Тютюн: всесвітнє зло чи ліки всіх часів і народів?

Перші згадки про використання тютюну знайдені в документах, яким понад 2000 років. Батьківщиною рослини з найбільш суперечливою репутацією вважаються Центральна і Південна Америка завдяки дуже сприятливим умовам – тютюн любить тепло та вологу.

Найдавніші докази використання тютюну виявлені у Перу й Мексиці. Саме індіанські племена майя та ацтеків вклали у тютюновий дим сакральний зміст: під час вдихання та видихання цього диму встановлювався зв'язок з богами, які теж курили люльки. Коли боги били каменем об камінь, щоб підпалити тютюн, виникав грім. Блискавки були іскрами, що розліталися по всьому небу. А густі хмари – нічим іншим, як тютюновим димом під час розкурювання люльки.

Ну, а далі розпочалася звична для того часу «маркетингова кампанія» під девізом: «Все, що від бога, рятує людей», причому в буквальному сенсі. Тютюнове листя почали прикладати до ран, заварювати і пити, нюхати та курити з лікувальною метою. Це позбавляло від болю, безсоння, голоду, роздратування тощо.  Скоріш за все, такі «цілющі» властивості пояснювалися дурманом, який викликає нікотин у великій кількості. Однак початок був покладений: тютюн став ліками і місцевою валютою водночас.

«Люлька миру» з Америки

Перша письмова згадка про тютюн датована 15 листопада 1492 року і знаходиться в щоденнику відомого мореплавця Христофора Колумба. Команда першовідкривача познайомилась з тютюном під час висадки на острів Сан-Сальвадор. На знак гостинності індіанці піднесли морякам «люльку миру» у вигляді підсушеного на сонці та скрученого в трубку тютюнового листя. Однак смак диму сподобався лише одному члену команди – Родріго де Хересу, який і привіз в Іспанію подаровану на добру згадку в'язку висушеного листя тютюну. А коли воно знайшло прихильників у Європі, тютюнові круїзи в Америку стали звичною справою.

Згодом тютюн «прибув» до двору англійської королеви Єлизавети І. Завдяки широким торгівельним зв’язкам Іспанії та Португалії його було завезено до Філіппін, Південно-Східної та Східної Азії, а також до Африки і ще далі: до Японії, Кореї і Китаю, звідки він з часом потрапив до Тибету, Монголії та Сибіру. На той час тютюн став надзвичайно цінним комерційним продуктом — нарівні з кокаїном та іншими нелегальними наркотиками.

Золота ера тютюну 

У XVI столітті в Європі тютюну приписували майже необмежені лікувальні «таланти», тому знайти його на аптечних полицях попри великий асортимент форм було не просто – тютюнові ліки розбирали, як гарячі пиріжки.

Спочатку тютюн був панацеєю лише для заможних верств населення — аристократів, лікарів, філософів. Згодом, із розширенням торгівлі, він став доступнішим і його залюбки використовували майже всі. Чоловіки частіше вживали тютюн як лікарський засіб, проте деякі препарати на його основі використовували і для представниць слабкої статі, особливо при «жіночих недугах» або істерії.​

Французький посол при королівському дворі Португалії Жан Ніко (саме на його честь буде згодом названий нікотин) «експериментальним шляхом», засвідчив цілющі ефекти тютюну, а Катерина Медичі зробила з рослини нюхальну пудру і успішно «вилікувала» свого сина Карла ІХ від головного болю.

Іспанець Ніколас Монард, лікар Севільського університету, написав трактат про медичне застосування тютюну при більш ніж 30 хворобах.

Його призначали хворим для позбавлення від:

·       головного болю;

·       застуди та кашлю;

·       шлункових розладів;

·       паразитарних інфекцій;

·       хвороб шкіри;

·       респіраторних захворювань.

А коли почалася епідемія чуми в Англії, людям пропонували курити тютюн для профілактики зараження. Його прописували й у разі отруєння стрихніном і правця, а лікарі рекомендували тютюнові мазі, настоянки, вино, оцет, пілюлі за наявності водянки нижньої частини живота.

Відомо, що лікарі XVII–XVIII століть використовували тютюнові препарати для лікування набряків. Надалі нікотинові препарати приписували у разі «спастичної дизурії», гонореї, для лікування неврозів і правця, у разі защемлених гриж рекомендували клізми, а за наявності закрепів, спастичних колітів і непрохідності кишківника призначали так звані димові клізми.

Особливо дивовижним прикладом є застосування тютюнового диму у вигляді клізм для реанімації людей, які потонули. У Лондоні навіть існувала спеціальна організація — Royal Humane Society, яка забезпечувала аптеки та порти пристроями для димових клізм. Про це та багато інших дивовижних «принад» тютюну згадує у своїй статті «Історія медичного застосування тютюну (1492–1860)» Ґрейс Г. Стюарт.

Тривожні дзвіночки, що ледь не стали цвинтарним дзвоном

Вже через 100 років від початку активного використання тютюну європейцями з’явилися дані про його негативний вплив. Ще на початку XVII сторіччя англійський король Яків І написав цілий трактат «Протидія тютюну», де він називає тютюн небезпечним для мозку і легень. Це був перший дзвіночок і далі вже били на сполох медики, що почали прискіпливо вивчати вчорашню «панацею».

Тютюн залишався у фармацевтичному обігу до кінця XIX — початку XX століття. З поширенням наукових досліджень, що підтвердили його шкідливість, особливо канцерогенну дію, тютюн виключили з фармакопей більшості країн. У XX столітті тютюнові препарати поступово зникли з аптек. У США та Європі офіційно заборонено продавати тютюн як лікарський засіб із 1930–40-х років.​

Замість крапки

Сам нікотин сучасна медицина використовує для… боротьби з нікотиновою залежністю в трансдермальних терапевтичних системах, наприклад, Нікоретте. А ще з лікувальною метою широко застосовують нікотинову кислоту, яку отримують при окисненні нікотину хромовою кислотою. Нікотинова кислота є вітаміном групи B та призначається для лікування діареї, дерматиту та інших захворювань шкіри, а також для лікування серця, травних органів, глоситу, стоматиту. Окрім того, нікотинова кислота застосовується при ускладненнях, що зустрічаються при лікуванні сульфамідними препаратами. У східній медицині тютюн застосовують як глистогінний засіб, а прихильники гомеопатії припускають, що тютюн допомагає від морської хвороби, різного болю та при епілепсії. Отже, крапку в історії з тютюном ставити зарано… 

Раніше ми розповідали про те, як народилася Фармакопея.