Інновації на генеричному ринку: чи може Україна дозволити собі сучасні терапії?

Український фармацевтичний ринок залишається переважно генеричним — із обмеженими фінансовими ресурсами, складною системою закупівель і нерівномірним доступом пацієнтів до сучасного лікування. У цих умовах питання впровадження інноваційних лікарських засобів виходить за межі суто медичної теми і стає елементом державної політики та економічного вибору.

Чи може українська система охорони здоров’я дозволити собі інноваційні терапії? Чому доступ до нових препаратів в Україні часто відстає від європейських країн на роки? І чи справді існує конфлікт між доступністю дешевших генериків та потребою у сучасному лікуванні? Про ці питання, а також про фінансування дороговартісних терапій, виклики державних закупівель і стабільність постачання лікарських засобів ми поговорили з генеральним директором «Рош Україна» Деяном Нешичем.

Пане Нешичу, український фармацевтичний ринок традиційно є генеричним. Чи виникає в таких умовах своєрідний конфлікт між прагненням системи до дешевших препаратів і необхідністю впровадження інноваційних терапій?

— Система охорони здоров’я завжди має вирішувати два завдання: забезпечити широкий базовий доступ через генерики і водночас відкривати шлях для інновацій там, де вони рятують життя або змінюють перебіг хвороби. Генерики та інновації не конкурують — вони виконують різні ролі.

Якщо говорити просто, то генерики — це фундамент системи, а інновації — її розвиток і майбутнє. Я часто думаю про це як про медицину «вчора» і «завтра»: генерики дозволяють лікувати мільйони сьогодні, але саме інновації дають шанс тим пацієнтам, для яких раніше просто не було рішення.

Водночас сучасні системи охорони здоров’я вже рухаються далі — від «мінімально необхідного забезпечення» до «максимально ефективного лікування». І саме тут ключову роль відіграють оцінка медичних технологій (ОМТ) та мультикритеріальний аналіз (MCDA), які дозволяють оцінювати не лише ціну одиниці лікарського засобу, а повну цінність терапії для пацієнта і суспільства.

Якщо система орієнтується виключно на дешевші рішення, вона ризикує втратити шанс на кращі клінічні результати і довгострокову економію. Фокус лише на ціні — це короткострокова економія, яка часто призводить до довгострокових втрат для системи та економіки загалом.

Уявімо пацієнта з онкологією, наприклад, раком молочної залози: базова терапія може стримувати хворобу, але саме інноваційний препарат дає шанс на тривалішу ремісію, кращу якість життя, можливість завагітніти після завершення лікування. У цей момент питання вже не в ціні таблетки чи ампули, а в можливості народити дитину, майбутнього члена суспільства.

Завдання держави — не обирати між генериками та інноваціями, а створити модель, де вони працюють разом. І тут важливо, що Україна вже рухається в цьому напрямку, зокрема через запровадження договорів керованого доступу (ДКД).

Часто можна почути аргумент, що інноваційні препарати для України «занадто дорогі». На вашу думку, чи справді українська система охорони здоров’я сьогодні не може дозволити собі інноваційне лікування — чи проблема радше у тому, як організоване його фінансування?

— Інноваційні препарати справді мають вищу вартість за одиницю, але важливо дивитися ширше — на їхню цінність. Вони тому і інноваційні, що привносять те, що не давали попередні варіанти лікування і це не лише зменшення кількісті госпіталізацій та призупинення прогресування захворювання, а й додаткові переваги для пацієнта та держави — збереження соціалізації, відсутність потреби у сторонньому догляді, повернення людей до роботи. Тобто це не просто витрати — це інвестиція в економіку і людський капітал.

Якщо говорити мовою соціальної цінності (social value), інноваційне лікування створює значно ширший ефект: збереження працездатності, зниження навантаження на соціальну систему, повернення людей до активного життя. Наприклад, коли пацієнт із розсіяним склерозом (а це зазвичай молоді, активні, працюючі люди, які тільки створили сім’ю) отримує сучасну терапію, він може продовжувати працювати, будувати сім’ю, жити повноцінно. Без лікування це часто означає швидку втрату працездатності та інвалідизацію. І тоді система платить набагато більше — просто в іншій формі: соціальна допомога, субсидії, втрачений працівник тощо.

Українські пацієнти нерідко отримують доступ до нових препаратів на кілька років пізніше, ніж пацієнти в країнах ЄС. Що, на вашу думку, найбільше впливає на цю затримку: регуляторні процедури, фінансування чи інші фактори?

— Ключовий фактор — передбачуваність і планування. Навіть більше ніж швидкість реєстрації, важлива зрозумілість шляху: коли і за яких умов препарат стане доступним для пацієнта. У багатьох країнах ЄС цей «маршрут пацієнта» чітко визначений. Це як запуск нової дороги: недостатньо просто прокласти асфальт — потрібні правила руху, інфраструктура і зрозумілий маршрут. Фінансування відіграє роль, але не є єдиною проблемою. Навіть за обмежених ресурсів можна знаходити рішення через пріоритизацію, поетапне впровадження або гнучкі механізми фінансування, такі як договори керованого доступу чи інші моделі партнерської взаємодії між бізнесом і державою.

У Європі пацієнт може отримати інноваційне лікування через кілька місяців після його появи. В Україні цей шлях іноді займає роки. І для людини з тяжким захворюванням ці роки — це не просто цифра, а втрачені можливості жити повноцінно.

Важливо, що ситуація змінюється: Україна вже робить кроки до скорочення цього розриву. І саме через партнерство держави, бізнесу та медичної спільноти можна прискорити цей процес.

За останні роки система державних закупівель лікарських засобів в Україні кілька разів змінювалася. Чи стала вона більш ефективною з точки зору доступу пацієнтів до інноваційних препаратів?

— Система стала зрілішою, і це дуже відчутно. За останні 5–10 років державні закупівлі в Україні пройшли важливу трансформацію: більше прозорості, професійності та довіри до процесу. Це створює основу для доступу не лише до базових, а й до інноваційних терапій.

Від «найнижчої ціни» — до «цінності для пацієнта». Якщо раніше ключовим критерієм була ціна, то сьогодні система поступово переходить до ширшого підходу, де враховується ефективність лікування та довгостроковий результат для пацієнта і системи.

Впровадження ДКД — це один із найважливіших кроків, що дозволяє державі отримувати доступ до інновацій навіть за обмеженого бюджету, розподіляючи ризики з виробником.

Держава демонструє відкритість до співпраці з бізнесом, і саме через таке партнерство можна перейти від точкових рішень до системної моделі доступу до інновацій. Наприклад, забезпечення лікуванням пацієнтів зі спінальною м’язовою атрофією. Завдяки запровадженню у 2022 році розширеного неонотального скринінгу немовлята можуть почати отримувати лікування ще до появи перших симптомів, а чим раніше, тим воно більш ефективне. 

У багатьох країнах для забезпечення доступу до дороговартісних терапій застосовуються моделі угод про розподіл ризиків або інші гнучкі механізми фінансування. Чи бачите ви реалістичні перспективи впровадження таких інструментів в Україні?

— Україна вже зробила дуже важливий крок, впровадивши договори керованого доступу. Це означає, що система не лише готова до змін — вона вже рухається в напрямку сучасних моделей фінансування.

Наступний етап — розвиток outcome-based підходів. Ми бачимо великий потенціал у моделях, де оплата прив’язана до результату лікування. Це більш справедлива і ефективна модель: держава платить не просто за препарат, а за досягнутий клінічний ефект.

Для масштабування таких підходів потрібні не лише бажання, а й розвиток інфраструктури даних (щоб відстежувати результати лікування), а також освітні заходи для всіх учасників — від лікарів до закупівельників і регуляторів. Важливо, щоб система отримала достовірні дані і використовувала їх для прийняття рішень.

Водночас критичною є довіра між усіма сторонами процесу. Такі моделі працюють лише тоді, коли є прозорість, передбачуваність і спільне розуміння цілей — забезпечення найкращого результату для пацієнта.

Те, що сьогодні здається складним, завтра може стати нормою. Якщо повернутися на 10 років назад, ідея договорів керованого доступу також виглядала для багатьох нереалістичною. Але завдяки спільній роботі держави, бізнесу, міжнародних партнерів і пацієнтської спільноти цей інструмент став реальністю. І цей досвід дає підстави говорити, що Україна цілком здатна перейти до наступного етапу — більш складних, але й більш ефективних моделей доступу до інновацій.

Війна створила додаткові виклики для системи забезпечення лікарськими засобами — від фінансування до логістики. Наскільки складно сьогодні забезпечувати стабільне постачання інноваційних препаратів для українських пацієнтів?

— Війна кардинально підвищила значення стійкості системи охорони здоров’я. Насамперед логістика імпорту лікарських засобів в Україну є складнішою та дорожчою, ніж до повномасштабного вторгнення, і потребує значно ретельнішого планування та управління ризиками. Тому сьогодні питання доступу до лікування — це не лише питання медицини, а й національної стійкості: інвестиції у здоров’я під час війни — не другорядне завдання, а стратегічний пріоритет.

Водночас Roche не припиняла постачання ліків жодного дня — попри обстріли, блекаути та інші виклики, з якими стикається країна.

Якщо дивитися на перспективу найближчих років, що має змінитися у фармацевтичній політиці України, щоб пацієнти отримували доступ до сучасних інноваційних терапій швидше і системніше?

— Безперечно, фінансування охорони здоров'я в цілому та закупівель ліків є невід'ємною складовою покращення доступу до інноваційних ліків. Повномасштабна агресія змусила державу знизити фінансування системи охорони здоров'я до 2,5–3% від ВВП у порівнянні із 5%, що є мінімальним значенням за рекомендацією ВООЗ.

Також важливим є  забезпечення пацієнтів найбільш ефективними рішеннями — тими, що мають доведену клінічну цінність та економічну обґрунтованість за результатами оцінки медичних технологій. Варто відзначити, що в цьому напрямку країна досягла величезного прогресу, яким варто пишатися. Для подальшого розвитку ОМТ варто включати в оцінку не лише клінічні та економічні показники, а й проводити мультикритеріальний аналіз (MCDA), який дозволяє враховувати не тільки ціну лікарського засобу, а й соціально-економічний вплив терапії.

Важливим є також розвиток інструментів гнучкого фінансування, зокрема договорів керованого доступу та outcome-based моделей, які дозволяють швидше  відкривати доступ до інновацій навіть в умовах обмеженого бюджету.

Фінансування інновацій слід розглядати як інвестицію. Здоров’я є стратегічним активом держави і навіть в умовах війни, коли бюджет перебуває під надзвичайним тиском, важливо не скорочувати інвестиції в здоров’я, а розглядати їх як інструмент посилення економічної стійкості країни.

Здорові, працездатні, соціально активні громадяни — це один із ключових активів держави. Саме вони підтримують економіку, сплачують податки, відновлюють країну. І забезпечення доступу до сучасного лікування є прямим внеском у соціальну та економічну стійкість України.
M-UA-00001772