Юлія Клименюк із мережі «Аптека 9−1−1» про фармацевтів, без яких не уявити тил: Робота аптек у прифронтовій зоні — справжній подвиг

Українське законодавство дозволяє продаж ліків лише в одному місці — аптеці. Завтра фармацевти — спеціалісти, які відпускають ліки й часом їх навіть створюють, — відзначатимуть своє професійне свято. NV розпитало Юлію Клименюк, виконавчу директорку мережі «Аптека 9−1−1», про травматичний вплив війни на життя і роботу працівників аптек, їх діяльність у прифронтових регіонах та їх внесок у щоденний доступ українців до ліків.

— Як фармацевти реагували на початок повномасштабного вторгнення? Як діяли, куди їхали, як кооперувались і допомагали одне одному?

— Війна застала фармацевтів просто на робочих місцях. Деякі із них відбували нічну зміну в аптеках, що працювали у режимі 24/7. Вони банально не знали, що в країні вибухнула війна, і не розуміли, чому до аптек із шостої ранку вишикувалися у довжелезні черги люди.

Саме харківські фармацевти вже в перші дні вторгнення формували аптечки для міського метрополітену, де від вибухів ховалися тисячі містян. Такі аптечки ми передали на всі станції харківського метро. Кожна із них була розрахована на надання допомоги 35−50 людям.

Але буду чесною: були фахівці, які через страх, неможливість залишити на самоті дітей і стареньких батьків відмовились виходити на роботу. Як наслідок, деякі аптеки виявилися зачиненими.

А от у Донецькій та Луганській областях більшість закладів працювала. Їх працівники з власного досвіду знали, наскільки людям потрібні ліки, адже жили поруч з війною ще з 2014 року. Тож кількість аптек, що відкрила там свої двері, виявилась максимально можливою.

На самому початку вторгнення ми підрахували, що близько 800−850 колег перестали виходити на зв’язок. Щоб дізнатися, що з ними та надати у разі потреби необхідну допомогу, ми в соцмережах почали розміщувати оголошення та розшукувати їх. На жаль, виявилося, що наша колега з Маріуполя загинула. Часто фармацевти, що опинилися в окупації чи зоні бойових дій, просили про допомогу у виїзді, винаймі квартири, пошуку інших колег (у деяких районах «ліг» мобільний зв’язок).

Щоб полегшити фармацевтам, які опинилися в надскладних умовах, можливість вижити, ми створили Google-форму. У ній реєструвались працівники не лише нашої, а й будь-яких інших українських мереж та аптек, які потребували допомоги. Через цю таблицю ми конкретизували, що саме їм потрібно — засоби гігієни, дитяче харчування, корм для тварин, ліки, постільна білизна, працевлаштування… Якщо на нас виходив фармацевт з якоїсь іншої мережі, ми повідомляли її представникам про те, що знаємо, де перебуває їх колега. Ми зв’язувалися з керівництвом інших компаній, щоби фахівець міг повернутись до мережі, в якій він працював до початку повномасштабного вторгнення.

Ба більше: деякі фармацевти не тільки виходили на робочі місця, але й допомагали одне одному. Дякую кожному спеціалісту з інших мереж, який приходив та допомагав нам.

— Як фармацевти працюють на прифронтових територіях? Які ризики? Чи були поранені та загиблі?

— Знову ж таки, я дякую кожному фармацевту, який досі працює в аптеці на прифронтових або деокупованих територіях Харківської, Донецької, Херсонської, Запорізької, Сумської, Миколаївської та Чернігівської областей. Для мене вони справжні герої, адже працюють у реально небезпечних місцях. Іноді там, де лунають вибухи, а потім оголошується повітряна тривога.

Після деокупації ми поновлювали роботу аптек у Вовчанську, Куп’янську-Вузловому, Ківшарівці, Балаклеї, Липцях, Циркунах, Савинцях, Козачій Лопані, Старому Салтові й в Ізюмі — там аптеку відчинили вже на 18 день після деокупації міста (ми були першими). Також наша мережа була першою та єдиною, хто відновила роботу аптек в Херсоні та на Донеччині, зокрема в Святогірську. Щоправда, нещодавно аптеку у Святогірську довелося зачинити, бо фронт надто наблизився. Як і аптеку у Добропіллі, де після вибуху виїхав весь персонал в один день.

Робота аптек у прифронтовій зоні (приміром, в Ізюмі та Слов’янську) — справжній подвиг. FPV-дрони там чатують навіть на автівки. Місцевим жителям без ліків не вижити, тому аптеки продовжують функціонувати.

На жаль, ми маємо 4-ох загиблих фармацевтів: зокрема, двоє у Козачій Лопані, у Маріуполі та колега з мирних Чернівців. Деякі фахівці зазнали поранень (наприклад, в аптеці в Липцях, яка пережила декілька влучань у квітні 2024 року; її останній день роботи — 10 квітня 2024 року, поранений фармацевт і троє загиблих людей). Маємо також поранених фармацевтів на інших прифронтових територіях.

— Релокація фармацевтів за кордон та у західні регіони України: чи назавжди?

— Зараз важко сказати, назавжди чи ні. Багато хто втікав від війни, хтось вирвався з окупації. Хтось виїхав за кордон і там прижився: робота, діти в школі, вже призвичаїлися, тому залишаються. Не з доброї волі вони покинули Україну, і не всім є куди повертатися.

Багато тих, хто раніше працював у Донецькій, Луганській, Харківській, Сумській та Херсонській областях, вирушили на захід України та поступово знаходили собі роботу. Залишаться вони там чи повернуться, покаже час. Війна триває четвертий рік, але життя не зупиняється. Люди виїхали і за ці роки вже набули якоїсь стабільності, тож питання про повернення залишається відкритим.

Деякі колеги були вимушені виїхати до ЄС через Росію. А деякі з них повернулись на деокуповану територію.

Їх руйнують, вони відновлюються

— У попередніх інтерв'ю ви говорили про аптеки як про хаби здоров’я та доступу до найнеобхідніших ліків. Поясніть, будь ласка.

— На деяких прифронтових територіях аптека — це не просто заклад, де можна купити ліки. Там можна було погрітися, зарядити мобільний телефон, доєднатись до Starlink та написати родичам і близьким, що ти живий. Так було в аптеках деокупованої Харківської області. Окрім усього вищезазначеного, у деяких аптеках звільненої від росіян Харківської області ми розгорнули центр телемедицини (наприклад, у Липцях, де була зруйнована лікарня). Люди спілкувалися з лікарями, одержували рецепти за державною програмою «Доступні ліки» та, не виходячи з аптеки, отримували ліки.

— Хотів би поговорити про прифронтові та мобільні аптеки, їх «розквіт» і занепад унаслідок державних регуляцій. На якій стадії цей проєкт? Яке їх майбутнє на прифронтових територіях?

— Більшість аптек на прифронтових і деокупованих територіях — збиткові. Вони страждають від проблем, пов’язаних із логістикою, кадрами, відсутністю електроенергії та стабільного зв’язку. Я вже не кажу про безпеку співробітників (як от в Херсоні, де біля аптеки загинуло 6 українців). А ще це може бути єдиний аптечний заклад на 54 км — як от у Старому Салтові.

Але саме такі заклади охорони здоров’я є певними «якорями», які доводять людям, що в тих регіонах можна повернутись до нормального життя. Наприклад, завдяки аптеці у Золочеві (7−10 км по прямій від російського кордону) люди можуть отримати найнеобхідніші ліки, а фармацевти — працювати за фахом. А це дуже важливо, бо я знаю заслуженого фармацевта з Луганської області, який у Львові на ринку продавав картоплю у березні 2022 року. Згодом вона знайшла роботу та виїхала за кордон — у неї не залишилось нічого.

Крім того, ми не можемо оновлювати аптеки після «прильотів», бо це дуже дорого. Внаслідок державних регуляцій (це Постанова № 168) навіть ті аптеки, що раніше давали прибуток, зараз працюють в мінус. А це означає, що фінансовий ресурс вичерпується.

Щодо мобільних аптечних пунктів (МАП), які забезпечують доступність лікування жителям маленьких сіл на прифронтових та віддалених територіях, то для нас був суто соціальний проєкт. Наша мережа першою в Україні запустила МАП, причому не де-небудь у «тихій» області, а на Харківщині, поруч із зоною бойових дій.

Яка математика? Придбання б/в аптечної автівки обходиться в 1,4 млн грн. Понад 250 тисяч грн коштує спеціалізоване обладнання. Додатково кожного місяця — абонплата на Старлінк та обслуговування генератора. Вони необхідні, бо мають забезпечувати сталий зв’язок, щоб аптека на колесах могла відпускати препарати за програмою «Доступні ліки». І це ми ще не рахуємо вартість бронежилетів та касок для персоналу МАПу, зарплатню, товарні залишки в середньому на суму 1,3−1,5 млн грн. Загалом ми запустили 4 мобільні «Аптеки 9−1−1» — 2 на Харківщині, і по одній на Сумщині та Херсонщині.

Однак брак фінансування, який виник через заборону маркетингу й інші інструменти регулювання, змусив нас 2 аптеки поставити на стоп. Не кажучи вже про те, що наші плани запустити ще 21 МАП в Україні для забезпечення доступу до лікарських засобів жителів населених пунктів, де немає стаціонарних аптек, теж довелося відкласти. Назавжди чи на певний час, залежатиме від уряду.

Мобільні аптеки потрібні не тільки на прифронтових територіях: наприклад, опрацювали маршрути у Вінницькій, Хмельницькій, Івано-Франківській та Закарпатській областях — там 905 населених пунктів досі не мають доступних ліків через відсутність аптек. А відкрити її без фахівців, які проживають у тій місцевості, — неможливо.

— Не секрет, що аптеки, як і інша інфраструктура, зазнавали руйнувань внаслідок війни. Можете поділитись цифрами та масштабами?

— Є аптеки, які зазнавали руйнувань по 3−5−7 разів. І кожного разу ми аналізували, чи реально відновити той заклад і чи доцільно це робити взагалі. Наприклад, якщо у будівлю влучив КАБ, відновлювати нема чого. Після деокупації від однієї аптеки у Куп’янську залишилась стіна та вивіска, від іншої — лише «шматок» приміщення. Всі інші споруди навколо так само були потрощені.

Якщо ми вважаємо, що десь можна відновити аптеку, ми прораховуємо необхідні ресурси. На місце мають приїхати фахівці, і часу до комендантської години іноді не вистачає. Як наслідок, є ризик ночувати в місті. Чи хотів хтось з працівників провести ніч у фронтовому Вовчанську? Звісно, ні.

Є аптеки з неодноразовими влучаннями. Наприклад, у заклад у Липцях снаряд влучив у 2022-му, далі її відновили. Після того у 2023 році знову влучання, а у 2024-му її майже знищило.

А тепер цифри. Візьмемо аптеку у Старому Салтові: її відновлення обійшлось нам у 4,03 млн грн (451 000 — вартість ремонту після деокупації, 3,2 млн — вартість втраченого товару, 382 000 — вартість повторного ремонту після пожежі). Ще на 3,2 млн нам довелось закупити товару. Далі: вартість відновлення аптек у Куп’янську-Вузловому та Ківшарівці - 645 000 грн, у Липцях — 2,64 млн (зокрема, 2,2 млн — вартість втраченого товару), аптеки у Херсоні (відновила роботу на 20-й день після деокупації) — 405 000, у Балаклії — 560 000 грн.

Підсумую: відновлювати аптеки — дуже дорого. Але ми маємо це робити, бо даємо людям надію на звичайне комфортне життя.

«А ви хочете стати фармацевтом?»

— Хто такий сучасний фармацевт?

— Фармацевти, яким доволі часто намагаються присвоїти статус продавців ліків, є насправді високопрофесійними фахівцями.

Коло їхніх обов’язків дуже широке. Відвідувачі аптек навіть не здогадуються, що фармацевт, який щодня зустрічає їх в аптеці зі щирою посмішкою, тримає в голові хімічні, фізико-хімічні, фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості лікарських засобів, а також досконало знає технологічний процес виробництва ліків, правила застосування та можливі побічні ефекти препаратів, їх сумісність та несумісність під час одночасного прийому.

— Професія фармацевта у 2025−2026: які причини призвели до кадрового голоду і як його подолати?

— Причин декілька.

По-перше, alma mater фармацевтики — університет — досі перебуває у прифронтовому Харкові. Черг з тих, хто бажає приїхати до цього міста та навчатись на фармацевта, не спостерігається. Як наслідок, кількість студентів — невелика. До речі, на цьому тижні стався приліт в одне з приміщень, яке має відношення до НФАУ.

По-друге, фармацевтика була і залишається жіночою професією, і при тому ці фахівці військовозобов'язані. Проте жінки дуже неохоче стають на військовий облік і, як наслідок, обирають для себе більш безпечний фах.

Фаховий голод ми маємо не тільки через те, що спеціалісти виїхали та/або просто пішли з професії, а через те, що їх мобілізували на військову службу або вони пішли служити добровільно. Деякі фармацевти-жінки стали бойовими медикинями або були призвані за фахом. На жаль, маємо колег, які загинули в боях, рятуючи інші життя.

Як подолати кадровий голод? Один з варіантів вирішення проблеми — поступова зміни навчальних програм для фармацевтів, які не планують самостійно виготовляти ліки та працювати з екстрактами. Тобто полегшення процесу опанування фаху.

Також побудова європейської системи надання хворому допомоги, де лікар і фармацевт — колеги, а не конкуренти.

До речі, коли навідаєтесь до аптеки, подякуйте фармацевту за нелегку працю.

Раніше Юлія Клименюк розповідала про те, що Спроби регуляції ринку призвели до його стагнації .