Талідомід: гра в «вірю

Талідомід, який сьогодні лікарі призначають хворим на проказу, аутоімунні та онкологічні захворювання, має список побічних ефектів та застережень довший, ніж перелік показів. За таку передбачливість тисячі немовлят, народжені на межі 50-60 років минулого століття, заплатили життям та численними каліцтвами.

Історія талідоміду почалася з того, що компанія Chemie Grünenthal вирішила заробити. В післявоєнній Німеччині виробництво мила, косметики та побутової хімії не приносило бажаних дивідендів. Інша справа фармакологія! Щоб одразу влучити в «десятку», компанія поставила своїм хімікам завдання: створити доступний за ціною антибіотик з пептиду. Однак вже на початку, в 1954 році, все пішло не за сценарієм: замість антибактеріального препарату винайшли талідомід.

Як невідомо що стало панацеєю

Що воно таке і кому його можна продати? Нехай це будуть ліки від судом! Винахідники взялися активно тестувати нову субстанцію на щурах, мишах, морських свинках, кроликах, котах і собаках. Але ефект дорівнював нулю. Єдиним «плюсом» стала його безпечність – навіть кінські дози талідоміду не вбивали маленьких чотирилапих учасників експерименту. Сподіваючись на диво, попри відсутність заявленої лікувальної дії, Chemie Grünenthal надіслала пігулки лояльним лікарям Німеччини та Швейцарії для тестування на пацієнтах з епілепсією.

Проти судом препарат був абсолютно безсилий, але він дарував… спокій та глибокий сон. Це було бінго!

1 жовтня 1957 року препарат з торговою назвою «Контерган» з’явився на прилавках аптек Німеччини. Рекламна кампанія та безрецептурний відпуск «пігулок від усього» – тривожності, безсоння, головного болю, кашлю, застуди, нудоти et cetera досить швидко зробили його лідером продажів в 46 країнах Європи, Скандинавії, Азії, Африки та Південної Америки.

Цьому сприяло й те, що у 1958 році без будь-яких додаткових досліджень виробник вирішив популяризувати талідомід як найкращий засіб проти нудоти та поганого самопочуття для вагітних і годуючих грудьми жінок. Чи то довіра до Chemie Grünenthal, чи бажання заробити на хайпі призвели до того, що британський дистриб’ютор ліків Distillers навіть додав спеціальну позначку «для вагітних» на упаковки препаратів з талідомідом, які продавав у себе в країні.

Перша жертва довіри

25 грудня 1956 року, місто Штольберг. В родині співробітника компанії Chemie Grünenthal народилася донечка. Але щасливе очікування первістка закінчилося трагедією – немовля з’явилося на світ без вух. Тоді новоспечені батьки навіть не здогадувалися, що винен у цьому талідомід. Чоловік приносив експериментальний препарат своїй вагітній дружині, яка потерпала від токсикозу.

Правду вони дізнаються не скоро. Попри те, що вже у 1960 році компанія отримала понад 100 листів про побічний ефект у вигляді периферичного невриту та 1500 повідомлень про каліцтва у немовлят, усі звинувачення на адресу «чарівних» талідомідових пігулок замовчувалися або заперечувалися.

Наступного року педіатри забили тривогу: кількість дітей з вадами розвитку зростало. Заговорили про «талідомідове покоління» малюків, в яких були так звані тюленячі кінцівки, дефекти очей, м’язів обличчя, внутрішніх органів.

Після публікації в газеті Welt am Sonntag листа німецького педіатра Відукінда Ленца, де він аналізував понад 150 випадків народження дітей з патологіями, мами яких на ранніх термінах вагітності приймали талідомід, приховувати правду стало надто складно. За спостереженнями лікарів близько 40% малюків помирали ще до народження.

З’ясувалося, що навіть прийом однієї «диво-пігулки» в першому триместрі вагітності міг призвести до сумних наслідків:

на 20-й день вагітності – до ураження мозку у плода;
на 21-й день – до порушень формування очей;
на 22-й день – до вад вух і обличчя;
від 24-го до 28-го дня– до недорозвинутості або відсутності руки чи ноги.

Нацисти і нацистські закони

На той момент талідомід продавався в 52 країнах світу без рецепту. Зрозуміло, що втрачати такі продажі виробник не хотів. Певний час замовчувати страшну правду Chemie Grünenthal допомагало те, що післявоєнна Німеччина дуже боялася звинувачень в упередженому ставленні до людей з каліцтвами. Колишній закон нацистської Німеччини про «запобігання народженню потомства зі спадковими захворюваннями» і євгенічна програми «Т-4» ще були в усіх на слуху, тому медики воліли не сповіщати про народження немовлят навіть з такими серйозними вадами.

Масла у вогонь підливало ще й те, що мінімум троє наукових співробітників компанії мали дуже сумнівну репутацію. «У руля» лабораторії, яка створила талідомід, стояв доктор Генріх Мюктер, відомий своїми дослідами над ув’язненими в концтаборі «Бухенвальд». Його помічником були Отто Амброс та Мартін Штемлер. Перший вважається одним з розробників нервово-паралітичного газу зарину, від якого загинуло близько мільйона людей в нацистських концтаборах. Другий дуже активно пропагував ту саму науку «расової чистоти» євгеніку та став співавтором «Довідника з єврейського питання».

Зрозуміло, що оприлюднення статистики каліцтв призвело б і до виявлення нацистських скелетів у шафі – це могло поставити хрест не тільки на нових «диво-пігулках», а й на репутації Chemie Grünenthal, за допомогою якої вони так вправно заощаджували кошти на проведенні клінічних випробувань.

Ніяких «вірю – не вірю» – тільки експериментально доведені факти

За різними даними з 1956 до 1961 року на світ з’явилося від 8 до 12 тисяч немовлят з каліцтвами, в яких винен талідомід. Вижило з них близько 5 тисяч. Така ціна довіри і недотримання фармацевтичної етики.

Єдиною країною, яка не погодилася ліцензувати сумнівний препарат, стали США. Тодішня молода очільниця FDA Френсіс Олдхем Келсі вимагала доказів безпечності талідоміду, зокрема під час прийому вагітними. Її звинувачували в упередженому ставленні і навіть у непрофесійності, але саме завдяки наполегливості цієї жінки США вдалося не стати заручником талідоміду.

Ситуація набула широкого розголосу, і виробнику все ж довелося відкликати вбивчі ліки з ринку. А 10 квітня 1970 року суд змусив компанію Chemie Grünenthal виплатити компенсацію в розмірі 100 мільйонів німецьких марок дітям, постраждалим від талідоміду.

«Талідомідова катастрофа» стала серйозним уроком для фармацевтичного ринку і приводом не тільки заборонити препарати, у складі яких є талідовий компонент, для лікування вагітних, а для перегляду процедури клінічних випробувань нових лікарських засобів.

Раніше ми розповідали, як ліки від туберкульозу стали пігулкою щастя.