Юлія Канівець: «Коли працюю — мені не страшно»
Іноді життєвий шлях починається зовсім не так, як ми його плануємо. Для завідувачки аптеки мережі «Аптека Доброго Дня» у Харкові Юлії Канівець знайомство з фармацією стало майже випадковістю, яка згодом перетворилася на справу всього життя.
Юлія працює у фармації вже шістнадцять років. З усмішкою згадує момент, коли вперше опинилася біля дверей майбутнього навчального закладу.
Її історія вибору професії зовсім не схожа на традиційні розповіді про дитячу мрію чи сімейну династію фармацевтів. Усе сталося несподівано під час звичайної поїздки з батьком. Саме тоді доля фактично визначила її майбутнє.
«Я жила у Великому Бурлуці. Мій тато працював експедитором – доставляв товар в аптеки. Одного разу він сказав: «Поїхали зі мною». Ми їздили по складах, забирали ліки, а потім зайшли в якусь будівлю, де був ремонт, багато людей і якась метушня. Я взагалі не розуміла, куди потрапила. А тато раптом каже: «Це ти тут будеш навчатися». Він взяв із собою папку документів на вступ. Це був фармацевтичний коледж», — згадує Юлія Канівець.
Так почалося її навчання у фармацевтичному коледжі, а згодом і в Національному фармацевтичному університеті. Після закінчення коледжу вона одразу пішла працювати до аптеки, паралельно здобуваючи вищу освіту.
24 лютого 2022 року для харків’ян назавжди залишиться датою, яку неможливо забути. Для Юлії той ранок почався зі звичайного телефонного дзвінка. Як і тисячі інших українців, вона спочатку не могла повірити в те, що відбувається.
Перші хвилини великої війни здавалися якимось страшним непорозумінням. Ну як у XXI столітті ракети можуть летіти на мирні міста?!
«Нам подзвонив брат чоловіка і сказав, що почалася війна. Ми відповіли: «Яка війна? Ми живемо в цивілізованому світі». Думали, що це якісь феєрверки. Але через кілька хвилин зрозуміли, що все насправді», — розповідає Юлія Канівець.
Найстрашніше чекало попереду. Її маленький син Ілля перебував у Великому Бурлуці разом із бабусею. Невдовзі селище опинилося під російською окупацією. До сьогодні Великий Бурлук залишається територією, яка регулярно потерпає від ворожих атак.
Для матері це були дні абсолютного безсилля. Зв’язок зникав, новини надходили уривками, а невідомість ставала найстрашнішим випробуванням.
«Я набирала маму безперервно. Писала повідомлення. Ніхто не відповідав. Було страшно до сліз. У голові крутилися найгірші думки. Ми з чоловіком не знали, що робити, куди їхати і чи потрібно їхати взагалі», — згадує завідувачка аптеки мережі «Аптека Доброго Дня» Юлія Канівець.
Та попри страх і невизначеність вона ухвалила рішення, яке для багатьох здалося б неймовірним. У той момент вона думала не лише про власну родину, а й про людей, які залишилися у місті без ліків та підтримки.
Вона розуміла: якщо аптеки не працюватимуть, тисячі людей залишаться сам на сам зі своїми проблемами та хворобами.
«Я сказала чоловікові: мені треба на роботу. Він дивився на мене і не міг зрозуміти, як можна думати про роботу в такий момент. Але я знала, що люди прийдуть в аптеку», — говорить Юлія Канівець.
Громадський транспорт не працював. Метро зупинилося. Перша столиця прокидалася під звуки вибухів і сирен. Але це не зупинило її.
Майже годину Юлія йшла пішки до своєї аптеки. Без навігатора, без звичних маршрутів, орієнтуючись за підказками випадкових перехожих.
«Я просто питала людей дорогою: правильно йду чи ні. Телефон був у руках постійно, я все ще намагалася додзвонитися до мами. І пам'ятаю, як зовсім незнайомі люди підходили до мене, обіймали і говорили: «Не бійтеся, все буде добре». Тоді ці слова були дуже важливими», — ділиться спогадами Юлія Канівець.
Коли вона нарешті дісталася аптеки, побачила картину, яку пам'ятатиме все життя.
Аптека вже працювала. Біля дверей стояла величезна черга. Люди поспіхом скуповували необхідні препарати, намагаючись підготуватися до невідомого майбутнього.
У той день фармацевти стали для багатьох не лише фахівцями, а й джерелом спокою. Вони вислуховували, радили, підтримували і допомагали не піддаватися паніці.

«Такої кількості людей я не бачила ніколи. Черга була нескінченна. Люди приходили з дітьми, з літніми родичами. Діти плакали, дорослі нервували. Навколо лунали вибухи, але часу боятися просто не залишалося», — згадує Юлія Канівець.
Разом із колегою вони працювали без зупинки до самого вечора. Не було часу на відпочинок, не було часу навіть усвідомити масштаб трагедії, яка розгорталася навколо. Перед ними стояли люди, яким потрібна була допомога саме зараз.
«Хотілося лише одного — швидше допомогти людині. Щоб вона отримала ліки і могла повернутися додому чи в укриття. Ми не думали про себе. Ми думали про тих, хто стояв перед нами», — говорить завідувачка аптеки мережі «Аптека Доброго Дня» Юлія Канівець.
Лише наприкінці дня керівництво нагадало їй про комендантську годину та буквально змусило повертатися додому.
Попри всі труднощі роботи у прифронтовому мегаполісі, найбільшим болем залишався син, який перебував на окупованій території. Для будь-якої матері це випробування, яке важко описати словами.
Щодня вона прокидалася і засинала з думкою про дитину. Кожна звістка з Великого Бурлука могла стати як полегшенням, так і новим ударом.
«Іллі тоді було лише сім років. Він багато чого не розумів, але страх відчував. Вони з бабусею закривали вікна, намагалися сидіти в одній кімнаті. Він розповідав про низько літаючі вертольоти. За двір практично не виходили», — каже Юлія Канівець.
Лише на початку червня з’явилася можливість вивезти хлопчика з окупації. У цьому Юлії допомогла кураторка мережі «Аптека Доброго Дня» Лілія Фрунт, яка знайшла спосіб організувати безпечний маршрут та підтримувала родину протягом усього складного періоду.
Возз’єднання з дитиною стало одним із найщасливіших моментів за весь час повномасштабної війни.
«Це було справжнє полегшення. Здавалося, що тільки тоді я вперше змогла нормально вдихнути», — зізнається Юлія Канівець.
Сьогодні Юлія продовжує працювати у Харкові. Попри повітряні тривоги, вибухи та постійну напругу вона щодня відкриває аптеку і зустрічає своїх відвідувачів.
На запитання, де бере сили, відповідає без вагань. Каже, що найбільшу підтримку знаходить саме серед людей, для яких працює.
За роки роботи між нею та клієнтами сформувалися особливі стосунки довіри. Для багатьох вона давно стала не просто фармацевтом, а людиною, до якої приходять за порадою, підтримкою і просто добрим словом.

«Мабуть, мене найбільше підтримують наші клієнти. Є люди, які приходять саме до мене. Вони заходять не лише за ліками. Вони питають, як справи?», — говорить Юлія Канівець.
Особливо зворушують її маленькі прояви турботи від постійних відвідувачів. У сезон вони пригощають фармацевток овочами, ягодами та фруктами зі своїх городів і дач, цікавляться здоров’ям її сина Іллі.
«Приносять полуницю для сина, овочі з дачі. Це дуже гріє душу», — з усмішкою додає Юлія Канівець.
Саме такі моменти, за її словами, допомагають не втрачати віру в людей навіть у найскладніші часи.
Серед численних історій, які трапляються в роботі фармацевтів, є й такі, що нагадують справжні детективні розслідування.
Одного дня літня відвідувачка, яка вперше завітала до аптеки, після покупки випадково залишила на полиці для сумок гаманець. Ніхто з клієнтів цього не помітив, а коли Юлія знайшла його наприкінці зміни, постало питання: як повернути знахідку власниці?
Гаманець був темно-синій із жовтими трояндами. Усередині лежала фотографія чоловіка. Саме вона і стала головною підказкою.
Втім, справа була не лише у світлині. Син цієї жінки був постійним клієнтом аптеки. Він хворіє на діабет і регулярно замовляв інсулін, тому Юлія мала його контактний номер і підтримувала з ним зв’язок щодо поставок препарату.
«Ми відкрили гаманець і побачили фотографію. Я відразу зрозуміла, хто це. Його номер у мене був, тому що він постійно замовляє інсулін. Я часто телефонувала йому, щоб уточнити, чи потрібне замовлення на наступний тиждень. Тож я просто набрала його і запитала, чи знайомий йому темно-синій гаманець із жовтими трояндами. Він одразу засміявся і сказав: «Так, це гаманець моєї мами», — згадує Юлія Канівець.
Ця історія швидко розлетілася серед постійних відвідувачів. І хоча для самих фармацевтів це був звичайний людський вчинок, клієнти сприйняли його як справжнє диво.
«Потім ця бабуся всім розповідала, що в нашій аптеці працюють справжні детективи. Було дуже приємно це чути», — усміхається Юлія Канівець.
Сьогодні фармацевтам часто доводиться чути несправедливі звинувачення в тому, що вони нібито лише продають ліки. Юлія категорично не погоджується з таким визначенням.
На її думку, сучасний фармацевт — це один із перших фахівців, до яких звертається людина, коли виникають проблеми зі здоров’ям. Саме тому відповідальність цієї професії значно більша, ніж здається багатьом.
Щодня через аптеку проходять сотні людей, і кожен приходить зі своєю історією, тривогою чи запитанням.
«Фармацевт — це не просто продавець ліків. Це людина, яка знає, як працюють препарати, як їх правильно приймати, що можна поєднувати, а що ні. Дуже часто саме до нас люди звертаються першими, коли відчувають проблему зі здоров'ям», — переконана Юлія Канівець.
Вона наголошує, що жоден автомат чи сучасна технологія не здатні замінити живе професійне спілкування. Людям потрібен не лише препарат, а й впевненість у правильності свого вибору.
Саме тому роль фармацевта залишається надзвичайно важливою навіть у час стрімкого розвитку технологій.
«Людині потрібна не лише упаковка ліків. Їй потрібна порада, підтримка і впевненість, що поруч є фахівець, який допоможе розібратися», — говорить завідувачка аптеки мережі «Аптека Доброго Дня» Юлія Канівець.
Коли Юлію запитують, чому її називають героїчною фармацевткою, вона ніяковіє. Вона не любить гучних визначень і не вважає себе особливою.
Для неї робота під час війни була не подвигом, а професійним обов’язком. Вона просто робила та робить те, що вважає правильним.
«Я не знаю, чому мене так називають. Напевно, тому що я просто робила і роблю свою роботу. Не поїхала з рідного міста. Не закрила аптеку. Виходила на роботу тоді, коли було страшно», — каже Юлія Канівець.
Можливо, саме в цій простій фразі і прихована справжня відповідь. Бо героїзм дуже часто виглядає саме так: не як подвиг із кінофільму, а як щоденне рішення залишатися на своєму місці, коли іншим потрібна твоя допомога.