Доступність чи імітація реформ: Продаж ліків поза аптекою як виклик фармацевтичній безпеці

За останній рік фармацевтичний ринок України перебуває у стані перманентної регуляторної турбулентності. Ліцензійні умови провадження діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 929, фактично знаходяться у режимі безперервного «ремонту».

Особливе занепокоєння професійної спільноти викликає постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Ліцензійних умов…», факт ухвалення якої підтвердив міністр охорони здоров’я 26 грудня 2025 року. Цією постановою дозволяється роздрібний продаж безрецептурних лікарських засобів поза аптечними закладами — зокрема у приміщеннях автозаправних станцій.

Формально це рішення подається під гаслом підвищення доступності лікарських засобів. Проте при більш уважному аналізі стає очевидно: йдеться не про доступність як складову охорони здоров’я, а про механічне розширення каналів збуту без належного фармацевтичного контролю.

Аптека як елемент системи охорони здоров’я

Відповідно до Закону України «Про лікарські засоби», аптека є закладом охорони здоров’я. Це не декларативна норма, а фундаментальна правова конструкція, яка передбачає комплекс обов’язків: фармацевтичну опіку, дотримання умов зберігання лікарських засобів, контроль якості, участь у системі фармаконагляду та, головне, персональну професійну відповідальність фармацевта.

Саме під цю модель держава десятиліттями вибудовувала систему ліцензування, кадрові нормативи та процедури контролю, а нині — й реєстр фармацевтичних працівників. Аптечні заклади регулярно проходять перевірки Держлікслужби, підтверджують кваліфікацію персоналу, ведуть облік температурних режимів, забезпечують безперервний професійний розвиток.

Ухвалене рішення про продаж лікарських засобів на АЗС фактично виводить частину фармацевтичного ринку за межі цієї системи. Виникає принципове питання, на яке постанова не дає відповіді: хто, яким чином і на яких правових підставах забезпечуватиме дотримання тих самих стандартів якості та безпеки в неаптечних точках продажу?

Доступність чи стимул до самолікування?

Аргумент про підвищення доступності виглядає особливо суперечливо, якщо оцінювати його з огляду на реальну географію. Автозаправні станції зосереджені переважно у містах, поблизу міст та вздовж основних транспортних шляхів. У сільських громадах, де дійсно існує проблема доступу до медичної та фармацевтичної допомоги, АЗС або відсутні, або є поодинокими.

Таким чином, продаж лікарських засобів на АЗС не вирішує проблеми літніх людей у селах, маломобільних пацієнтів чи віддалених громад. Натомість він спрощує імпульсну купівлю ліків у міському середовищі — без консультації, без оцінки симптомів, без попередження про ризики.

Якість ліків і відповідальність: питання без відповідей

Безрецептурний статус препарату не означає його безпечність за будь-яких умов застосування. Багато ОТС-засобів мають чіткі обмеження щодо дозування, тривалості застосування та сумісності з іншими лікарськими засобами. Саме тому в європейській практиці навіть там, де дозволений продаж окремих ОТС поза аптекою, він суворо обмежений переліком, дозуванням і умовами зберігання.

Ухвалені в Україні зміни таких запобіжників не містять. Вони не відповідають ані підходам Directive 2001/83/EC, ані усталеній практиці ЄС, де регулюється не лише «що» можна продавати, а й «хто», «де» і «під яким контролем».

У цій конструкції відсутня ключова фігура — фармацевт як носій професійної відповідальності. Водночас держава продовжує посилювати вимоги до аптек і фармацевтів. Це створює глибокий правовий і логічний дисонанс: якщо лікарські засоби можна продавати поза аптекою, навіщо вся система ліцензування та професійної відповідальності?

Кадровий аспект

Фармацевтичний сектор уже перебуває в умовах кадрового дефіциту. Молоді фахівці не готові брати на себе високу юридичну та професійну відповідальність за мінімальної економічної мотивації, тоді як аптеки через регульовані націнки та постійні перевірки мають обмежені можливості для конкуренції за кадри.

У цьому контексті продаж лікарських засобів на АЗС виглядає ще більш проблемним. У змінах до Ліцензійних умов зазначається, що контроль якості лікарських засобів може здійснювати особа з освітою початкового рівня (короткого циклу) без вимог до стажу роботи, відповідальна одразу за цілу область. Це ставить під сумнів саму цінність фармацевтичної освіти та професійного досвіду.

Фінансові та системні наслідки

Держава декларує боротьбу за зниження цін на лікарські засоби: зниження цін на популярні препарати, граничні націнки, референтне ціноутворення, розширення програми «Доступні ліки» тощо. Водночас залишається відкритим питання: яким чином продаж ліків на АЗС вплине на кінцеву ціну для пацієнта?

Чи поширюватимуться на такі точки продажу обмеження націнок? Чи діятиме заборона маркетингових договорів? Чи формуватиметься ціна за принципами, притаманними продуктовому ритейлу? Відповідей на ці питання постанова не містить.

Доступність без безпеки — це регрес

Ухвалені зміни не підвищують доступність лікарських засобів у медичному сенсі. Вони не вирішують проблем сільських територій, не компенсують дефіцит медичної інфраструктури та не зміцнюють систему охорони здоров’я. Натомість вони знижують стандарти фармацевтичної безпеки, руйнують логіку регулювання та створюють додаткові ризики для пацієнтів.

Професійна позиція галузі залишається незмінною: доступність ліків не може досягатися шляхом демонтажу аптечної моделі та девальвації ролі фармацевта. Реформи у сфері обігу лікарських засобів мають бути системними, виваженими та орієнтованими на пацієнта, а не на спрощення торгівлі.

Думка професійної спільноти має значення

Ухвалення рішень, які безпосередньо впливають на безпеку пацієнтів, роботу фармацевтів і функціонування аптечної мережі, потребує відкритого діалогу та врахування позиції тих, хто щодня працює у системі охорони здоров’я.

Ми пропонуємо нашим читачам долучитися до обговорення та поділитися власною думкою щодо дозволу продажу лікарських засобів поза аптекою. Відповіді на відкриті запитання дозволять зафіксувати реальну позицію професійної спільноти та суспільства.