Герої фармацевтичного фронту: Ольга Рєпєнко

Моя доля – допомагати людям

За два тижні до початку війни Ольга Михайлівна Рєпєнко, фармацевт Аптеки №30 «Здравиця» з Сєвєродонецька, захворіла на ковідну пневмонію. Тому її перший робочий день припав на 4 березня. «Ми вийшли вдвох з завідувачкою. Людей під аптекою стояло багато. Ми всіх запустили. В цей час місто острілювали «Гради» і на вулиці залишатися було дуже небезпечно. У нас під аптекою був надійний підвал, і за необхідності всі могли там сховатися. Обстріли посилювалися, і наше керівництво прийняло рішення припинити роботу. Однак ми відпустили всіх. Лише о 15.30 зачинилися». 

Жінка прибігла під обстрілами додому. Треба було встигнути до початку комендантської години, яка починалася о 17-й. Вдома чекали сестра та 14-річний син. В підвал вони не спускалися, вирішили для себе, навіть якщо влучить в їх дім, то краще вони зустрінуть свою долю вдома. 

За кілька днів в професійній групі регіональний куратор Яков Гіндін звернувся до колег з проханням: «Хто може, принесіть з аптеки для старшої медичної сестри міської лікарні, яка цілодобово на роботі, «Еутирокс». Всі промовчали, тому за ліками побігла Ольга Михайлівна.

«Коли я зайшла в аптеку, де відпрацювала 11 років, і яка була справжньою окрасою нашого міста, в мене ледве не зупинилося серце. Це був шок! В дах влучили 2 ракети. Хвіст однієї стирчав над третьою касою, яку завалило балкою. Другої каси, комп'ютера, ящика для грошей взагалі не було. Все засипано уламками, пилом, упаковками з ліками… Я нашвидкоруч сфотографувала той жах, схопила «Еутирокс» і вибігла. Стрілянина не припинялася! З такою швидкістю я ніколи раніше не бігала, було дуже страшно». 

Потім Ольга Михайлівна поїхала в свою понівечену аптеку разом з волонтерами. В перший раз вціліли деякі вікна та збереглися грати на дверях. Тоді встигли забрати гроші, які залишилися, документи, сервер, деякі лікарські засоби. Але знову починався обстріл і волонтери скомандували припинити роботу і терміново їхати. Наступного разу вже попрацювали мародери, тому ліків залишилося обмаль. Волонтери зібрали, що змогли, і доставили в гуманітарний штаб. 

Ольга Михайлівна і сама прийшла працювати в гуманітарний штаб в Сєвєродонецькому льодовому палаці спорту. Там видавали місцевим продукти, а потім і ліки, які звозили з розбомблених та пограбованих аптек міста. Серед волонтерів не було фармацевта, тому не завжди хлопці та дівчата «рятували» найнеобхідніші ліки. Цю місію і взяла на себе Ольга, що мала не тільки диплом, а й величезний досвід роботи в аптеці, отже знала потреби людей. Ліки відтирала від кіптяви, перевіряла на придатність, а тоді видавала пацієнтам.

Інформація про те, що в «Льодовому» можна отримати ліки, рознеслася Сєвєродонецьком за допомогою «сарафанного радіо». Так щодня на другому поверсі палацу вишуковувалися черги. Часто людям ставало погано і Ольга Михайлівна їх рятувала. «Одна жінка втратила свідомість, я прибігла, міряю тиск, а тонометр видає похибку – показники були такими низькими, що апарат не міг їх зафіксувати. Я спочатку дала кілька таблеток кофеїну, потім напоїла міцною солодкою кавою і вона прийшла до тями». 

Іноді люди, що приходили, розповідали про своїх стареньких сусідів-інвалідів. Тоді Ольга збирала необхідне і приносила їм додому. Заразом збирала списки ліків, які потрібні, обходячи квартири таких самотніх, і разом з волонтерами брала їх під опіку. Багато було онкохворих, які залишилися без ліків. Їм намагалися хоча б знеболювальне віднести, коли специфічних препаратів не було.

«Був в мене дуже сумний випадок. Моя сусідка попросила для свого прикутого до ліжка родича одноразові урологічні пелюшки. Це був страшенний дефіцит. Коли я все ж знайшла їх, прибігла до неї з пакетом, але з'ясувалося, що чоловік вранці помер. Досі не можу собі пробачити».

Опалення в місті зникло ще 24 лютого. На вулиці тоді і до -18 ° доходило. Люди вдома спали одягненими. В підвалах було дуже волого. Наприкінці березня вибухами пошкодили водопровід і в Сєвєродонецьку зникла вода. Сестра Ольги працювала на «Водоканалі», то вони з колегою запускали електричні насоси, щоб вода поступала хоча б у підвали. Там містяни набирали її у великі пляшки і носили додому. Коли Ольга Михайлівна спустилася у підвал, то побачила там силу-силенну хворих і старих людей. Тепер вона щодня носила зі свого гуманітарного штабу їм не лише ліки, а й продукти.

Так протрималися три тижні. 2 квітня окупанти розбомбили Льодовий палац. Ракета прилетіла в дах прямо над рецепцією, де збиралися волонтери. На щастя, всі вижили, але винесло вікна, постраждали і гуманітарні вантажі. 

Наступного дня Ольга Михайлівна з сином виїхали з Сєвєродонецька в Київ. «Ми їхали на 2 тижні, тому взяли лише документи і найнеобхідніше. Але от вже 4 місяці живемо тут. Я навіть на роботу встигла влаштуватися в «Аптеку 36,6». Коли повернемося, невідомо. В мене в Сєвєродонецьку залишилися батько та старша сестра. Вони доглядають покинуті квартири, щоб їх не розмародерили. Зв'язок з ними є час від часу. Я дуже за них хвилююсь! Користуюся будь-якою нагодою довідатися, що з ними. І дуже вірю, що вони нас дочекаються!»

А ще Ольга Михайлівна часто згадує день, коли Сєвєродонецьк звільнили від російських окупантів – 22 липня 2014 року. «Тоді був напрочуд тихий ранок. І дуже чисте синє небо. Я вірю і чекаю, що Перемога не за горами. А моє місто святкуватиме своє звільнення від окупації ще раніше!»

Продовжуємо знайомити вас з фармацевтами, які з ризиком для власного здоров’я і життя залишаються за першим столом. І чекаємо на ваші історії, як ви можете надіслати разом з фото за адресою: farmaceftfp0@gmail.com !