Репозиціонування ліків: шанс, який Україна може втратити

Світова фармацевтична індустрія вже фактично визнала: класична модель створення нових лікарських засобів більше не працює так, як раніше. Вартість розробки перевищує $2 млрд, строки — понад десятиліття, а ризик провалу залишається критично високим. У цій ситуації репозиціонування лікарських засобів — пошук нових показань для вже відомих молекул — перестає бути «додатковою опцією» і стає новою економікою інновацій.

Україна ж поки що залишається осторонь цього процесу. І ризикує втратити не просто тренд, а інструмент, який міг би радикально змінити доступ до лікування.

Від наукової ідеї — до нової бізнес-моделі

Репозиціонування більше не є історією про випадкові відкриття. Це технологія, яка базується на аналізі великих масивів даних, використанні штучного інтелекту і реальних клінічних даних. Вона дозволяє знаходити нові терапевтичні застосування для вже відомих препаратів значно швидше, ніж традиційні дослідження.

Але головне — це зміна економіки.

Якщо класична модель передбачає довгі інвестиції з невизначеним результатом, то репозиціонування працює інакше: воно спирається на вже відомі профілі безпеки і фармакокінетики, знижує ризики і скорочує час до ринку. У результаті формується нова логіка — не «створити нову молекулу будь-якою ціною», а максимально ефективно використати вже наявні ресурси.

Для глобальних компаній це інструмент оптимізації портфеля. Для систем охорони здоров’я — спосіб отримати швидший і дешевший доступ до терапій. Для країн із обмеженими ресурсами — потенційно ключ до розширення доступу до лікування.

Пандемія показала: швидкість важливіша за новизну

COVID-19 став моментом, коли репозиціонування перейшло з теорії у практику. Саме цей підхід дозволив у стислі строки знайти терапевтичні рішення, які реально впливали на клінічні результати.

Показовий приклад — дексаметазон. Старий і дешевий препарат, який у критичний момент виявився ефективнішим за багато дорогих інноваційних рішень. Для систем охорони здоров’я це означало не лише врятовані життя, а й суттєву економію ресурсів.

Цей кейс оголив ключову істину: у кризі важлива не інноваційність заради інноваційності, а здатність швидко знайти працююче рішення.

Чому це не працює

Репозиціонування виглядає як win-win. Але лише на перший погляд. Для держави це:

• зниження витрат; 
• швидший доступ до лікування; 
• можливість закривати прогалини у терапії. 

Для пацієнта — це шанс отримати терапію швидше і дешевше.

Але для бізнесу все складніше.

Основна проблема — відсутність сильного захисту інтелектуальної власності. Нове показання для старого препарату складно монетизувати. Генерична конкуренція швидко нівелює потенційний прибуток. У результаті фармкомпанії не зацікавлені інвестувати у дорогі клінічні дослідження.

Для українських виробників це створює окремий виклик. З одного боку, вони мають портфель доступних молекул, які потенційно можна репозиціонувати. З іншого — відсутні економічні стимули вкладатися у розвиток нових показань.

Це і є ключовий конфлікт: репозиціонування вигідне системі, але не має зрозумілої бізнес-моделі.

Кейс-економіка: як одна молекула змінює ринок

Світова практика показує, що репозиціонування може створювати нові ринки або радикально змінювати існуючі.

Силденафіл — один із найвідоміших прикладів. Препарат, який розроблявся для кардіології, фактично створив глобальний ринок терапії еректильної дисфункції і пізніше отримав ще одне показання — легеневу гіпертензію. Це класичний приклад того, як одна молекула може генерувати кілька хвиль комерційної цінності.

Дексаметазон у контексті COVID-19 показав іншу сторону — системну економію. Використання дешевого стероїду у тяжких пацієнтів дозволяло зменшити тривалість перебування в реанімації, що напряму впливало на витрати лікарень. Для України, де ресурси інтенсивної терапії обмежені, цей ефект мав особливе значення.

Метформін сьогодні демонструє потенціал наступної хвилі репозиціонування. Його досліджують у контексті онкології та старіння. Якщо ці показання будуть підтверджені, це може змінити економіку лікування в сегментах, де зараз домінують дорогі інноваційні препарати.

Для українського ринку всі ці кейси мають спільну рису: більшість таких молекул уже давно представлені генериками. Це означає високу доступність, але водночас — відсутність драйвера для інвестицій.

Дані як новий фактор конкуренції

Репозиціонування змінює не лише фармакологію, а й саму структуру ринку. Ключовим активом стають не молекули, а дані.

Штучний інтелект, аналіз електронних медичних записів, інтеграція біомедичних баз — усе це створює нову конкурентну реальність. Компанії, які володіють даними і здатні їх аналізувати, отримують перевагу незалежно від того, чи мають вони нові молекули.

Для України це відкриває несподівану можливість: включитися в глобальні процеси не через дорогі R&D, а через роботу з даними, клінічними реєстрами і аналітикою.

Що потрібно змінити

Якщо розглядати репозиціонування не як теоретичний тренд, а як практичний інструмент, стає очевидно: без змін на рівні політики воно не запрацює.

Перш за все, потрібна адаптація регуляторних підходів, зокрема, більш гнучке використання даних реальної практики. Далі — перегляд підходів до HTA з акцентом на швидкість і економічну ефективність. І, нарешті, створення стимулів для бізнесу, без яких жодна модель не масштабується.

Вікно можливостей звужується

Репозиціонування лікарських засобів уже стало частиною глобальної трансформації фармацевтичної індустрії. Це не експеримент і не нішевий підхід — це нова логіка роботи з інноваціями.

Для України питання звучить інакше: чи зможе система скористатися цим інструментом, чи залишиться спостерігачем.

У ситуації, коли ресурси обмежені, а потреба у швидких рішеннях лише зростає, ігнорування репозиціонування — це не нейтральний вибір. Це стратегічна втрата.

Читайте також Молекулярна «карта» алергії.