Між вибухами й усмішками: будні фармацевтки з Чугуєва Вікторії Данильченко

У Чугуєві давно навчилися поєднувати звичайні справи з реальністю, яку неможливо передбачити. Тут потрібно відкривати аптеку, зустрічати відвідувачів, відповідати на запитання і водночас бути готовими до нової тривоги. Фармацевтка аптечної мережі «Подорожник» Вікторія Данильченко не шукає гучних слів для опису своєї роботи. Вона просто робить те, що вміє найкраще: слухає людей, допомагає їм і разом із колегами створює у своїй аптеці простір, де завжди знайдеться не лише потрібний препарат, а й кілька теплих слів.

Професія, до якої привела мамина мрія

У дитинстві Вікторія зовсім не планувала пов’язувати життя з фармацією. Вона мріяла про педагогічну освіту, хотіла працювати з дітьми. Але у родині завжди було розуміння важливості медицини: бабуся дівчини працювала медиком.

Сьогодні за плечима Вікторії дев’ять років у фармації. І хоча колись цей напрям запропонувала мама, з часом професія стала власним вибором.

«Це мама захотіла, щоб я була пішла у медицину. Але я одразу попередила, що лікарем точно не буду. Тоді вона запропонувала спробувати фармацію. Я закінчила фармацевтичний коледж. У дитинстві я більше думала про педагогічний напрям, але зараз зовсім не жалкую. Мені подобається, що ця професія стабільна, що ти щодня спілкуєшся з людьми і можеш бути для когось корисною», — говорить фармацевт Вікторія.

За роки роботи вона зрозуміла: фармація — це не лише знання про препарати. Це вміння почути людину, поставити правильне запитання і допомогти зробити вибір.

Ранок 24 лютого: день, який змінив звичний ритм

24 лютого 2022 року Вікторія, як і багато українців, не одразу усвідомила масштаб подій. Ранок почався зі дзвінків від рідних і спроб зрозуміти, що відбувається.

Попри новини, перша реакція була звичною — збиратися на роботу.

«Я дуже міцно спала і прокинулася, як завжди, по будильнику. Рідні почали телефонувати, розповідати, яка ситуація, але я все одно збиралася на роботу. Мені здавалося, що треба просто встати і піти, як у звичайний день. Потім уже сказали, що ми поки не виходимо. Я зібрала речі та поїхала до батьків у Печеніги, залишалася там кілька місяців, бо виїхати було складно», — згадує дівчина.

Повернення до роботи відбулося вже у Чугуєві. Місто жило у складних умовах, але потреба людей у ліках і консультаціях нікуди не зникла.

Аптека біля автовокзалу, де кожен день має свою історію

Сьогодні Вікторія працює у аптеці мережі «Подорожник» разом із четирма колегами. За цей час команда навчилася працювати злагоджено і підтримувати одна одну.

Розташування біля автовокзалу зробило аптеку особливим місцем: «Наша аптека вже не раз потерпала від наслідків вибухів. Бувало, що щось пошкоджувалося, але ми все відновлювали і продовжували працювати. Звичайно, такі моменти неприємні, але ти розумієш, що люди все одно приходять, їм потрібні ліки, порада, допомога. Тому швидко повертаєшся до роботи», — говорить фармацевт Вікторія.

Для неї аптека стала місцем, де зберігається звичайний ритм життя навіть тоді, коли навколо багато невизначеності.

«Причпонькає, так причпонькає»: фраза, яка стала частиною буднів

У кожного колективу є слова, жарти чи маленькі звички, які зрозумілі лише своїм.

«Коли починається сильний обстріл, у нас уже є така фраза: "Причпонькає, так причпонькає, нехай потім зішкрібають". Це просто наш спосіб трохи відволіктися. Ми розуміємо, що ситуація серйозна, але намагаємося не жити тільки страхом. Можемо пожартувати, підтримати одна одну, сказати щось просте. У нас у колективі взагалі все проходить із посмішкою», — усміхається Вікторія.

Вона говорить, що з часом навчилася спокійніше реагувати на тривожні моменти. Не тому, що стало байдуже, а тому, що потрібно продовжувати жити і працювати.

Аптека, де можуть підказати більше, ніж варіант препарату

Через розташування біля автовокзалу фармацевти часто допомагають людям не лише з вибором ліків.

Щодня до аптеки заходять понад 200 відвідувачів. Серед них багато тих, хто приїхав до міста вперше або просто потребує підказки.

«Ми вже жартуємо, що нам треба зробити табличку: де автовокзал, де можна роздрукувати документи, де зробити фото. Люди заходять і питають: "Дівчата, підкажіть". І ти пояснюєш, куди пройти. Так вийшло, що ми стали не тільки аптекою, а ще й місцем, де людям допомагають зорієнтуватися», — розповідає Вікторія.

Відвідувачі, які залишають не лише рецепти

Серед клієнтів аптеки багато військових. Вікторія каже: вони часто приходять не тільки за покупками, а й за звичайним людським спілкуванням.

«Військові дуже вдячні. Вони можуть принести каву, шоколад, цукерки, квіти — подякувати за гарне ставлення. Їм часто хочеться просто поговорити, розповісти щось, побути у звичайній атмосфері. Ми теж раді, що можемо поспілкуватися з ними, підтримати добрим словом», — говорить фармацевтка.

У колективі також уважно ставляться до ситуацій, коли комусь із колег потрібна підтримка через службу близьких.

«У нас є колега з Охтирки, її чоловік військовий. Якщо він приїжджає, ми без проблем її підміняємо. Вона бере стільки днів, скільки потрібно. Усі розуміють, що такі моменти важливі», — говорить Вікторія.

Фармацевт — це допомога людині

Попри важливість професії, фармацевти часто стикаються зі спрощеним сприйняттям своєї роботи.

Вікторія переконана: за першим столом стоїть не продавець, а спеціаліст, який працює з потребами людей.

«Фармацевт — це в першу чергу людина, яка має вислухати, зрозуміти потребу, правильно порадити, попередити про можливі помилки. Дуже часто люди займаються самолікуванням, і важливо пояснити, як не нашкодити собі. Хотілося б, щоб до професії ставилися з більшою повагою», — наголошує Вікторія.

На закиди, що фармацевти нібито просто пропонують дорожчі препарати, вона реагує спокійно. Каже: найкраще, що може зробити спеціаліст, — залишатися чесним і професійним.

Вікторія Данильченко не будує великих планів, пов’язаних із гучними досягненнями. Її мрія — проста і дуже особиста.

Вона хоче повну родину, дитячий сміх у домі та звичайні сімейні радощі. Разом із чоловіком, який працює у поліції, вона мріє про двох дітей — хлопчика і дівчинку.

А поки що її день починається з аптеки у Чугуєві, розмов із відвідувачами, робочих турбот і маленьких моментів, які нагадують: навіть у складні часи люди залишаються людьми.

Бо іноді найважливіше — не гучні слова і не великі заяви. А просто бути на своєму місці, знати своїх відвідувачів, підтримати колегу, усміхнутися людині за першим столом і сказати: «Чим вам допомогти?». Саме з таких щоденних речей і складається життя аптеки, міста і людей, які в ньому живуть.