Аптека в системі первинної допомоги: глобальний тренд і українська пауза

Система первинної медичної допомоги у світі змінюється — і разом із нею змінюється точка входу пацієнта. Все частіше не лікар, а фармацевт стає першим, до кого звертаються з медичним запитом. Україна ж опинилася у ситуації, коли ця модель уже фактично працює, але досі не оформлена як повноцінна частина системи.

Система змінюється швидше, ніж регуляція

Поки українська система охорони здоров’я намагається втримати баланс між навантаженням і ресурсами, у світі вже формується інша логіка доступу до медичної допомоги. Її ключова риса — зміна точки входу пацієнта. Все частіше це не кабінет лікаря, а аптека.

Йдеться не про маркетингову трансформацію, а про функціональну зміну ролі. Фармацевт у багатьох країнах стає фахівцем першого контакту — тим, хто оцінює стан, приймає базове клінічне рішення і визначає подальший маршрут пацієнта.

80% звернень: цифра, яка змінює уявлення про професію

Нове дослідження, опубліковане у 2026 році в Canadian Pharmacists Journal, дозволяє подивитися на цю трансформацію не через декларації, а через практику. Воно аналізує, з якими запитами пацієнти приходять до клінік при громадських аптеках (pharmacy care clinics).

Результат виглядає показово: близько 80% звернень — це гострі, але неускладнені стани. Біль у горлі, синусити, інфекції сечових шляхів, незначні дерматологічні проблеми — тобто саме ті випадки, які формують основне навантаження на первинну ланку.

Ця цифра важлива не сама по собі. Вона демонструє масштаб: значна частина медичних запитів у системі потенційно може обслуговуватися поза лікарським кабінетом — за умови належної підготовки, протоколів і регуляторної рамки.

Не заміна лікаря, а перерозподіл ролей

Ключова помилка в інтерпретації цієї моделі — сприймати її як конкуренцію між лікарем і фармацевтом. Насправді йдеться про перерозподіл функцій.

Фармацевт бере на себе первинний контакт і працює в межах чітко окреслених станів. Його завдання — не лікувати все, а правильно відсіяти: допомогти там, де це безпечно, і вчасно направити туди, де потрібен лікар.

Саме ця логіка дозволяє системі працювати ефективніше. Лікар не витрачає час на рутинні випадки, а пацієнт отримує допомогу швидше.

Чому це працює

Причини такого зсуву очевидні: перевантаження первинної ланки, потреба у швидкому доступі до допомоги, зростання ролі фармацевта як клінічного фахівця. Але важливо інше — ця модель працює не сама по собі.

У Канаді, зокрема в провінції Альберта, де реалізовані клініки при громадських аптеках, фармацевти мають:

чітко визначені клінічні повноваження,
доступ до протоколів,
регуляторну підтримку,
інтеграцію в систему первинної допомоги.

Без цих елементів сама по собі ідея «фармацевт як перший контакт» не працює — вона перетворюється на хаотичну практику без відповідальності та контролю.

Межі моделі: про що не варто мовчати

Попри очевидні переваги, ця трансформація має і зворотний бік, про який рідко говорять у професійних дискусіях.

По-перше, це питання клінічних ризиків. Навіть «простий» симптом може маскувати складний стан, і помилка на етапі первинної оцінки має свою ціну.

По-друге — відповідальність. У системах, де фармацевти отримують розширені повноваження, чітко визначено, хто і за що відповідає. Без цього будь-яке розширення ролі стає ризиком як для пацієнта, так і для самого фахівця.

По-третє — конфлікт ролей. Поєднання консультування і відпуску лікарських засобів потребує прозорих правил, щоб уникнути ситуацій, де комерційний інтерес впливає на клінічне рішення.

Саме тому ця модель є не просто «розширенням функцій», а складною системною конструкцією.

Україна: роль, яка не визнана

В українських реаліях ця дискусія має особливий контекст. Пацієнт уже давно сприймає аптеку як першу точку звернення. Фармацевт щодня працює з тими самими станами, які в інших країнах офіційно входять до сфери його клінічної відповідальності.

Але ця практика існує поза системою. В Україні відсутні:

затверджені протоколи для фармацевтичної допомоги при поширених станах,
чітко визначений обсяг клінічних повноважень,
інтеграція фармацевта у маршрут пацієнта в межах первинної допомоги,
механізми відповідальності і захисту.

У результаті формується сіре поле: фармацевт де-факто виконує клінічну функцію, але де-юре її не має.

Що це означає для ринку і професії

Дослідження канадських аптечних клінік — це не модель для копіювання. Це індикатор напрямку. Воно показує, що система охорони здоров’я починає розглядати фармацевта як ресурс — не допоміжний, а функціональний. І там, де цей ресурс інтегрують, система виграє.

Для України це означає вибір. Або залишити ситуацію, в якій фармацевт працює «на межі дозволеного», або почати формувати рамку, яка зробить цю роль частиною системи — з правилами, відповідальністю і можливостями.

Питання вже не в ролі, а в рішенні

Світ фактично відповів на питання, ким є фармацевт у сучасній системі охорони здоров’я. Це не лише експерт із лікарських засобів, а фахівець, який закриває значну частину первинних медичних запитів.

Україна ж поки що залишається у точці невизначеності: роль уже сформувалася на практиці, але не закріплена системно. І саме тут виникає головний ризик. Якщо професія не оформить свою функцію, її оформлять інші — через обмеження, заборони або перерозподіл повноважень. У такому випадку мова йтиме вже не про розвиток фармації, а про втрату її місця в системі охорони здоров’я.

Читайте також Від рецепта до рішення: як змінюється роль фармацевта у світовій системі охорони здоров’я.