ні!  Чи рахували, яку частку становлять маркетингові витрати? Також ні. Тому зараз важливо провести системне дослідження ціноутворення, як це передбачалося у  рішенні РНБО.

Чи можна вважати, що маркетингові витрати – не головна причина високих цін на ліки в Україні? Наскільки прозоро виробник формує ціну на свій препарат? 

— І тут ми повертаємося до попереднього питання — а чи є у нас аналіз, документи, дослідження, які показують формування ціни. Ні, їх немає.

У цьому процесі три учасники, і кожен на своєму етапі впливає на ціну: виробник, дистриб’ютор, аптека. На першому етапі ціну визначає виробник — залежно від собівартості, валютних ризиків, логістики і власної цінової стратегії. В Україні цей етап фактично не регулюється.  Далі діють дистриб’ютори та аптеки. Але їхні націнки жорстко обмежені.

Розпочався процес декларування та реферування цін — і це уже перший крок, щоб хоч почати розуміти, де ціна така, як у сусідніх країнах, а де є перекоси.

Відповідно до чинного законодавства, націнка аптеки і дистрибʼютора фіксована. У випадку з виробниками —регулювання ціноутворення відсутнє. Чи вважаєте ви такий підхід справедливим? Які додаткові інструменти контролю можна залучити на ринку, аби врегулювати ціни та проконтролювати і закупочні, і відпускні?

— Так, саме про це я і кажу. Ми маємо трьох учасників ринку. І вони усі мають підпадати під регулювання. Щоб не було так, що зарегулювали когось одного — і хочемо зниження ціни. Це  так не працює. Має бути баланс.

Перш за все — необхідний повний запуск національного каталогу цін. Зараз у ньому лише близько 2 700 препаратів із понад 16 тисяч зареєстрованих. Це створює ризики, що з ринку зникнуть необхідні ліки. Друге — прозоре декларування цін виробниками та їх реферування із сусідніми країнами. Бо навіть зараз ми бачимо сильні перекоси в ціні, і це потрібно виправляти. Третє — я би хотіла все-таки побачити аналіз ціноутворення, який має провести Антимонопольний комітет, і, я думаю, що від дасть відповіді на багато питань, які зараз виникають.

А чи не варто державі звернути увагу на неконтрольовану рекламу лікарських засобів в громадському транспорті, на його зупинках, на телебаченні та в YouTube? Адже це величезні бюджети, і це так само видатки на рекламу, які закладаються у вартість препаратів. Тобто, якщо заборона маркетингу не дала очікуваного результату, ще й негативно вплинула на ритейл, можливо значно менші бюджети на рекламу ліків сильніше вплинуть на зменшення вартості препаратів? Крім того, ця реклама спонукає українців до самолікування, що напряму шкодить нації.

— Я завжди виступаю за послідовність. Ми ж розуміємо, що рекламні бюджети так само закладаються у вартість ліків. Було би правильно отримати точний розрахунок: який відсоток ціни препарату складають витрати на рекламу.

Я, як лікар, добре знаю: головна шкода неконтрольованої реклами — це стимулювання самолікування. І самолікування це проблема національного масштабу.
Тому моя позиція не у тотальних заборонах, а у встановленні правил і системного контролю. Якщо ми обмежуємо маркетинг в аптеках, але закриваємо очі на рекламу на телебаченні, у транспорті чи в YouTube, то створюємо дисбаланс. Підхід має бути комплексним і стосуватися всіх каналів.

Якою має бути постанова щодо регулювання фармсектору? Та чи варто взагалі Уряду регулювати господарські відносини виробників та аптек?

— Постанова має створити прозорі правила, а не зарегульовувати бізнес. Чітко визначити: що таке маркетинговий договір, які умови допустимі, які заборонені. І головне — забезпечити, щоб ціна для пацієнта була обґрунтованою і не вищою, ніж у сусідніх країнах.
Держава має втручатися там, де йдеться про державні кошти (держзакупівлі, реімбурсація, страхування). Але у приватних господарських відносинах — лише створювати правила й контролювати їх дотримання.

Наскільки справедливо стверджувати, що поки нормативні моменти так повільно вирішуються, на практиці страждають пацієнти? Адже вони фактично розраховували і розчарувалися в «ТОП-100», який не став ефективним вирішенням проблеми, і зараз продовжують купувати дорогі ліки?

— Так, це справедливо сказано. «ТОП-100» не дав ефекту — там були другорядні препарати, а не ті, які критично потрібні хворим. Пацієнти очікували здешевлення, а отримали розчарування. Це і є наслідок того, що рішення приймалися поспіхом і без аналізу.

МОЗ звітує, що завдяки цьому механізму українці заощадили 832 мільйони гривень. Це звучить оптимістично, але одразу виникає питання: по яких саме препаратах була ця економія, яким чином її рахували і хто взагалі формував перелік «ТОП-100»? Без чіткої відповіді на ці питання ми не можемо говорити про реальний результат для пацієнта. Бо в підсумку людині важливо не чути про «середню економію», а мати можливість прийти в аптеку й купити свої ліки дешевше.

Зараз деякі нардепи висловлюють пропозиції щодо зменшення кількості аптек, маніпулюють тезами, що аптека має бути закладом охорони здоровʼя. Ба більше, тези типу «аптека це не магазин» відправляють нас в радянський союз. Але тоді аптеки були некомерційними закладами, як і фармзаводи. Зараз же аптеки — це бізнес, який чесно заробляє гроші, орієнтований на надання комфортного класного сервісу, та, звісно, на прибуток. Але по факту все зводиться до тиску на ритейл. Як ви ставитесь до ініціатив щодо зменшення кількості аптек та подібних висловлювань?

— Я не люблю маніпуляцій. Є реалії, є держава, є бізнес, є пацієнти. І це потрібно враховувати. Так, аптека — це не супермаркет, бо йдеться про здоров’я людей. Але в сучасних умовах аптека — це також бізнес. Якщо ми будемо штучно зменшувати кількість аптек,  ми не підвищимо якість, а лише погіршимо доступ. Особливо у великих містах, де в одному ЖК живе кілька тисяч людей, наявність декількох аптек поруч — це не надмірність, а реальна потреба. Завдання держави — створити умови, прописати чіткі правила і забезпечити контроль за їхнім виконанням.

Як вплине, на ваш погляд, зменшення кількості аптек на доступність ліків? Чи не повернемося ми до історії, коли люди стоятимуть у довжелезних чергах і будуть вимушені купувати те, що є, або ж шукати потрібний препарат по всьому місту?

— Я нещодавно була у відрядженні за кордоном і на власному досвіді відчула, що означає дефіцит аптек. У столиці європейської країни я довго шукала потрібні ліки: одна аптека була далеко, в іншій не виявилося препарату. Це витрати часу і сил.
Українці до цього не звикли. Для нас важливо, щоб ліки були поруч, доступні й за адекватною ціною.

Це як із медичною реформою: ми взяли європейський підхід, коли держава оплачує послугу за направленням лікаря. Це правильно. Але ми відмовляємось враховувати іншу сторону — довгі черги та очікування. Українці не готові чекати місяцями на УЗД чи аналізи. І це треба враховувати за будь-яких змін.
Тому штучне скорочення аптек лише погіршить ситуацію. Ми повинні зберігати доступність, сервіс і конкуренцію.

Чому, коли йдеться про купівлю ліків, аптеки відразу сприймаються негативно і ніхто не думає про сервіс і комфорт?

— Тому що аптека — це єдина точка контакту пацієнта з ринком. Людина бачить кінцеву ціну й автоматично звинувачує аптеку. Але в реальності аптека працює в межах обмеженої націнки й часто стає заручником рішень виробників і держави. Це потрібно пояснювати суспільству. Аптеки — це не ворог, а партнери у забезпеченні доступу до ліків. І це повинна зрозуміти і держава.

Раніше своєю думкою щодо спроб регуляції фармацевтичного ринку поділився Голова правління ГО  «Всеукраїнська Фармацевтична Палата» Олег Клімов: Де в світі фармвиробники ініціюють реформу аптек? Регулювання діяльності аптек – це нонсенс.