Як працювала аптека у ХІХ столітті

Сьогодні аптеки здебільшого працюють із готовими лікарськими формами, тоді як у ХІХ столітті кожна аптека фактично була невеликою виробничою майстернею. Тут не лише відпускали, а й постійно виготовляли ліки — зважували речовини, проводили хімічні операції, сушили сировину, контролювали умови зберігання. Саме виробництво визначало планування аптечного простору, оснащення та щоденну роботу персоналу.

Хто контролював аптеки

Аптеки підпорядковувалися Медичній раді Міністерства внутрішніх справ — головному лікарському органу того часу. Саме вона надавала дозвіл на відкриття «вільних» аптек і стежила за дотриманням встановлених вимог. Контроль охоплював наявність обов’язкових приміщень, їх оснащення обладнанням та інструментами, а також рівень професійних знань і навичок аптечних працівників.

Обов’язкові приміщення аптеки

Кожна аптека мала бути оснащена рецептурною кімнатою, лабораторією, матеріальною (кладовою), сушарнею, підвалом і льодовиком. Для відвідувачів фактично відкритою була лише рецептурна кімната — доступ до інших приміщень мали виключно працівники.

Рецептурна кімната — «аптека в аптеці»

Саме сюди потрапляли відвідувачі, щоб отримати ліки. Вимоги до рецептурної кімнати були надзвичайно деталізованими — регламентувалася навіть її орієнтація за сторонами світу.

Як зазначав професор Р. Коберт, «вона повинна була бути звернена, найкраще, на північ для захисту лікарських речовин від надлишку світла».

У центрі приміщення розміщувався рецептурний стіл, освітлений зверху й збоку, з конторкою, за якою працював рецептариус — особа, відповідальна за все, що відбувалося в аптеці. Стіл рекомендували відокремлювати від публіки ґратами, щоб відвідувачі не відволікали фармацевтів і не торкалися готових ліків.

З боку, зверненого до відвідувачів, у столі були висувні шухляди для запасів найбільш затребуваних препаратів, а також для використаного й немитого посуду — аби не порушувати порядок і «не ображати почуття публіки».

На столі розміщувалися різні ваги — для зважування як лікарських речовин, так і тари.

У рецептурній також стояла спеціальна шафа для патентованих лікарських засобів, що мали урядову привілею: їхній склад не підлягав оприлюдненню протягом визначеного терміну.

Вздовж стін розташовувалися полиці та висувні ящики з найнеобхіднішими речовинами, що зберігалися в алфавітному порядку у фарфорових, дерев’яних або матових скляних посудинах з чіткими латинськими написами. Тут же знаходилися й ящики з протиотрутами, схожі на дорожні аптечки.

Зберігання ліків: без компромісів

Вимог до зберігання суворо дотримувалися — і не без підстав. У ХІХ столітті активно застосовували ртуть, фосфор, миш’як. Так, фосфор зберігали в холодному місці, у ретельно закритому погребі, у товстих склянках, поміщених у жерстяну коробку та обов’язково під водою — через його легку займистість.

Ефір, перекис водню, нестерильні сиропи, настої й мікстури тримали лише в прохолоді, а світлочутливі препарати — у темному посуді (бурому, синьому або чорному), який входив до переліку обов’язкового оснащення.

Ліки поділялися на групи за силою дії. Сильнодіючі речовини — алкалоїди, сполуки миш’яку, ртутні препарати — належали до групи separanda й зберігалися у спеціальних замкнених «шафах для отрут». У великих аптеках їх розміщували в окремих «камерах для отрут» із трьома відділеннями під спеціальними замками. За наявності четвертого відділення там зберігали неофіційні, але ще використовувані отрути.

Суміші з різким запахом — морфій із каломеллю, йодоформ із мускусом — тримали в окремих шафках або ящиках, щоб ізолювати їх від інших препаратів.

Інтер’єр аптеки: без зайвої розкоші

В аптеці обов’язково мали бути годинник і достатня кількість стільців або лав для відвідувачів. Решта — на розсуд власника. Водночас наголошувалося: замість надмірної розкоші в меблях і оздобленні краще зосередитися на якості виготовлення й зберігання ліків, а також на чистоті, порядку та наявності «обов’язкових посібників».

До них належали:

• рецептурна книга;
• книга ручного продажу;
• книга отрут;
• книга обліку відпуску фосфору.

Усі чотири книги мали бути прошнуровані та скріплені печаткою Лікарського управління. Також обов’язковими були лабораторна книга, аптекарська такса (затверджена Медичною радою МВС), фармакопея та список лікарів, які мали право практикувати.

Кокторія та лабораторія

Поруч із рецептурною кімнатою розміщувалася кокторія (coctorium) — своєрідна «аптечна кухня», де проводили операції з використанням парового апарата: гаряче настоювання та відварювання.

Наступним обов’язковим приміщенням була лабораторія (laboratorium) для хіміко-фармацевтичних робіт. Головна вимога — справна вентиляція та якісна тяга, адже гази, що виділялися під час операцій, могли шкодити як здоров’ю працівників, так і обладнанню. Необхідним був і водопровід — зокрема на випадок пожежі або потрапляння їдких лугів чи кислот на шкіру.

У лабораторії мали бути різні печі: прості та плошечні — для піщаних, водяних, соляних, парафінових, ртутних і масляних бань. Бажаним вважався і паяльний стіл.

Серед обов’язкового оснащення:

• перегінний куб із холодильником;
• ртутний термометр Цельсія та пірометри;
• сушильні шафи й преси.

Поруч із лабораторією рекомендували облаштовувати кабінет з науковими посібниками та інструментами для аналізів — вагами, ареометрами, спиртометрами, пікнометрами, поляризаційними апаратами, гальванічною батареєю та індукційними приладами.

Ідеалом вважалася й власна бібліотека з фаховими виданнями з фармації, хімії та фармацевтичної ботаніки, гербаріями й фармакогностичною колекцією. Утім, такі аптеки траплялися вкрай рідко.

Від горища до підвалу

У матеріальній (кладовій) кімнаті зберігали сировину, тож там підтримували стабільну температуру й вологість, захищаючи приміщення від сонця, тепла та сирості. Спеціального обладнання не вимагали — достатньо було столу та ящиків.

Над кладовою зазвичай містилася сушарня, або «трав’яна», де готували лікарські рослини — трави, квіти, кореневища.

У сухому підвалі підтримували постійно низьку температуру без коливань. Окремо в аптеці мав бути льодовик — для зберігання швидкопсувних органічних речовин і для приготування окремих лікарських засобів, а також для відпуску льоду населенню.

Читайте також про лікарські сади та городи і чому вони  розміщувалися в монастирях.