Герої фармацевтичного фронту: Вікторія Хамзіна

На вулицю без «Барбовалу» не виходжу

Аптека Оптових Ц.. знаходиться в Інгульському районі Миколаєва, який регулярно обстрілює ворог. Але завідувачка аптеки Вікторія Михайлівна Хамзіна з колегами, незважаючи на ризики, працюють без вихідних. 

На другий день війни в аптеці з 7 працівників залишилися двоє – завідувачка та її заступниця Олена Тендерес. Вони вдвох і тримали фармацевтичний фронт на своїх плечах до кінця березня. Обслуговували сотні людей щодня. До них в аптеку приходили не тільки місцеві, що живуть поряд. До них їхали з усього Миколаєва, з сіл та з окупованої Херсонщини. В чергах люди стояли годинами, іноді навіть непритомніли. 

Ліки швидко закінчувалися. Підбирали заміну з того, що поки залишилося, намагалися кожному допомогти. В кінці першого тижня полиці з серцевими та заспокійливими майже спорожніли. Традиційний асортимент вичерпався. Кілька разів їм привозили препарати з зачинених аптек. Так вдалося протриматися до кінця березня, потім поставки поновилися. 

Після того, як закінчувався робочий день, у фармацевтів починався …робочий вечір. «Ми приймали та оприходували товар, щоб зранку викласти у продаж. Люди наступного дня бачили ліки, яких вчора не було, і не стримували своєї радості. Вони кричали  в кінець черги: «Барбовал є!» А звідти їм відповідали оплесками».

Такий напружений період тривав до кінця березня. Зараз потроху штат поповнюють, то стало трохи легше.

Аптека, попри постійні обстріли міста, працює щодня. «Ми знаходимося в скляному півтора поверховому приміщенні і під час сильних обстрілів все здригається і дзвенить. Доводиться зачинятися, щоб люди не постраждали, якщо влучить. Ми з колегами ховаємося в аптечній кухні чи в туалеті – там немає вікон, тому не так страшно». 

Небезпека в Миколаєві чатує на кожному кроці. Вікторія Михайлівна пригадує, як йшла додому з роботи і почалося бомбардування. Тоді її врятувала старенька бабуся, поруч з будинком якої це трапилося. Вона просто затягла жінку до себе у двір і вони там вдвох сховалися. «Після того випадку я теж стала шанувальницею «Барбовалу» – тепер на вулицю без нього не виходжу», – сміється завідувачка аптеки. 

Вдома, щоб мати можливість хоча б трохи відпочити від виття сирен і звуків вибухів, жінка в ванній кімнаті влаштувала «кабінет» – там  вона і про нові ліки читає вночі, і спить. На 8 поверсі, де вона живе з сином, небезпечно. Коли прилітає неподалік, весь будинок трясеться.

Іноді їй стає страшно. Подруги вмовляють її виїхати з міста. «Але в цей момент я пригадую очі людей, які стоять в черзі за ліками. Серед них багато стареньких та самотніх. Я працюю в цій аптеці вже 4 роки і багатьох знаю особисто. Найстрашніше, що може статися під час війни – залишитися сам-на-сам з хворобою. Я не маю права їх кинути. Я обрала цей фах, то мушу бути зі своїми пацієнтами. Я нікуди не поїду і зроблю все, щоб ми усі разом зустріли перемогу тут, в нашому рідному Миколаєві!»

Напередодні Дня фармацевтичного працівника ми відкрили нову рубрику «Герої фармацевтичного фронту» і пропонуємо вам ділитися власним історіями медичних буднів – своїх та колег. Надсилайте їх разом з фото за адресою: pharm.practik@gmail.com !