Продаж безрецептурних лікарських засобів на АЗС: між доступністю та професійною відповідальністю

Аналіз позиції МОЗ, Уповноваженого ВРУ з прав людини та застережень професійної спільноти

Наприкінці 2025 року в Україні було ухвалено постанову Кабінету Міністрів України № 1803 від 26 грудня 2025 року, якою внесено зміни до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів). Нормативно-правовий акт, зокрема, дозволяє контрольований продаж безрецептурних лікарських засобів у приміщеннях автозаправних станцій.

Це Урядове рішення викликало резонанс та посилило жваву дискусію у професійному середовищі. Зокрема, ГО «Асоціація фармацевтів України» було подано звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із застереженнями щодо потенційних ризиків такого регуляторного кроку, передусім для пацієнтів та порушення їхніх прав та законних інтересів. У відповідь на звернення було отримано позицію як Секретаріату Уповноваженого, так і Міністерства охорони здоров’я України.

Контекст ухвалення рішення: аргументація МОЗ

У відповіді Міністерства охорони здоров’я України, наданій заступником Міністра Едемом Адамановим, наголошується, що постанова КМУ № 1803 була ухвалена в умовах правового режиму воєнного стану. За оцінкою МОЗ, рішення обумовлене об’єктивними викликами у сфері забезпечення населення лікарськими засобами, передусім у окремих територіальних громадах, сільській місцевості, нічний час, коли доступ до аптечних закладів обмежений або відсутній.

МОЗ підкреслює, що йдеться виключно про безрецептурні лікарські засоби, які мають доведений профіль безпеки, призначені для самолікування легких станів і не потребують лікарського призначення чи індивідуального підбору терапії.

Запобіжники, передбачені постановою

У позиції Міністерства окремо наголошується, що нововведення:

• не скасовує і не послаблює вимог до якості, безпеки та умов обігу лікарських засобів;
• передбачає обов’язкове ліцензування відповідної діяльності;
• вимагає дотримання умов зберігання лікарських засобів відповідно до вимог виробника;
• встановлює наявність окремо визначеної зони для лікарських засобів;
• передбачає контроль з боку Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками.

Водночас МОЗ вказує, що реалізація безрецептурних препаратів не потребує постійної присутності працівника з фармацевтичною освітою, аргументуючи це тим, що аналогічні препарати можуть бути придбані в аптеці без обов’язкового інформування з боку фармацевта щодо можливих побічних ефектів.

Позиція Уповноваженого ВРУ з прав людини: межі мандату

У відповіді Представника Уповноваженого з соціальних та економічних прав Олени Колобродової зазначається, що Уповноважений:

• здійснив парламентський контроль шляхом направлення запиту до МОЗ;
• отримав офіційну позицію Міністерства;
• не наділений повноваженнями втручатися у діяльність органів виконавчої влади або надавати оцінку законності та доцільності їх рішень.

У листі наголошується, що діяльність Уповноваженого відповідно до Конституції України та Закону № 776/97-ВР лише доповнює існуючі механізми захисту прав, але не підміняє функції профільних органів державної влади.

Таким чином, інституційна роль Омбудсмана у цьому випадку обмежилася фіксацією позицій сторін і передачею аргументів МОЗ заявникам.

Застереження професійної спільноти: що залишається поза увагою

Попри наведені аргументи органів влади, звернення професійних асоціацій порушує ширше коло питань, які не зводяться виключно до формального дотримання ліцензійних вимог. Серед ключових ризиків, які фактично залишаються поза межами відповіді державних органів, можна виокремити:

• розмивання ролі фармацевта як фахівця системи охорони здоров’я;
• підміну поняття «доступність» лікарських засобів спрощенням регуляторних стандартів;
• ризики самолікування без мінімального професійного консультування, особливо в умовах підвищеного психоемоційного навантаження населення;
• прецедент розширення позааптечних каналів обігу лікарських засобів без комплексної оцінки довгострокових наслідків для системи фармацевтичної допомоги.

Баланс між кризовими рішеннями та стратегічною політикою

Постанова КМУ № 1803 — приклад оперативного управлінського реагування на виклики воєнного часу. Водночас ситуація демонструє глибшу проблему — відсутність системного діалогу щодо ролі фармацевтичної професії, стандартів фармацевтичної допомоги та меж допустимого спрощення регуляторних підходів навіть у надзвичайних умовах. Окремої уваги потребує й питання узгодженості таких рішень із чинними законодавчими положеннями, якими відпуск лікарських засобів віднесено до виключної компетенції аптечних закладів.

Заявлена МОЗ готовність до конструктивного діалогу з професійними асоціаціями створює можливість для подальшого перегляду практики застосування нових норм на основі реальних результатів їх реалізації. Водночас саме професійна спільнота залишається ключовим суб’єктом, який наполягає на тому, що доступність лікарських засобів не може розглядатися ізольовано від якості фармацевтичної допомоги та відповідальності держави за здоров’я пацієнтів.

Раніше ми оприлюднили публічну заява Асоціації фармацевтів України щодо неприйнятності рішень про реалізацію лікарських засобів на АЗС та ризиків для фармацевтичної допомоги.