Герої фармацевтичного фронту: Лариса Лебединець та Богдан Андрієвський

«Хочу більше допомагати країні та своїм людям – я цього потребую», – фармацевти «Аптеки оптових ц..» в Золочеві 

Селище Золочів на Харківщині – за 17 км від лінії фронту. Тут із перших днів повномасштабного вторгнення гриміли бої, лунали вибухи, а загроза окупації була постійною. Та навіть у таких умовах «Аптека оптових ц..» продовжувала працювати – бо для місцевих мешканців вона стала точкою опори й підтримки.

Лариса Лебединець, фармацевт «Аптеки оптових ц..», селище Золочів, Харківська обл.: 

 «Я народилася і виросла в Золочеві. Я дуже люблю наше селище, особливо людей. Вони в нас дуже привітні, гарні, співучі, веселі, дружні, інколи з «перчинкою». Головне, що ми підтримуємо та допомагаємо один одному.

При одній лише думці, що ми можемо опинитися в окупації – болить душа й серце. За себе переживаємо найменше, найбільше хвилюємося за людей, очі яких наповнені жахом. Вони всі потребують допомоги, навіть поглядом благають підтримки. Ми радимо більше піклуватися за себе, робити повсякденні справи, садити город, збирати врожай, закривати огірки. Інколи наші клієнти починають панікувати, коли нема необхідних ліків. Ми підбираємо інші медпрепарати за діючими речовинами. Головне не панікувати та зберігати спокій».

Фармацевт, яка не стоїть осторонь

На початку повномасштабної війни пані Лариса виїхала із донькою та внучкою на Закарпаття. Але довго сидіти без роботи не змогла. Вже через 3 дні пішла на роботу. Також брала участь у благодійних концертах на підтримку ЗСУ та закупівлю дронів. 

Лариса Лебединець: 

«Не можу сидіти на місці, коли таке відбувається у нашій країні. Хочеться більше допомогти країні та своїм людям. Я дуже сильно відчуваю в цьому потребу. Ми тут підтримуємо людей, кажемо, що ми їх не залишимо, що поруч наші військові, що їх ніхто не образить і все буде добре». 

Під час повітряної тривоги фармацевти разом із відвідувачами аптеки йдуть до укриття, іноді – заспокоюють тих, хто в паніці. А буває, що навіть рятують людей проти їхньої власної волі.  

«Якось одна пані категорично відмовлялася ховатися. Вона кричала на мене, коли я силоміць тягнула її до бомбосховища. Та після потужного вибуху пані дякувала Богу й мені за порятунок. Я розуміла, що в неї паніка. На це не потрібно звертати увагу, а робити все необхідне для порятунку життя».

Сила взаємної підтримки

Лариса Лебединець переконана, що найбільша сила нашої нації – у взаємній підтримці та допомозі. Яскравим прикладом є завідувач «Аптеки оптових ц..» у Золочеві – Богдан Андрієвський. Він, навіть поза роботою, шукає та замовляє спеціальні ліки, розвозить їх тим, кому складно прийти до аптеки.

Богдан Андрієвський, завідувач «Аптеки оптових ц..», селище Золочів, Харківська обл.: 

«У цій компанії я працюю з 2012 року. І жодного дня не пошкодував. Дуже радий, що колись вибрав професію фармацевта, бо це можливість допомагати людям, бути корисним суспільству».

Хоча Богдан Андрієвський родом із Західної України, та лишається в Золочеві. Адже саме в цьому селищі він зустрів кохану, я якою створив сім’ю, побудував хату, де народилися троє дітей. Вони дають Богдану сили долати всі труднощі.

Богдан Андрієвський:

«Колектив у нас дуже дружній, красивий, проте мужній. Усі працюють попри обстріли та блекаут. Та й місцеві жителі дуже вдячні, що наші аптеки продовжують працювати в селищі, що не закрилися, не залишили їх напризволяще».

Коли фармацевт – більше, ніж працівник аптеки

Працівники «Аптеки оптових ц..» у Золочеві виконують значно важливішу місію, ніж відпуск ліків. Вони стають для людей психологами, порадниками й навіть друзями.

Лариса Лебединець: 

«Ми тут працюємо не лише як фармацевти, не лише продаємо ліки – ми допомагаємо нашим місцевим добрим словом, підтримкою, інколи порадою. Коли навколо страшні події відбуваються, потрібні не тільки ліки, а й моральна підтримка. Це дуже допомагає. Місцеві люди нас називають «чудо аптекою» з різних причин: одна – це поруч магазин «Чудо», інша – та, що ми допомагаємо людям».

Завідувач аптеки Богдан Андрієвський особливо тепло відгукується про колегу Ларису Лебединець: «Вона мов вогник, який запалює в інших позитивний настрій. Це дуже гуртує людей».

Варто зазначити, що пані Лариса співає багато років у народному ансамблі «Стожари». Після роботи – біжить на репетиції, які її відволікають від війни. 

Лариса Лебединець: 

 «Інколи бачу, що людині в нашій аптеці потрібна підтримка. Я починаю співати. У людей з’являється усмішка на обличчі, а потім починають мене обіймати. Я постійно співаю, інакше я б не витримала. Саме музика не дає нам зійти з розуму. Без творчості – дуже важко. Спів надихає, розвиває душу та внутрішню красу. Таким чином, ми вносимо в життя золочівців яскраві фарби».

Людяність – головний рецепт

Чому ж люди повертаються у прифронтові території? Бо тут – їхні батьки, їхня земля, їхнє коріння. І, попри небезпеку, вони відчувають, що потрібні одне одному.

Лариса Лебединець: 

«У нашому селищі багато людей. Багато хто повернувся додому, до батьків, які не захотіли виїжджати. Моя мама та батьки чоловіка поруч, і я відчуваю, наскільки це важливо — бути разом. Літні люди так потребують уваги й тепла. Коли бачу в їхніх очах не лише смуток, а й довіру, розумію: я тут не дарма. Моя присутність і допомога можуть подарувати їм відчуття спокою та надії. 

У такий час змінюються пріоритети. Ми допомагаємо не лише військовим, а й місцевим жителям: інколи їжею, інколи грішми. Буває, що люди збираються купити медичний препарат, але їм бракує коштів. Я докладаю свої гроші, щоб вони могли придбати необхідні ліки. У такі моменти люди плачуть від вдячності. Вони обіцяють віддати гроші, а я прошу їх повернутися живими». 

Пані Лариса переконана, що найважливіша риса фармацевта – це людяність. І завжди треба пам’ятати про «золоте правило» – ставитися до інших так, як хочете, щоб ставилися до вас. 

Продовжуємо знайомити вас з фармацевтами, які з ризиком для власного здоров’я і життя залишаються за першим столом. І чекаємо на ваші історії, як ви можете надіслати разом з фото за адресою: farmaceftfp0@gmail.com !