Які ліки винайшли жінки?

Коли йдеться про винаходи, більшість з нас зазвичай пригадує чоловічі імена. Але жінки зробили для людства не менше, ніж представники сильної статі. Чи знаєте ви, що багато життєво необхідних лікарських засобів винайшли ті, кого століттями вважали лише мамами та дружинами?

Познайомимося з двома жінками, які подарували світові можливість одужати або принаймні тримати під контролем малярію, рак, ревматоїдний артрит та багато інших захворювань, що довгий час вважалися вироком

Гертруда Белл Елайон: Не бійтеся тяжкої роботи. Ніщо варте не дається легко

Американська біохімік і фармаколог Гертруда Белл Елайон у 1988 році отримала Нобелівську премію з фізіології та медицини разом із Джеймсом Блеком і своїм науковим керівником Джорджем Гітчінгсом – «За відкриття важливих принципів лікарської терапії».

Серед лікарських препаратів, винайдених Елайон:

• меркаптопуринол для лікування лейкемії та інших онкологічних, а також аутоімунних захворювань;
• азатіоприн та алопуринол, які використовують при ревматоїдному артриті, синдромі Вегенера, хворобі Крона, неспецифічному виразковому коліті та після трансплантації нирки, щоб уникнути відторгнення;
• піріметамін для терапії малярії, токсоплазмозу та ізоспорозу;
• ацикловір – ліки, що застосовується для лікування герпесу, вітрянки та оперізуючого лишаю;
• азидотимідин, який став першим в світі препаратом для лікування СНІДу.

Гертруда народилася у Нью-Йорку 23 січня 1918 року в родині емігрантів: батько був вихідцем із Литви, а мати – з Польщі. Батьки постійно працювали, щоб вибратися з бідності, а вихованням дівчинки займався дідусь. Його смерть від раку шлунку і визначила покликання Гертруди. Саме тоді, в 15 років, вона пообіцяла собі зробити усе можливе, щоб навчитися виліковувати людей від страшних хвороб.

Вона закінчила жіночий (а який же ще?!) Хантер-коледж з блискучими оцінками, але продовжити навчання в аспірантурі Нью-Йоркського університету змогла не одразу, бо під час набору майбутніх науковців перевагу віддавали чоловікам. У 1941 році Гертруда Белл Елайон – єдиний кандидат жіночої статі – отримала ступінь магістра наук з хімії.

Того ж року сталася ще одна подія, яка зміцнила бажання дівчини займатися фармакологією. Інфекційна хвороба забрала життя її нареченого, адже пеніцилін тоді ще не був доступний …

На початку своєї кар’єри їй пощастило потрапити в команду  Джорджа Гітчінгса у фармацевтичну компанію «GlaxoSmithKline», яка займалася вивченням біохімії ракових клітин та бактерій.

Елайон доручили розробку молекул, що мали перешкоджати  поділу ракових клітин і таким чином гальмувати поширення пухлин. Про структуру та функції ДНК у ті роки вчені знали лише те, що вона складається з двох класів азотовмісних основ: піримідинів та пуринів. Ретельні дослідження пуринів показали, що вони необхідні для вироблення ДНК. А це підштовхнуло до створення штучних пуринів з потрібними якостями. Досліди довели, що вчена на правильному шляху –  модифіковані пурини працюють як хіміотерапевтичні препарати і здатні запобігати реплікації ДНК, відповідно зупиняти зростання пухлин.

Елайон сфокусувала увагу на пошуку пуринових сполук для боротьби з лейкемією. На початку 1950-х років були розроблені препарати діамінопурин та тіогуанин. Вони діяли саме так, як і припускали Хітчінгс, Елайон та їх колеги: зупиняли розмноження ракових клітин. Але ці ліки мали серйозні побічні ефекти, зокрема, діамінопурин виявився дуже токсичним.

Спроби подолати негативні наслідки призвели до створення препарату, який отримав назву «6-меркаптопурин» (6-МП). У 1953 році Управління з контролю якості харчових продуктів та лікарських засобів у Міністерстві охорони здоров’я та соціальних служб США схвалило використання 6-МП для лікування лейкозу у гострій формі.

Пізніше було синтезовано азатіоприн – цей імунодепресант запобігав відторгненню донорських органів, що дало поштовх розвитку трансплантації клітин та органів.

Наступною перемогою на шляху створення інноваційних ліків став препарат для пригнічення вірусу простого герпесу – ацикловір. Відомий під торговою назвою «Зовіракс», він допомагає впоратися з такими формами захворювання, як генітальний герпес, оперізувальний лишай та герпетичний енцефаліт.

Згодом науковиця вийшла на пенсію, але випробування не припинила. В той час найбільшим викликом для медицини став синдром набутого імунодефіциту. І Елайон згодом разом з колегами розробила препарат азидотимідин, який став золотим стандартом лікування СНІДу.

Ту Юю: Навчання привело мене до чудових скарбів, знайдених у китайській медицині

Хімік і фармацевт Ту Юю стала першою жінкою з Китаю, що отримала Нобелівську премію з фізіології або медицини 2015 року за відкриття ліків проти малярії.

Винайдений нею артемізинін з трави полину і досі використовують для лікування хвороби, яку розносять комарі. 

Ту Юю народилася в Нінбо в Китайській республіці 30 грудня 1930 року. Після закінчення школи в рідному місті дівчина вступила до університету в Пекіні, де вивчала фармакологію. Потім – до Пекінського університету китайської медицини. 

Ту Юю почала досліджувати малярію після того, як її завербували до надсекретної урядової групи, відомої як «Місія 523». Це був період так званої культурної революції, тому одним із головних завдань, поставлених перед дослідниками, було вивчення стародавніх книг, де нібито ховалися дані, які допоможуть врятувати китайських солдатів від тяжкої хвороби.

На той момент у світі вже марно випробували понад 240 тисяч компонентів, намагаючись знайти ліки проти малярії. Але результат так і не був досягнутий.

Увагу дослідників під керівництвом Ту Юю привернула згадка про однорічний полин, який використовували для лікування малярії в Китаї приблизно в IV столітті. Команда виокремила один активний компонент цієї рослини – артемізинін, що виявився здатним боротися з дружніми до малярії паразитами.

Але зробити з нього ліки не вдавалося доти, поки Ту Юю не повернулась до оригінального стародавнього тексту. Ще раз уважно прочитавши його, вона зрозуміли причину невдач: екстракт потрібно було нагріти, не доводячи до кипіння.

Після того, як новий препарат показав обнадійливі результати на мишах і мавпах, Ту Юю зголосилася випробувати його на собі. «Як керівник дослідницької групи, я мала нести відповідальність», – пояснила вона китайським ЗМІ. З її легкої руки невдовзі почалися клінічні випробування артемізинін, учасниками яких, за прикладом керівниці, стали інші учасники групи.

Наполегливість та відданість жінок, які присвячують себе порятунку людства від хвороб, заслуговує на те, щоб про них знали нащадки. Адже свої наукові подвиги наші сьогоднішні героїні робили не заради Нобелівської премії, а заради нас з вами.

Раніше ми розповідали, чим лікували хворих у ХІХ столітті.