Фармація як складова національної безпеки: кадровий потенціал, системні виклики та необхідність стратегічних змін

На сьогодні у сфері фармацевтичної освіти України накопичилися болючі питання або навіть системні проблеми, які, на нашу думку, потребують негайного вирішення.

Фармація як невід'ємна частина системи охорони здоров'я має стратегічне значення для національної безпеки та стійкості держави, особливо в умовах воєнного часу. Ігнорування кадрової кризи в цій галузі становить потенційну загрозу у довгостроковій перспективі через невизначеність зовнішнього середовища та внутрішні проблеми.

Ці виклики не з’явилися вчора — про них говорять на фахових заходах, пишуть у професійних медіа і кожна дискусія лише підтверджує: проблема має системний характер, який досі лишається без належного реагування з боку регулятора. 

Щоб розібратися, чому так сталося і яким може бути шлях уперед, ми звернулися до академіка НАН України, Почесного ректора Національного фармацевтичного університету,  професора Валентина Петровича Черниха — видатної особистості, однієї з ключових постатей української фармації.

Останнім часом дипломовані та досвідчені фармацевти на вагу золота. Які чинники формують кадровий голод у галузі? 

– Дійсно, існують питання, вирішення яких відкладалося роками. Щоб зрушити справу з мертвої точки, потрібно об'єднати зусилля всієї фармацевтичної спільноти, залучити зацікавлені сторони, органи влади, профільні комітети Верховної Ради, зокрема з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування;  з питань освіти, науки та інновацій, де ухвалюються рішення на державному рівні, а також бізнес та громадські організації. 

Головна мета – у дієвий спосіб розв'язати питання, які в перспективі матимуть антикризовий характер. Передусім йдеться про дефіцит кваліфікованих кадрів у практичній фармації. На перший погляд, тут є певна суперечність: оцінка МОЗ та МОН України відрізняється, лунають заяви, що фармацевтів достатньо і є навіть непрацевлаштовані фахівці, однак в цьому питанні варто розібратися глибше.

Університети як первинна ланка освіти бачать ситуацію зсередини, і вона виглядає катастрофічною. Ось лише кілька штрихів, ключових аспектів:

·       спостерігається дисбаланс і міграція: критична нестача фахівців у сільській місцевості та прифронтових зонах, а також значний відтік кадрів за кордон;

·       зниження мотивації абітурієнтів: кілька років поспіль набори залишаються мінімальними (загальний контингент набору на перший курс всіх ЗВО України склав близько 400 осіб). Зокрема, це зумовлено надвисоким вступним порогом: для вступу на спеціальність «Фармація» на бюджетну форму навчання необхідно мати 150 балів НМТ (на бюджетну форму навчання і на контракт!), що значно перевищує вимоги до інших спеціальностей. Крім того, через зниження платоспроможності населення абітурієнти, в першу чергу, прагнуть здобути бюджетне місце, навіть якщо це означає вибір іншої спеціальності, адже контрактне навчання фінансово недоступне для багатьох сімей. Відтак, при такому прохідному балі абітурієнт обмежений до вступу і на бюджет, і на контракт!;

·       відбувається відсів під час навчання: багато здобувачів припиняють навчання через неуспішне складання ліцензійних іспитів «КРОК», яких маємо три під час усього академічного циклу навчання: на додипломному та післядипломному рівнях;

·       виникають непоодинокі проблеми з інтернатурою: навіть з-поміж тих, хто отримав диплом, є ті, хто неспроможний пройти інтернатуру. Адже це ще +1 додатковий рік навчання. Вартість освітньої частини коливається від 12000 до 19500 грн. за 3 місяці залежно від регіону України. Бюджетні місця відсутні. Окремо сплачується проходження інтернатури на базі інтернатури;

·       вагомим є й економічний чинник: випускники часто не мають мотивації працювати за фахом через неконкурентну заробітну плату та складні умови праці.

Ось чому далеко не всі йдуть у професію. 

Суттєве зменшення кількості здобувачів вищої освіти спричинило безпрецедентний відтік наукових кадрів, особливо серед молодих вчених, науковців та дослідників. Це не лише освітня й наукова проблема, а й питання національної безпеки: при зменшенні кількості студентів в провідних університетах українська фармація втрачає не просто викладачів, професорів, а й носіїв знань і науковий потенціал, критично важливий для інновацій та відновлення країни. 

Кадрова криза, яка стає критичною в освітній та науковій сферах сьогодні, неминуче вплине на конкурентоздатність України. Це стане очевидним і незворотним вже через 5–7 років, коли ми зіткнемося з гострим дефіцитом кваліфікованих фармацевтів, технологів та дослідників. Ігнорування цього факту – це недалекоглядність, що загрожує втратою стратегічного статусу України як провідної фармацевтичної держави та вимагає негайного реагування з боку органів влади та інвестицій у людський капітал.

Окрім об’єктивних причин, пов’язаних з війною, все частіше йдеться про падіння престижу фармацевтичної освіти – саме тому, мовляв, кількість студентів вишів, що готують фармацевтів, зменшується. Чи справді фармацевт більше не звучить гордо і якщо так, то чому?

– Відверто кажучи, мені боляче чути такі питання і відчувати такі настрої. Для мене ця ситуація є особливо болючою, адже ще 5–10 років тому ми навіть не могли уявити такий масштаб кризи. Історично проблемою була лише недостатність кадрів на тлі високої затребуваності та престижу професії. На жаль, сьогодні ці докорінні зміни спровоковані потужними зовнішніми факторами – воєнним станом та внутрішніми проблемами галузі.

Усе своє життя я присвятив фармації. Кілька поколінь моїх колег та учнів знають, як наполегливо ми працювали десятиліттями, маючи на меті перетворити фармацію з недооціненої галузі на стратегічну складову національної безпеки. Складно навіть уявити, як би держава долала колосальні виклики воєнного стану без власного, надійного фармацевтичного виробництва, ефективної дистрибуції та розгалужених аптечних мереж, і, що найважливіше, — без висококваліфікованих фахівців. Ми не маємо права забувати і про уроки пандемії COVID-19, де саме фармацевти стояли на «передовій», забезпечуючи населення життєво необхідними засобами та ліками на першій ланці боротьби зі світовою пандемією.

Проте ми змушені визнати дані, що свідчать про падіння престижу професії. Чому так сталося?

– Першопричина полягає в наявності системної загрози, що проявляється в просуванні ідей та концепцій представниками окремих владних структур на кшталт: «Нам не потрібні фармацевти, нам потрібні аптеки». Деякі можновладці помилково вважають, що для роботи в аптеці достатньо рівня фельдшера чи медичної сестри. Мовляв, їхнє завдання – просто «стояти і продавати».

У цьому контексті абсолютно неприпустимими є спроби легалізувати торгівлю лікарськими засобами у неспеціалізованих закладах, як-от автозаправні станції (АЗС). Це є прямою атакою на фах фармацевта і грубим порушенням чинних Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 929. Адже створюється пряма загроза безпеці: АЗС не мають необхідних умов для зберігання ліків (контроль температури, вологості), що критично важливо для збереження якості та ефективності препаратів. Знову ж таки продаж ліків некваліфікованим персоналом виключає можливість кваліфікованої фармацевтичної консультації. Це створює пряму загрозу здоров'ю пацієнтів. Загалом це нівелює статус аптеки як закладу охорони здоров'я та декларує сприйняття ліків як звичайного товару.

Тобто, з одного боку, ми бачимо спроби замінити кваліфікованого фармацевта у ліцензованій аптеці медичною сестрою чи фельдшером, а з іншого – взагалі виключити фахівця з процесу відпуску ліків, дозволяючи торгівлю на заправках. А додайте ще те, що при всьому цьому, для отримання фаха фармацевта необхідно при вступі набрати 150 бал НМТ, пройти три іспита «КРОК» та інтернатуру. Це неприпустимо!

Знову ми стикаємося з кричущим парадоксом: для фармацевта шлях до професії суворо регламентований. Вступний поріг – 150 балів НМТ (один із найвищих!), 5 років навчання, суворий контроль знань, три етапи іспитів «КРОК», інтернатура. Освітній процес не легкий, адже майбутній фах – це відповідальність за життя та здоров’я людини.

Такий підхід нівелює значимість професійних знань і руйнує основи системи охорони здоров’я. Наше законодавство поки що суворо обмежує перелік осіб, які мають право на фармацевтичну практику, але тиск на спеціальність відчувається і в цьому плані.

Падіння престижу фармацевтичної освіти не в останню чергу пов'язане з неналежними регуляторними ініціативами на ринку. Зазначу ще про умови праці та вигорання: є випадки, коли фармацевти працюють у надскладних умовах, з великим навантаженням та довгими змінами, що спричиняє швидке професійне вигорання. На додаток наявний економічний дисбаланс, коли низький рівень оплати праці найманого працівника не корелює з високою вартістю освіти та рівнем відповідальності, що демотивує молодь.

Що скажете про доцільність збільшення вступного балу до 150? Чи дійсно це нововведення мало сенс – як це вплинуло на кількість абітурієнтів, а потім і на студентів, що обрали фармацевтичний виш, наприклад НФаУ?

– Вимога набрати 150 балів НМТ для вступу на фармацевтичні спеціальності є значним обмежувальним чинником, я б сказав ОСНОВНИМ! Абітурієнти з такими балами частіше обирають медицину, оскільки вважають її престиж вищим і зарплати також. Це не лише обмежує наш набір, але й призводить до скорочення державного фінансування університетів за принципом «гроші ходять за студентом».

Слід уточнити, щоб скласти НМТ абітурієнтам потрібно було набрати мінімум 100 балів. Для вступу на бюджет загалом необхідно 130 балів, але для особливих спеціальностей, таких як фармація та медицина – 150 балів. Тож виходить, наприклад, що вимоги для отримання фаху пілота літака значно нижчі, ніж для фармацевта! А результати НМТ з математики на фармації набагато важливіші, ніж для вступу на технічні спеціальності! Отже, ми з самого початку маємо жорстке обмеження вступу.

Нібито благородна мета цієї норми – залучити більш підготовлених абітурієнтів, які зможуть успішно скласти ліцензійні іспити «КРОК». Натомість багаторічний досвід свідчить про інше: високі бали не завжди гарантують якісну шкільну освіту, і університетам доводиться навчати студентів загальнонауковим дисциплінам. Зверніть увагу, що отримавши 190-200 балів вступник, який здав українську мову, історію України, математику та географію, може бути зовсім не підготовленим з хімії або біології, і не факт, що буде кращим студентом (а в подальшому – і випускником) фармацевтичного університету на відміну від вступника, який здавав крім обов’язкових дисциплін ще біологію або хімію і набрав у сумі 140 балів!

Безумовно, і фармація, і медицина є класичними регульованими професіями в Україні. Вони підпадають під суворі державні норми щодо доступу, навчання та ліцензування, що є правильним для забезпечення якості та безпеки пацієнтів.

Проте, враховуючи незрівнянні позиції та рівень відповідальності медиків і фармацевтів, маємо прямо констатувати: фармацевти ні в якому разі не мають права та обов’язку втручатися у терапію пацієнтів. Знання фармацевта – це ліки, технологія їх створення, взаємодія, фармакологія, але це не діагностика та лікування – то виключно відповідальність лікаря.

Чи може прохідний поріг бути різним: 150 для медиків і менше для фармацевтів? Так, може. По-перше, рівень відповідальності та профіль діяльності медиків і фармацевтів – різний. Не так часто абітурієнти, що набрали найвищі бали, цілеспрямовано йдуть у  фармацію, у них є необмежений вибір спеціальностей, і фармація – не на першому місці, бо навчання – нелегке, до того ж медицину вважають більш престижною. Попри це, позиція Міністерства залишається незмінною і прохідний поріг для фармацевтів не знижують. За рахунок такого високого прохідного порогу ми впродовж останніх двох років втрачаємо контингент. Ми втрачаємо вітчизняну фармацію!

З огляду на значні кадрові втрати в умовах воєнного стану, для приваблення абітурієнтів у фармацію, є нагальна пропозиція знизити прохідний поріг: до 130 балів НМТ на бюджет – це норма для вступу на бюджет за усіма освітніми програмами,  і до 100 балів – на контрактну форму навчання.

Прокоментуйте, будь ласка, чому щороку зростає кількість студентів, які не впоралися з Кроком 1 і Кроком 2? Як допомогти молоді підготуватися до цих іспитів?

 – В українській фармацевтичній освіті запроваджено систему багаторівневого контролю ліцензійних іспитів «КРОК», що проводиться у три етапи. «Крок 1» (природничі науки) та «Крок 2» (професійно-орієнтовані дисципліни) складаються під час навчання, а «Крок 3» – це іспит для фармацевтів-інтернів, який відбувається під час інтернатури, і він є обов'язковим для отримання фармацевтом допуску на провадження професійної діяльності. Це частина Єдиного державного кваліфікаційного іспиту (ЄДКІ) для підтвердження компетентності фахівців. 

Неодноразово ми проводили фаховий аналіз, консультації з різними експертами, вивчали досвід провідних університетів, особливо європейських країн, і дійшли висновку, що така система, як у нас, є виключенням для світової практики, є невиправдано складною у порівнянні з одним фінальним іспитом, як прийнято у більшості країн. Дійсно, в багатьох країнах існує певне незалежне оцінювання, але здійснюється воно на післядипломному рівні, саме для допуску до професії. Тобто ліцензійний іспит (із самої назви і сенсу цього терміну) – це присвоєння професійної кваліфікації, і в деяких країнах –  це отримання ліцензії на фармацевтичну діяльність. 

У чому полягає наша проблема № 1? По-перше «КРОК 1». Він орієнтований на загальнонаукові дисципліни, що змушує університети відволікати ресурси від профільної фахової підготовки. Фактично, три роки навчання витрачаються на предмети, які не визначають фах фармацевта. Також нескладання «КРОК 1» призводить до відсіву студентів уже на 3-му курсі та знижує загальну мотивацію. Звернімо увагу на досвід країн Європейського Союзу, до інтеграції з яким ми прагнемо. Там іспит «КРОК 1» із загальних дисциплін відсутній. Вважається, що освіта із загальних дисциплін – це етап навчання у школі (наразі в Україні триває перехід на 12-річну профільну середню освіту). 

Проблема №2 зумовлена надмірною кількістю етапів контролю. Тобто, основна складність полягає у самій структурі та формі проведення ліцензійних іспитів. Три етапи іспиту «КРОК» для фармацевтів не мають прямих аналогів у світовій чи європейській освітній практиці, що очевидно суперечить стандартам ЄС. Особливо мова йде про перший етап «КРОК 1», що перевіряє базову науку, – це суперечить Болонському процесу, адже у Європі ліцензійні іспити фахово орієнтовані та проводяться на завершальному або післядипломному етапі. Ще раз підкреслю, за своєю суттю, ліцензійний іспит – це присвоєння професійної кваліфікації та допуск до професії після завершення повного курсу навчання. Наша модель: «КРОК 1», «КРОК 2», «КРОК 3» є прикладом ускладнення й бюрократизації там, де потрібна гармонізація. 

Крім того, у перспективі розглядається можливість створення кваліфікаційних центрів, які також планують контролювати допуск до професії. Це означатиме запровадження четвертого етапу контролю. Виникає логічне питання: чи настільки престижна й перспективна фармацевтична освіта, аби абітурієнти обирали професійний шлях із таким надмірним бюрократичним навантаженням? Три, а тим паче чотири етапи «ліцензування» є надмірними та не відповідають сучасним європейським підходам.

Який шлях до вирішення? Ми маємо сконцентруватися на питаннях, які можна виправити вже зараз, взявши за основу досвід Європи, тому вважаємо за доцільне скасування «КРОК 1» з низки причин: іспит орієнтований на загальнонаукові дисципліни, які не визначають фах фармацевта, створює додатковий навчальний та психологічний стрес, призводячи до відсіву студентів уже на 3-му курсі. 

Наш обов’язок як освітян та академічної спільноти – не лише звернути увагу, а у повний голос заявити про необхідність посилення фахової підготовки. Необхідно витрачати навчальний час і ресурси університетів на профільні дисципліни. Також маємо забезпечити фахове наповнення іспитів. Ще раз необхідно підкреслити – ліцензійні іспити мають перевіряти професійні знання, а не загальні дисципліни. І запроваджувати ліцензійні іспити логічно на післядипломній освіті або при завершенні навчання, що безпосередньо дає право доступу до роботи.

Дійсно дуже важливо впевнитися у фаховості випускників, проте не менш важливо не перевантажити студентів та не відбити бажання до професії. Саме тому свідома фармацевтична спільнота та громадські організації, зацікавлені у якості освіти, мають допомогти університетам вирішити цю проблему.

Який висновок? Які стратегічні рішення потрібно прийняти негайно?

– Наша Alma Mater завжди була центром інновацій. Я переконаний, що нашим пріоритетом має бути готовність оновлювати вищу фармацевтичну освіту відповідно до європейських принципів освіти, забезпечуючи доступність, рівність та гуманізм освіти для студентів, що є ключовим етапом євроінтеграції України.

Свідома фармацевтична спільнота має консолідуватись для здійснення реальних стратегічних кроків для розвитку фармацевтичної освіти.

По-перше, держава має визнати фармацію стратегічною галуззю і запровадити стратегічне кадрове планування, розробивши довгострокову стратегію підготовки та утримання кадрів на перспективу щонайменше десяти років.

По-друге, необхідна невідкладна оптимізація освітньої та ліцензійної системи. Зокрема зниження вступного порогу НМТ для фармацевтичних спеціальностей для мотивації вступу абітурієнтів. Виправити помилки у реалізації ліцензійного контролю та скасувати «КРОК 1», залишити лише один, фахово-орієнтований іспит наприкінці навчання. Причому не потрібно знущатися над випускником невідомими питаннями в іспиті «КРОК 2» – база питань повинна бути відкрита, щоб освітяни, фармацевтична спільнота, бізнес бачили вимоги до фахівця. Навіть якщо в цій базі буде 5-7 тис. питань. Саме так відбуваються іспити в європейських країнах та США.

І, нарешті, критично важливими є законодавчі зміни. Необхідно захистити статус професії, закріпивши статус аптеки як закладу охорони здоров'я з чітким виконанням Ліцензійних умов, і унеможливити торгівлю ліками у неспеціалізованих точках.

Сьогодні, в умовах війни, ми бачимо, якою критично важливою є постать фармацевта. Аптека – це швидка допомога! Фармація завжди була наукою та професією про зцілення людини. Згадаймо великого медика, батька сучасної фармації Галена, який казав: «Ліки – це отрута, лише доза робить їх ліками». Це твердження ідеально відображає рівень відповідальності фармацевта. Маючи вищу фармацевтичну освіту, магістр фармації повинен бути експертом-радником лікаря і пацієнта у сфері застосування ліків, щоб уникнути трагічних помилок терапії.

У нинішні часи воєнного стану як ніколи, затребувані медичні та фармацевтичні знання. Лікарі та фармацевти, психологи, інженери, технологи, фізіотерапевти, реабілітологи тощо є кадровою основою для відновлення нашої нації. Саме їм доведеться лікувати рани, як фізичні, так і душевні, будувати нові технології та виробництва, які служитимуть на благо всього народу. 

Вірю, що фармацевтична Україна має всі шанси стати потужним європейським хабом охорони здоров'я. Проте, це вимагає негайної державної стратегії, яка прирівняє медичні та фармацевтичні кадри до критично важливого стратегічного ресурсу. 

Час ігнорування вичерпано, майбутнє нації залежить від наших інвестицій у людський капітал.

Раніше ректор НФаУ Олександр Кухтенко наполягав, що успіх підготовки фахівця в умовах війни залежить від трьох складових – якості, гнучкості та безпеки.