Опіум, морфін і «Кока-Кола» для народу

Добрими намірами вимощена дорога в пекло. Найкращим доказом цього афоризму є опіум, морфін та кокаїн. Винайдені для позбавлення людства від болю, вони ледь не призвели до його загибелі.

Опіум став першим дійсно ефективним знеболювальним засобом. Лікарі і пацієнти зітхнули з полегшенням, але ненадовго. Згодом виявилося, що у цієї «панацеї» є побічний ефект і подолати його набагато складніше, ніж проблему, проти якої були винайдені ліки з маку. Молодший брат опіуму морфій не виправдав сподівань: звикання до нього відбувалося ще швидше. Тоді американський фармацевт Джон Пембертон винайшов кока-колу…

Квітка смерті

Опіум, опій (з лат. opium) винайшли випадково ще до нашої ери. Висушений на сонці сік з недостиглих коробочок опійного маку застосовували в Стародавній Греції як болезаспокійливий та снодійний засіб, його радив своїм пацієнтам Гіппократ. Трьома коробочками маку навіть була увінчана голова статуї тодішньої богині зцілення.

Лікарі Давнього Єгипту також активно лікували хворих цим зіллям. Британський єгиптолог Р. Томпсон знайшов в давньоєгипетських рукописах опис процедури збирання опіуму для подальшого використання: «Вранці стара жінка, хлопчики та дівчатка збирали сік на розрізах макових коробочок невеликою залізною ложечкою і потім переносили його в горщик».

В Китаї та Індії застосовували опій для втамування болю з кінця XVIII століття. В цей же час були відкриті його наркотичні властивості, які прийшлися «до душі» американцям і англійцям.

Шукаємо те саме, але «з перламутровими гудзиками»

Відмовлятися від опіуму медики не хотіли, але й наркотичні пристрасті, які все більше набували статусу епідемії, їх лякали. Почалися пошуки більш безпечних варіантів знебольного на основі опію.

В 1804 році німецький фармаколог Фрідріх Сертюнер виділив білий порошок – це був перший алкалоїд з опіуму в очищеному вигляді, який вчений назвав на честь бога сну Морфея. Морфін був у 10 разів сильніший за свого старшого брата, але мав вводитися парентерально, тож довелося зачекати, поки винайдуть шприц – це сталося в 1853 році і з того часу наркотичний засіб для позбавлення від болю почали дуже широко застосовувати.

Кока-кола – напій з кокаїном

В 1861 році в Америці розпочалася громадянська війна. Морфін став справжнім порятунком для поранених, більшість з яких перетворилися на його гарячих прихильників. Тоді з’ясувалося, що залежність від морфіну настає значно швидше, ніж від опіуму.

Серед таких жертв війни та морфіну був і американський фармацевт Джон Стит Пембертон. У пошуках антидоту від морфінової залежності він почав експериментувати з кокою та винами на її основі і згодом створив власну версію «Вина Маріані», яка містить горіх коли і даміан.

Але не минуло й року, як у штаті Джорджія, де мешкав фармацевт, ввели «сухий закон». Довелося алкоголь замінити сиропом із паленого цукру з газуванням. Так народився напій «Кока-Кола». Оригінальна формула містила 8,46 мг кокаїну.

Джон відносить першу партію сиропу до найбільшої в Атланті аптеки Джейкобса.  Там «Кока-Колу», що позиціонувалася як препарат для лікування залежності від морфію і опію для ветеранів війни, а в подальшому як запатентований лікарський засіб «від усіх нервових розладів» від депресії до неврастенії, можна було придбати за 5 центів за склянку в аптечному автоматі.  Згодом список показань для лікування розширився – до нього додали захворювання шлунку, кишечника і нирок у жінок. А Пембертон також стверджував, що чудодійний напій зцілює від імпотенції.

Однак «Кока-Кола» не врятувала свого винахідника від морфінізму, замість нього він отримав залежність «2 в 1»: від морфію і кокаїну. Джон Пембертон помер у злиднях від раку шлунка у серпні 1888 року в Атланті у віці 57 років.

Зараз «Кока-Кола», в яку, до речі, після антикокаїнової кампанії почали додавати замість свіжого листя коки  «витиснуте», звідки був видалений весь кокаїн, втратила свій лікувальний флер і продається як звичайний напій. Більше того, лікарі не рекомендують його пацієнтам із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, особливо гострим і хронічним гастритом, підвищеною шлунковою секрецією, виразковою хворобою шлунку та дванадцятипалої кишки, порушеннями в роботі жовчовивідних шляхів, діабетом, ожирінням і каменями в нирках.

Раніше ми писали про талідомідову катастрофу, яка забрала життя та зробила каліками тисячі немовлят.