Туберкульоз у 2026 році: чому хвороба, яку вважали контрольованою, знову стає загрозою

24 березня світ відзначає Всесвітній день боротьби з туберкульозом — інфекцією, яка, попри десятиліття глобальних програм, не лише не зникла, а й знову повертається у центр уваги. У 2026 році туберкульоз — це вже не просто питання інфекційного контролю. Це індикатор того, наскільки система охорони здоров’я здатна витримувати кризи. І для України цей виклик сьогодні нерозривно пов’язаний із війною.

Світ: повернення старої загрози

За даними WHO Global Tuberculosis Report 2024, у 2023 році на туберкульоз захворіли близько 10,8 млн людей, а померли — 1,25 млн. Ці цифри повернули туберкульоз у статус найсмертоноснішої інфекційної хвороби у світі.

Попри наявність ефективного лікування, система не справляється з виявленням і охопленням пацієнтів. Щороку сотні тисяч людей хворіють на лікарсько-стійкі форми, а близько трьох мільйонів випадків взагалі залишаються поза системою діагностики. ВООЗ прямо констатує: темпи прогресу недостатні, щоб досягти цілей подолання туберкульозу.

Україна: між високим тягарем і новими ризиками

Україна і до повномасштабної війни залишалася серед країн із високим рівнем мультирезистентного туберкульозу. Сьогодні ж ця проблема ускладнюється новими факторами.

За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, у 2024 році в Україні було зареєстровано понад 18 тисяч випадків туберкульозу (нові та рецидиви), причому приблизно чверть із них становлять лікарсько-стійкі форми. Водночас фахівці наголошують: ці цифри не повністю відображають реальну ситуацію.

Дослідження останніх років демонструють парадоксальну картину: у відносно стабільних регіонах захворюваність зростає, тоді як у прифронтових — навпаки, знижується. Але це не ознака покращення, а наслідок недовиявлення. Особливо тривожним є зростання захворюваності серед військових, яке за окремими оцінками збільшилося у кілька разів.

Фактично це означає: система втрачає частину пацієнтів ще до встановлення діагнозу.

Державна політика: система, яка змінюється під тиском

Система боротьби з туберкульозом в Україні формувалася десятиліттями і за цей час пройшла кілька етапів трансформації. У 2000-х роках була впроваджена міжнародна DOTS-стратегія, яка базувалася на стандартизованому лікуванні під контролем медичних працівників і дозволила стабілізувати ситуацію у 2010-х.

Згодом Україна перейшла до більш сучасної моделі, синхронізованої з підходами ВООЗ. Протидію туберкульозу інтегрували у ширшу державну політику, зокрема в межах стратегії боротьби з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом та вірусними гепатитами до 2030 року. Вона передбачає суттєве зниження захворюваності та смертності, а також підвищення ефективності лікування.

Одним із ключових рішень останніх років стала відмова від переважно стаціонарної моделі на користь амбулаторної, орієнтованої на пацієнта. Було реорганізовано протитуберкульозну службу, створено фтизіопульмонологічні центри, оптимізовано лабораторну мережу.

Однак навіть до повномасштабної війни система не досягла ключових цілей — передусім у частині виявлення випадків і забезпечення безперервного лікування.

У 2024 році уряд затвердив нову стратегію розвитку протитуберкульозної допомоги на 2024–2026 роки, яка прямо визнає вплив пандемії COVID-19 і війни на ситуацію. Вона передбачає інтеграцію допомоги, розвиток діагностики та людино-орієнтований підхід.

Втім, ключовий виклик залишається: реформа системи відбувається одночасно з її фактичним послабленням через війну. І саме це створює ризик втрати контролю над захворюванням.

Війна як каталізатор

Туберкульоз завжди був хворобою криз, і війна лише підсилює його поширення. Порушення лікування, переміщення населення, життя у скупчених умовах, хронічний стрес і обмежений доступ до медичної допомоги створюють ідеальне середовище для передачі інфекції.

Європейські спостереження також фіксують зростання транскордонного поширення туберкульозу на тлі міграції. У такому контексті ця хвороба виходить за межі суто медичної проблеми і стає питанням стійкості системи охорони здоров’я.

Нові підходи: швидше виявлення і коротше лікування

Останні роки принесли важливі зміни у підходах до боротьби з туберкульозом. Сучасна діагностика дедалі більше спирається на швидкі молекулярні методи, які дозволяють за кілька годин підтвердити діагноз і визначити резистентність. Паралельно розвиваються технології автоматичного аналізу рентгенівських знімків, що дає змогу масштабувати скринінг.

У лікуванні також відбувається принциповий зсув. Замість тривалих і токсичних схем дедалі ширше застосовуються короткі режими тривалістю 6–9 місяців із використанням нових препаратів — bedaquiline, pretomanid і linezolid. Вони демонструють кращі результати, але залишаються недостатньо доступними.

Паралельно з’являються перші ознаки прогресу у вакцинопрофілактиці. Зокрема, вакцина-кандидат M72/AS01E показала близько 50% ефективності у дорослих із латентним туберкульозом у дослідженнях останніх років.

Аптека: місце, де починається або втрачається діагностика

У реальності шлях пацієнта з туберкульозом рідко починається з лікаря. Значно частіше — з аптеки. Тривалий кашель, нічна пітливість або втрата ваги часто інтерпретуються як «затяжна застуда», і пацієнт шукає симптоматичне полегшення. У цей момент саме фармацевт стає першим фахівцем, який може або запустити правильний маршрут пацієнта, або, несвідомо, відтермінувати діагностику.

Симптоматичне лікування маскує прояви хвороби, але не впливає на її перебіг. У результаті пацієнт продовжує залишатися джерелом інфекції, а захворювання переходить у більш складні форми.

Саме тому уважність до симптомів, здатність поставити уточнювальні запитання і рекомендація звернутися до лікаря можуть стати критично важливими. Не менш важливою є участь у підтримці прихильності до лікування. Переривання терапії — один із ключових чинників формування лікарсько-стійкого туберкульозу, і саме на амбулаторному етапі ця проблема стає найгострішою.

Ціна проблеми

Туберкульоз — це хвороба, яка дорого коштує системі. Якщо лікування чутливих форм є відносно доступним, то терапія лікарсько-стійкого туберкульозу потребує значно більших ресурсів і часу.

Кожен пропущений або перерваний випадок означає не лише ризик для пацієнта, а й додаткові витрати для держави. У масштабах країни це перетворюється на питання економічної стійкості системи охорони здоров’я.

Туберкульоз не зник — він просто чекає моменту, коли система послаблюється.

Війна створила саме такі умови. І хоча Україна має стратегії, інструменти і досвід боротьби з цією хворобою, їх ефективність сьогодні визначається не лише політиками, а здатністю системи працювати в умовах постійної кризи.

Ігнорування туберкульозу сьогодні означає значно складнішу і дорожчу боротьбу завтра. І в цій боротьбі аптечна ланка може відіграти роль, яка значно перевищує традиційне уявлення про її місце в системі охорони здоров’я.

Читайте також Більше, ніж діагноз: люди із синдромом Дауна.