Фармацевти «Аптеки 9-1-1» отримали почесні нагороди «Герої у формі без зброї»

В День волонтера ми схиляємо голови перед тими, хто ціною свого життя і здоров'я допомагає українцям вистояти і перемогти у війні. 

5 грудня відбулося нагородження почесними відзнаками «Герої у формі без зброї» фармацевтів аптечної мережі «Аптека 9-1-1», які живуть і працюють у Харкові: Анни Макашутіної, Анни Вінник, Вікторії Резніченко, Манани Маргарян та Родіона Яремова.

Вікторія Резніченко: Ми харків’яни, а харків’яни не здаються!

24 лютого у Вікторії був вихідний – перший і на багато наступних місяців останній. Вона тоді працювала в харківській аптеці «Ваш консультант» на Ювілейній 57/106. Там був великий підвал.

«До підвалу аптеки ми перебралися 1 березня – я зі своїм чоловіком та донькою і Вікторія з донькою. Світла не було дуже довго, холодно і темно, рятували свічки, а вдень – генератор. Їжу привозили волонтери. Потім один із волонтерів привіз нам похідну грубку з балонами, з’явилась можливість готувати і гріти їжу нормально, бо раніше розігрівали все на маленьких аромасвічках.

Спали в кімнаті персоналу, на матрацах з дому та картонках з аптеки. Ліжка зробили з піддонів, плюс була розкладачка. На тій же грубці гріли воду, щоб помитись.

Жили за розкладом: вранці підйом, сніданок, діти грають у підвалі, а ми працюємо: відпускаємо ліки, втішаємо, підтримуємо. Наприкінці зміни гасили генератор і знову поверталися у підвал. Так ми мешкали там до травня».

В аптеці «Ваш консультант» в перші дні повномасштабного вторгнення залишилося п’ятеро фармацевтів, охоронці і прибиральниця. Аптека працювала щодня, без вихідних.

«Клієнти були різні. Хтось вважав, що ми ціною життя повинні продати настоянку глоду, а хтось дякував. На щастя, останніх була більшість. Деякі навіть приносили нам поїсти, знали, що ми живемо в аптеці.

Паніка серед відвідувачів зазвичай зчинялася, коли поруч прилітало і ми терміново зачиняли аптеку. Ніколи не забуду, як мене разом з клієнтом вибуховою хвилею відкинуло від дверей, коли я намагалася його випустити. Тоді прилетіло на сусіднє подвір’я, а до цього було влучання у п’ятиповерхівку, де знесло верхні поверхи просто у нас на очах. Іноді обстріли не вщухали впродовж доби …» – ділиться спогадами Вікторія.

Невже не було страшно? «Було, ще й як! Але, по-перше я Харків’янка, по-друге – мій обов’язок допомогти, за можливості, кожному. Працюючу аптеку в Харкові в перші місяці війни знайти було складно, а багатьом людям були життєво необхідні препарати. Саме у нас волонтери купували медикаменти для допомоги людям у лікарнях, які знаходилися там, де страшно було навіть зітхнути, для ЗСУ. До нас їхали жителі прикордонних сіл та містечок за ліками. Ми збирали товар з зачинених аптек, щоб у нас завжди було все потрібне. Хто б про них піклувався, якби ми поїхали?»

Останні три роки Вікторія працює завідувачкою аптеки в торговому центрі DAFI: «Прийняла її абсолютно порожньою після того, як ївона зачинилася на початку війни. Спочатку не було ні світла, ні товару, але згодом усе стабілізувалося: товари привезли, і хоча людей ще не так багато, ми продовжуємо працювати та допомагати. Люди все ще побоюються приходити через близькі прильоти, але ми стоїмо, працюємо і підтримуємо людей далі».

Анна Вінник: 36 днів без вихідних

Анна Вінник зустріла початок повномасштабної війни завідувачкою харківської «Аптеки 9-1-1» на Північній Салтівці.

24 лютого вона відкривала аптеку одна — колеги терміново виїхали, залишивши про це лише короткі повідомлення. Щоб забезпечити роботу аптеки в епіцентрі паніки, довелося залучити свою 20-річну доньку: мама обслуговувала нескінченні черги, що тягнулися аж на вулицю, донька — допомагала з товаром і порядком у залі.

Удень вони збирали ліки для мешканців району і волонтерів за списками для тих, хто не міг вийти з метро чи стояти в черзі, а ввечері під обстрілами добігали додому годувати чотирьох котів на дві сімʼї  і сидіти з ними в коридорі до ранку під час атаки, щоб знову йти працювати вранці. І так без жодного вихідного, але з надією, що все це скоро закінчиться, як страшний сон.

Коли район залишився без світла і товару, Анну перевели спочатку в «Аптеку 9-1-1» на вул. Балакірєва, а згодом — в «Аптеку низькі ціни №1». Там вона з напарницею працювала фактично на дві аптеки, у тому ж безперервному, виснажливому режимі. «Графік був настільки щільним, що навіть вийти в магазин за їжею не вдавалося. Люди йшли без упину, приїжджали з усього Харкова».

Вечорами, після закриття, завідувачки збирали величезні волонтерські списки, аби вдень не затримувати черги. Товар з інших аптек часто привозили пізно, але вже зранку відвідувачі могли отримати потрібні ліки.

Коли місто частково оговталося, люди почали повертатися, а зачинені раніше аптеки — відновлювати роботу, Анна перейшла працювати в аптеку в центрі, поруч із військовим шпиталем. Там її досвід був особливо потрібний.

«Попри всі виклики воєнного часу я продовжую працювати у фармацевтичній сфері, забезпечуючи людей необхідними ліками та порадами. Щодня — поруч із тими, хто потребує допомоги, підтримуючи здоров’я громади навіть тоді, коли блекаути, коли навколо лунають сирени і  вибухи. Робота стала не просто професією, а служінням — зберігати доступ до лікування, залишатися опорою і діяти впевнено там, де цього найбільше потребує країна».

Манана Маргарян: Я обслуговувала людей, в очах яких бачила страх

24.02.2022 я була вихідна. Мені зателефонувала колега, яка працювала у нічну зміну, та повідомила про велику чергу біля аптеки. Усвідомивши, що цього ранку почалась повномасштабна війна, я не змогла залишити колегу саму. Я вийшла в зміну та почала відпускати людей, в очах яких я бачила страх та паніку.

Така ж сама паніка атакувала і мене, але я розуміла, що тут і зараз я зобов'язана допомогти людям, які потребують цього. Я продовжувала працювати в аптеці сама протягом двох тижнів, усвідомлюючи, що наявність ліків життєво важлива для харків'ян.

Після того, як в моїй аптеці закінчилися лікарські засоби, я пішла в найближчу аптеку біля свого дому, де через повномасштабне вторгнення бракувало фармацевтів.

Я чітко розуміла, що фармація це частина мого життя. Я віддана своїй праці та з гордістю можу сказати: більшість моїх колег мужньо тримали свій фронт. Для мене, у першу чергу, це була не праця, а поклик – я потрібна тут і зараз. Попри усі випробування воєнного часу я пишаюсь тим, що маю таку професію.

Родіон Яремов: Наша аптека була спасінням для жителів Північної Салтівки

Хлопець опинився в потрібному місці в потрібний час. На початку березня йому довірили очолити «Аптеку 9-1-1» Салтівська 2 – поряд з найнебезпечнішим районом Харкова. Він впорався, адже мав вагомий стимул.

«24 лютого я не працював. В мене був вихідний. Я спав. Пролунав сильний вибух. Прокидаюся і біжу до вікна. Над прикордонною Гоптівкою бачу стовпи диму і спалахи – один за одним. За кілька хвилин у батька дзвонить мобільний: наказують максимально швидко прибути до військової частини. Він служить в управлінні Національної Гвардії. Ми не прощалися. Він сказав: «До зустрічі! Ми в місто їх не пустимо». Зустрілися рівно через 2 місяці – на Великдень, 24 квітня. 

До війни наш колектив складався з 12 працівників. На початку бойових дій всі виїхали, залишився один хлопець, який працював тут раніше в нічну зміну. За кілька днів компанію йому склав ще один фармацевт. 

Я прийшов в цю аптеку на початку березня – як покупець. Досі пам’ятаю той день. Батько скинув список препаратів, які потрібні були військовим. Ми з мамою зібралися в аптеку, щоб придбати ті ліки. Я вийшов з дому раніше, мама затрималась. Почався обстріл. На відстані 30 метрів розірвався снаряд. Мене сильно оглушило, але принаймні обійшлося без травм.  

Аптеки ми тоді все ж дісталися і забрали замовлення. Я розповів хлопцям, що теж працюю в Аптечній мережі 9-1-1 і запропонував допомогу. Зв’язалися з куратором і він перевів мене в цю аптеку і призначив завідувачем. Потім нам дали ще фармацевтів.

Люди в паніці скуповували все, на що вистачало грошей. Я змушений був обмежити кількість упаковок, зокрема серцевих препаратів, які відпускалися в одні руки, місячним терміном прийому. Це не популярне серед відвідувачів рішення дозволило створити досить суттєвий запас ліків. Також нам привозили товар з непрацюючих аптек. Протрималися до відновлення поставок і жодного пацієнта не залишили без допомоги.

Робочого графіку… не було. Працювали щодня, зачинялися за 30 хвилин до початку комендантської години. Вихідних не було, але й не хотілося. З лютого до травня наша аптека була єдиною, де жителі Північної Салтівки могли придбати ліки. Ми були потрібні людям і усвідомлювали це. 

Моїм головним стимулом стали слова батька: «Родіон, кожен з нас на своєму фронті захищає Харків. Мій фронт – зі зброєю в руках, твій – в аптеці з ліками». А другим – самі харків’яни. Якби ви чули їхні слова подяки! Тому я тут, в місті, яке вважаю тепер рідним. Я на своєму місці, де можу принести найбільшу користь». 

Анна Макашутіна: Аптека стала рідним домом не тільки для мене

В перший же день повномасштабної війни всі, хто залишився, одностайно прийняли рішення: ПРАЦЮЄМО!

В своїй аптеці ми працюємо більше 10 років, тому розуміли, що це наш обов'язок. Було дуже багато людей котрі потребували нашої допомоги!

Через чотири дні товар почав закінчуватися, ми максимально робили заміни препаратів, але дива не сталося – аптечні полиці спорожніли. Поруч були аптеки нашої мережі, котрі мали товар, але були зачинені. Я запропонувала директору перенести товар з цих точок до нас. Разом з дівчатами та їх чоловіками власноруч доставили коробки з ліками до нашої аптеки. Потім нам надали транспорт і вдалося перевезти з інших семи аптек до нас життєво необхідні ліки. Завдяки цьому протримались в той складний час і не залишили хворих без порятунку.

До комендантської години ми відпускали відвідувачів, а потім всі співробітники залишалися для прийому та розподілу товару. А ще збирали ліки для волонтерів, які забезпечували місто та область. Аптека стала для нас другою домівкою та укриттям. Було дуже лячно, коли чулися вибухи, лунали пострілі та вночі їздила військова техніка. 

Зараз, коли згадую перші місяці війни, розумію: ми змогли пережити ті важкі часи лише тому, що трималися разом.

Віримо в нашу перемогу! Україна назавжди!

Раніше ми розповідали історію завідувачки аптеки АНЦ Марічки Палагнюк, трагічно загиблої внаслідок російського удару по Тернополю.