Олена Пруднікова: «Постанова №168 не врятувала малі аптеки — вона прискорила їхнє зникнення»

Понад рік тому уряд запровадив нові правила регулювання фармацевтичного ринку, пообіцявши українцям доступніші ліки, а аптекам — справедливіші умови конкуренції. Постанова Кабінету Міністрів №168 обмежила торговельні націнки та припинила практику маркетингових договорів між виробниками та аптечними мережами. Передбачалося, що це допоможе знизити ціни для пацієнтів і створить рівні умови для всіх учасників ринку. Однак регулювання фармцевтичного ринку торкнулося лише двох учасників ланцюжка: дистрибюторів та аптек, а от фармвиробника система «не побачила».

Тому через рік після початку дії нових правил у галузі дедалі частіше звучать заяви про скорочення аптечної мережі, зникнення окремих препаратів і погіршення економічного становища невеликих аптек. Про те, як реформа вплинула на аптечний бізнес у громадах, чому закриваються аптеки-ФОПи та що це означає для пацієнтів, ми поговорили з головою ГО «Миколаївська фармацевтична асоціація "Фармрада"» Оленою Прудніковою.

 Скільки аптек-ФОПів працює в Україні сьогодні? Чи є розуміння їхнього розподілу по регіонах?

— На жаль, точної цифри сьогодні не знає ніхто. Парадоксально, але системного обліку аптек, які працюють як фізичні особи-підприємці, фактично немає. Значна частина таких аптек історично створювалася саме фахівцями — провізорами та фармацевтами, які самостійно відкривали аптечну справу.

Можу сказати, що саме ФОПи свого часу стали основою розвитку незалежного аптечного сегмента в Україні. Найбільше таких аптек традиційно працювало в районних центрах, селищах і сільській місцевості, де великі мережі не завжди вважали роботу економічно привабливою. Саме там незалежні аптеки виконували не лише комерційну, а й соціальну функцію.

Як змінилася кількість аптек-ФОПів за роки повномасштабної війни?

— Тенденція однозначно негативна. Скорочення почалося ще до війни, після запровадження обов'язкового використання касових апаратів та посилення регуляторних вимог. Для малих підприємців це означало додаткові витрати на бухгалтерію, програмне забезпечення, звітність і ризики штрафів.

Після початку повномасштабного вторгнення ситуація лише погіршилася. Частина власників аптек виїхала за кордон, багато хто припинив діяльність через втрату персоналу або падіння купівельної спроможності населення.

За нашими неофіційними спостереженнями, які ми ведемо в асоціації, від початку війни припинили роботу близько 600 аптек-ФОПів.

Скільки аптек-ФОПів закрилися вже після запровадження постанови №168?

— Точної державної статистики немає. Але за інформацією, яку ми отримуємо від наших колег по всій країні, після введення нових правил роботу припинили приблизно 150 аптек-ФОПів.

Причому часто це були останні аптеки, які ще трималися завдяки тому, що власники мали власні приміщення та обладнання. Багато хто просто закрив аптеку на ключ і пішов працювати найманим працівником до мережевих аптек. Для них це стало економічно вигідніше, ніж продовжувати власну справу.

 Коли ухвалювали постанову №168, багато хто говорив, що вона допоможе малим аптекам конкурувати з мережами. Чи справдилися ці очікування?

— Ні. Для більшості малих аптек ця постанова не стала полегшенням. У невеликих сільських аптеках маркетингових договорів фактично не було через незначні обсяги продажів. Тому скасування маркетингу не принесло їм жодних додаткових переваг. Натомість обмеження націнок різко скоротило джерела покриття поточних витрат.

У результаті економіка роботи аптек погіршилася. Те, що мало вирівняти умови конкуренції, на практиці стало ще одним фактором тиску на незалежний аптечний бізнес.

Як змінилося фінансове становище аптек-ФОПів за цей рік?

— У більшості випадків доходи зменшилися. Основна причина — різке скорочення маржі.

Аптека продовжує оплачувати оренду або утримання приміщення, електроенергію, опалення, холодильне обладнання, генератори та пальне, програмне забезпечення, податки та заробітну плату працівникам. Але можливостей компенсувати ці витрати стало менше.

Водночас доходність аптечного бізнесу значно знизилася. Якщо раніше націнка дозволяла утримувати інфраструктуру та забезпечувати мінімальний розвиток, то зараз у багатьох випадках йдеться лише про виживання.

Особливо важко працювати в селах. Там аптеки часто існують не завдяки економічній доцільності, а завдяки відповідальності власників перед громадою.

Ви часто говорите про особливу роль фармацевта в селі. Чим сьогодні сільська аптека ФОП відрізняється від міської?

— Люди, які приймають рішення в кабінетах, часто не розуміють, що таке сільська аптека. Це не просто місце продажу ліків. У селі фармацевт зазвичай виконує роль і консультанта, і соціального працівника, і людини, до якої звертаються в критичний момент. Я сама живу в селі на Київщині. Коли почалося повномасштабне вторгнення і місцева аптека закрилася, мене попросила сільська голова відкрити аптеку. Я перевезла ліки зі своєї київської аптеки й почала працювати для громади. У перші місяці війни до нас їхали люди з кількох навколишніх сіл, міст, тому що альтернативи просто не було.

Сьогодні ця робота не приносить прибутку. Це радше відповідальність перед людьми. Коли о десятій вечора телефонує мама і каже, що в дитини висока температура, я відкриваю аптеку і відпускаю жарознижувальний препарат. Бували випадки, коли дзвонили о третій ночі, просили знеболювальне, поки їде швидка допомога. Я сідала в машину і за кілька хвилин була на місці. Це не про бізнес. Це про доступність медичної допомоги там, де її часто більше нікому забезпечити.

Чи можна сказати, що сільський фармацевт сьогодні виконує функції, які виходять далеко за межі його професійних обов’язків?

— Абсолютно. У багатьох селах лікарі змінюються постійно або їх просто немає. Люди звертаються до фармацевта за порадою, роз’ясненням, допомогою. Ми не замінюємо лікарів, але часто саме фармацевт є першою людиною, до якої звертається пацієнт. І саме тому головною конкурентною перевагою аптеки завжди була не ціна, а професійна консультація та наявність необхідного асортименту. Людина йде туди, де їй допоможуть, пояснять і запропонують рішення.

Чи звертаються до вас власники аптек-ФОПів по допомогу?

— Постійно. Причому це не лише сільські аптеки. Телефонують підприємці з районних центрів, невеликих міст і громад.

Найчастіше люди скаржаться на збитковість роботи, складність виконання регуляторних вимог та постійні зміни правил. Особливе занепокоєння викликає необхідність адміністрування тисяч позицій лікарських засобів в умовах постійного оновлення цінових обмежень.

 Якою ви бачите подальшу долю аптек-ФОПів?

— Якщо нинішні підходи не зміняться, тенденція до скорочення продовжиться.

Більше того, проблеми вже відчувають не лише ФОПи, а й аптечні мережі. Якщо аптека не забезпечує достатнього товарообігу для покриття витрат, її утримання стає економічно недоцільним.

У результаті першими можуть втратити доступ до аптечної допомоги саме мешканці невеликих громад, сіл та віддалених населених пунктів.

Якою, на вашу думку, є позиція Держлікслужби щодо аптек-ФОПів? Чи достатньо уваги приділяється проблемам малого аптечного бізнесу?

— Я неодноразово зверталася до керівників Держлікслужби, які змінювалися протягом останніх років. Моє головне питання завжди було дуже простим: ми навіть не знаємо реальної кількості діючих аптек-ФОПів в Україні. Багато підприємців фактично припиняють роботу, але не анулюють ліцензії. Тому офіційна статистика не відображає реальної картини.

Я пропонувала провести елементарну інвентаризацію — через територіальні органи зв’язатися з ліцензіатами і з’ясувати, хто реально працює. Але проблема в тому, що на Держлікслужбу сьогодні покладено надто багато функцій, які не завжди відповідають її основному призначенню. Вона змушена одночасно контролювати ціни, асортимент, ліцензування, проводити перевірки. У результаті система перевантажена, а проблеми малого аптечного бізнесу залишаються без належної уваги.

Чи чує Держлікслужба аргументи професійної спільноти щодо наслідків Постанови №168?

— Ми багато разів брали участь у робочих групах, нарадах, направляли пропозиції та звернення. Але складається враження, що нас переважно вислуховують, а потім роблять по-своєму. Найчастіша відповідь, яку ми отримували, — «взято до уваги». Проте між фразою «взято до уваги» і реальними змінами є велика різниця.

Професійна спільнота неодноразово попереджала, що надмірне регулювання може призвести до скорочення асортименту, закриття аптек і погіршення доступності ліків. Сьогодні ми бачимо ці процеси на практиці.

Ви дуже жорстко оцінюєте наслідки окремих регуляторних рішень. Чому?

— Тому що я бачу це не на папері, а в реальному житті. Коли людині в лікарні або в селі стають недоступними необхідні ліки через надмірне регулювання, це вже не просто економічне питання. Це питання життя і здоров’я.

Я не боюся сказати жорстко: коли пацієнт не може отримати потрібний препарат через створені державою бар’єри, це нагадує геноцид власного населення. Якщо в нас є зовнішній ворог, то не можна створювати внутрішнього ворога, який обмежує доступ людей до лікування. Найбільша проблема полягає в тому, що все це робиться під правильними гаслами про доступність ліків. Але якщо результатом стає закриття аптек і зникнення препаратів, значить, потрібно чесно визнати помилки і переглядати підходи.

Що буде втрачено, якщо сільські аптеки-ФОПи продовжать закриватися?

— Ми втратимо не просто торгові точки. Ми втратимо систему швидкої допомоги на місцях, яку роками забезпечували фармацевти. У багатьох громадах аптека — це остання ланка медичної доступності. Якщо вона зникне, люди будуть змушені долати десятки кілометрів, щоб придбати елементарні ліки. Особливо це вдарить по літніх людях, пацієнтах із хронічними захворюваннями та сім’ях з дітьми.

Саме тому питання виживання аптек-ФОПів — це не питання окремого бізнесу. Це питання соціальної безпеки цілих громад.

Якої підтримки від держави сьогодні потребує дрібний аптечний бізнес?

— Насамперед потрібно визнати соціальну роль аптек у малих громадах. Там аптека часто виконує значно ширшу функцію, ніж просто продаж ліків.

Необхідні програми підтримки для аптек у сільській місцевості: пільгове кредитування на закупівлю товару, компенсація частини витрат на утримання аптек, підтримка працевлаштування фармацевтів у громадах.

Головне — зберегти фізичну доступність ліків для людей. Бо для пацієнта важливо не лише те, скільки коштує препарат, а й те, чи може він взагалі його купити поруч із домом. Якщо аптеки продовжать закриватися, питання доступності ліків дуже швидко перестане бути економічною дискусією і стане питанням безпеки та здоров'я українців.