Нітрогліцерин: вибухівка, Нобель, засіб №1 від стенокардії та Нобелівська премія з запізненням

Сьогодні тринітрат гліцерину – найвідоміший судинорозширювальний засіб, що рятує життя під час нападу стенокардії. А ви знаєте, що спершу нітрогліцерин зажив слави завдяки своєму «вбивчому» характеру?

Нітрогліцерин вперше зʼявився на науковій сцені у 1847 році завдяки експериментам італійського хіміка Асканіо Собреро: він поєднав гліцерин з азотною і сірчаною кислотами. Але масляниста речовина поводилася дуже непередбачувано і була схильна вибухати.

Це зацікавило Альфреда Нобеля і він долучився до випробувань. Мета – додати речовині стабільності – була досягнута за допомогою адсорбенту кізельгуру, отриманому з кременю. Так з’явився динаміт, який Нобель запатентував у 1860-х і розпочав його промислове виробництво.

Головний біль на початку кар’єри

Навіщо Собреро спробував тринітрат гліцерину на смак, ми вже ніколи не дізнаємося. Але саме завдяки такому експерименту з’ясувалося, що нітрогліцерин викликає сильний головний біль. Це зацікавило «батька» гомеопатії американського лікаря Константина Геринга. Він спробував перетворити нітрогліцерин на панацею за принципом «подібне лікується подібним».

Розведений до гомеопатичних доз тринітрат гліцерину мав провести організм хворого тим самим шляхом розвитку захворювання, але в протилежному напрямку. Однак ідея не спрацювала.

На цьому медична кар’єра нітрогліцерину могла б завершитися. Але був помічений ще один несподіваний ефект: чоловіки, які працювали з динамітом, іноді помічали, що після контакту з ним вщухав біль у грудях.

Змагання, в якому переміг нітрогліцерин

У другій половині ХІХ століття для лікування стенокардії застосовували амілнітрит з легкої руки англійського лікаря Томаса Лаудера Брантона. Але ця речовина була летючою, її було важко дозувати, до того ж вона діяла всього 3-5 хвилин і викликала чимало серйозних побічних ефектів.

Щоб покращити дію кардіопрепарату, до амілнітриту було вирішено додати тринітрат гліцерину. Епідеміологічних досліджень на цю тему не проводилося, але англійський лікар та фармаколог Вільям Мюррелл у співпраці з лікарем Фанкортом Барнсом провели порівняльні дослідження амілнітриту та нітрогліцерину в лікуванні стенокардії.

Нітрогліцерин продемонстрував пізніший початок, але більшу тривалість дії. Наступні переваги – сублінгвальний шлях введення препарату та значно менша токсичність довели його перемогу в змаганні за серця людей. Вже на початку 1900-х років новий препарат став «зіркою», хоча його принцип дії ще довго залишався невідомим.

Секрет, який відкрили через 131 рік

Попри те, що нітрогліцерин проклав дорогу іншим нітратовмісним препаратам для лікування стенокардії, його фармакокінетика залишалася «таємницею за сімома печатками». На початку XX століття вчені, які намагалися розшифрувати принцип дії тринітрат гліцерину та його «колег» in vitro, зазнали поразки.

Лише в 1977 році Ферид Мурад встановив, що клітини тіла перетворюють його на оксид азоту, який розслабляє гладкі мʼязи стінок кровоносних судин, викликаючи їхнє розширення.

У 1980 році Роберт Ферчготт і Джон Завадськи розкрили роль ендотелію в ацетилхолін-індукованій вазорелаксації, а в 1987 році Луїс Ігнарро і Сальвадор Монкада встановили, що саме оксид азоту є похідним релаксуючим фактором.

З першого використання нітрогліцерину для лікування нападів стенокардії у 1876 році він залишався працюючою, але темною конячкою. Тому не дивно, що за довгоочікуване з’ясування ролі оксиду азоту в регуляції судинного тонусу Роберт Ферчготт, Луїс Ігнарро та Ферід Мурад отримали Нобелівську премію з фізіології та медицини за 1998 рік.

До речі, Альфред Нобель, який сам страждав на стенокардію, свого часу відкинув ідею нітрогліцерину як лікарського засобу. Отже, відомі та знані науковці теж помиляються, а щасливий збіг обставин і досі залишається рушійною силою науки.