Герої фармацевтичного фронту: Марина Чала

Як колектив «Аптеки оптових ц..» витримав тиск рашистів і що тримає фармацевтів у місті, яке палає весь час від ворожих обстрілів? Історія завідувачки аптеки Марини Чалої, яка залишилася в Херсоні під час повномасштабної війни та окупації.

«Мрія дитинства — допомагати людям»

Марина понад 15 років у фармацевтичній сфері, а останні сім — у «Аптеці оптових ц..». Її вибір був не випадковим: ще з дитинства вона мріяла про роботу, яка дає шанс рятувати.

«Це був мій душевний поклик — допомагати людям. Я не уявляю себе в іншій професії»

— поділилася завідувачка аптеки.

Але випробування, що випали на долю Марини та її колег, навряд чи міг хтось уявити.

Аптека, що вистояла в окупації

Коли Херсон захопили рашисти, колектив продовжив працювати та не пішов на співпрацю з ворогом, попри щоденні погрози рашистів і небезпеку.

«Окупанти приходили й питали: чому ми залишилися, чому не йдемо на співпрацю. Нам погрожували. Ми весь час жили в очікуванні фізичної розправи»

— згадує Марина.

Тоді аптека стала для людей не лише місцем, де можна знайти ліки, а й острівцем надії.

Готівка в терміналі — шанс на виживання

Найбільш щемливі моменти Марина згадує зі сльозами в очах. У часи, коли банкомати не працювали, «Аптека оптових ц..» дозволила хероснцям знімати готівку зі своїх карток.

«Пенсіонери плакали від вдячності. Бо ж вони могли купити їжу за українську пенсію та вижити. Це була тиха допомога, яка врятувала сотні людей», — розповіла завідувачка.

Життя після деокупації: виклики

Після визволення міста здавалося, що стане легше. Але обстріли перетворили життя херсонців на нескінченну боротьбу.

«В окупації було морально важко, ми ходили з опущеними головами. А зараз фізично складно. Нашу аптеку прицільно обстрілювали з танку. Приміщення зруйнували, але ми чудом вижили та все відновили. Після кожного прильоту ми робимо перекличку: чи всі живі. Мої колеги — не лише співробітники, вони стали мені найближчими людьми. Ми пройшли з ними все, що тільки можна уявити», — зізналася Марина.

Чому не виїхала?

Запитання, яке Марині ставлять найчастіше. Вона відповідає просто:

«Я люблю своє місто й херсонців. Не можу залишити ні людей, ні робоче місце, яке так потрібне. Якщо всі виїдуть — Херсон втратимо. А я хочу, щоб він жив та залишався українським».

Щодня Марина носить ліки й продукти літнім сусідам, які не можуть вийти з дому через обстріли. А ще — дбає про покинутих тварин.

Мрія, що сильніша за війну

Попри щоденну небезпеку, Марина не втрачає віри, що її рідний Херсон знову буде сонячним і позитивним, наповненим метушливим життям місцевих. 

«Я мрію, щоб цей жах закінчився якнайшвидше та ми здобули Перемогу. Щоб повернулися мої рідні та друзі. Щоб моє рідне місто ожило й розцвіло», — поділилася завідувачка “Аптеки оптових ц..”. 

Історія Марини Чалої — це черговий доказ незламності української нації. Її аптека стала символом стійкості, місцем, де люди відчувають підтримку навіть у найтемніші часи.

Херсон тримається на військових і таких, як Марина. На тих, хто щодня виходить на роботу під обстрілами, щоб зберегти життя інших.

Продовжуємо знайомити вас з фармацевтами, які з ризиком для власного здоров’я і життя залишаються за першим столом. І чекаємо на ваші історії, як ви можете надіслати разом з фото за адресою: farmaceftfp0@gmail.com !