Медики під тиском: депресія, вигорання та мовчазне страждання професії

За даними ВООЗ, медичні працівники в п’ять разів частіше мають депресію, ніж представники інших професій. Ідеться не про короткочасну втому, а про системну кризу ментального здоров’я у сфері, представники якої традиційно не визнають власної вразливості.

Психічне здоров’я медичних працівників стає дедалі більшою проблемою для світових систем охорони здоров’я. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад третина медиків у світі страждають на депресію або інші розлади психічного здоров’я. Найчастіше це наслідок хронічного стресу, перевтоми, високої відповідальності та емоційного вигорання, на яке тривалий час не звертають уваги. У реаліях війни, кадрового дефіциту та зростання навантаження українські медики — зокрема й фармацевти — опинилися в особливо вразливій групі ризику.

Проблема депресії серед працівників сфери охорони здоров’я сьогодні виходить за межі особистої. Вона безпосередньо впливає на якість медичної допомоги, безпеку пацієнтів і стійкість системи загалом. ВООЗ наголошує: піклування про ментальне здоров’я персоналу має бути не рекомендацією, а стратегічним пріоритетом кожного медичного закладу.

Статистика як діагноз

Світова організація охорони здоров’я повідомляє: у третини лікарів та чверті медсестер у країнах ЄС, Ісландії та Норвегії зафіксовано депресивні чи тривожні розлади.
Медики мають у п’ять разів вищу ймовірність розвитку депресії, ніж працівники інших сфер.

Дослідження, яке охопило понад 90 тисяч медичних працівників, також показало тривожну тенденцію:

близько 10% медиків мають суїцидальні думки (удвічі більше, ніж серед загального населення);
від 11 до 34% замислюються над тим, щоб піти з професії.

Це означає, що медична система функціонує за рахунок виснаження власного персоналу. ВООЗ уже прогнозує, що до 2030 року в Європі може бракувати понад 900 тисяч фахівців охорони здоров’я. Скільки лікарів та медичних сестер залишиться в Україні, де дефіцит медичних кадрів — хронічна проблема? Відповідь на це питання шукають всі, окрім тих, хто може реально вплинути на ситуацію.

Емоційне вигорання, або Чому медики втрачають психологічну стійкість

ВООЗ визначає «синдром емоційного вигорання» (2001) як фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що призводить до втоми, безсоння, зниження продуктивності та ризику залежностей чи навіть суїцидальної поведінки.

Проблема полягає не в тому, що медики вигорають — це природна реакція на надмірну віддачу. Проблема — у невмінні вчасно розпізнати симптоми і в культурі професії, яка не приймає слабкості.

Американська дослідниця Крістіна Маслач виділяє три компоненти вигорання:

емоційне виснаження — психічна втома, апатія, депресивні симптоми;
деперсоналізація — цинічне, відсторонене ставлення до пацієнтів і колег;
редукція особистісних досягнень — втрата віри у власну професійну ефективність.

Коли ці процеси затягуються, виникає професійна деформація, зниження якості життя і навіть втрата сенсу існування.

Під час виконання своїх професійних обов’язків лікарі стикаються зі специфічними обставинами, які можуть призвести до розвитку депресивного епізоду. Серед них варто виокремити булінг, виснажливу працю, відсутність достатньої тривалості сну, перевірку медичної комісії, а також щоденні емоційні переживання, спричинені спостереженням за стражданням та смертю пацієнтів. Лікар фактично переживає те саме, що його пацієнт — кризу, але без можливості зупинитися. Такий вторинний травматичний досвід часто переходить у клінічну депресію.

Депресія як продовження вигорання

Американська лікарка та дослідниця Памела Вайбл (P. L. Wible) у статті Doctors and Depression: Suffering in Silence описала, як 200 опитаних медиків переживали депресію.
Результати красномовні:

33% звернулися по професійну допомогу;
27% намагалися впоратися самостійно;
14% вдавалися до саморуйнівної поведінки;
10% не робили нічого;
6% змінили роботу;
5% самі призначили собі ліки.

Багато лікарів місяцями ігнорують симптоми, бо бояться стигматизації чи втрати роботи. Медичні працівники часто вважають, що мають самі впоратися, адже у професійному середовищі й досі домінує установка «терпи, не скаржся», тож навіть ті, хто визнає проблему, уникають звернення по допомогу.

Натомість використовують самодопомогу: їжу як «мініантидепресант», виснажливі тренування, алкоголь після зміни. Дехто — медитацію, хобі, творчість, спілкування з дітьми чи домашніми тваринами. Але без системних змін та психотерапевтичної підтримки такі методи лише відтерміновують погіршення.

Як відновити ментальне благополуччя?

Фахівці радять підходити до проблеми на двох рівнях — індивідуальному і організаційному.

На рівні системи:

забезпечення гнучкого та передбачуваного графіка;
створення безпечного робочого середовища без насильства і булінгу;
надання психологічної підтримки, організація групових тренінгів, антистресових програм.

На рівні особистості:

регулярна рефлексія власного емоційного стану;
опанування технік саморегуляції (дихальні практики, медитація, аутотренінг);
переосмислення професійних цінностей, відновлення внутрішнього сенсу праці;
турбота про базові потреби — від сну до соціальної підтримки.

Як зазначають психологи, вигорання — не ознака слабкості, а сигнал перевантаження. І той, хто визнає потребу в допомозі, не порушує присягу Гіппократа — він дає собі шанс продовжити служити людям.

Медики і фармацевти мають спільне завдання: допомагати іншим. Але, щоб це робити, потрібно спершу мати ресурс допомогти собі. Якщо у вас або ваших колег з’являються симптоми хронічної втоми, апатії, безсоння чи депресії — це не «частина роботи». Це — дзвінок, який не можна ігнорувати.

Раніше ми розповідали про те, як попередити та подолати емоційне вигорання у фармацевтів.