Сергій Горбенко: фармацевт, воїн, герой

Завідувач лисичанської Аптеки оптових ц… Сергій Горбенко на початку повномасштабного вторгнення добровольцем пішов на фронт. 15 серпня 2024 року з ним зник зв'язок. Довгих 7 місяців дружина розшукувала чоловіка, який вважався зниклим безвісті. Але дива не сталося.

15 серпня 2024 року Сергій, позивний «Горинич», героїчно загинув під час виконання бойового завдання в районі між селами Пантелеймонівка та Юр’ївка (Торецька міська громада Бахмутського району, Донецька область). У нерівному бою, коли ворог мав п’ятикратну перевагу, разом із побратимом Володимиром Желтяковим вони до останнього утримували позиції.

Для Сергія бойове братерство було не просто словами — це була сім’я. І саме ця бойова сім'я допомогла повернути «Горинича» додому. Там на нього чекали дружина Марія та двоє синів — Лев та Роман.

Марія Горбенко: «Сергій залишався в аптеці, доки не закінчилися ліки»

Мій чоловік Сергій Геннадійович Горбенко — командир 2 стрілецької роти 110 батальону 111 окремої бригади ТРО (в/ч А7276) народився 9 червня 1987 р. у м. Первомайськ Луганської області. У 2010 році закінчив Харківський Національний Фармацевтичний університет. Працював провізором, потім завідувачем аптеки в Луганську, Лисичанську та Сєвєродонецьку.

Ми познайомилися у 2011 році. Почали спілкуватися. Сергій дуже романтичний і надійний. Залицявся він обережно і ніжно. Вечорами приходив з моїми улюбленими квітами. Уважно слухав і запам’ятовував кожну дрібницю, кожну мрію. Наше кохання було яскравим, щирим і міцним.

25 травня 2013 р. Сергій зустрів мене з нічної зміни (я тоді працювала на нафтопереробному заводі в лабораторії хроматографії) і прямо на автобусній зупинці зробив пропозицію — просто і зворушливо, без пафосу, так вмів лише він. В серпні ми одружилися — дві половинки нарешті знайшли одна одну. У 2014 році у нас народився наш довгоочікуваний Льовчик і… почалась війна. 

Лисичанськ окупували, але завдяки нашим захисникам через півтора місяця над містом знову замайорів жовто-блакитний прапор. Через рік народився наш другий синочок — Ромчик. Ми були щасливі, бо завжди мріяли про близнюків і у нас майже вийшло.

Сергій працював в аптеці, я, ще перебуваючи у декретній відпустці, закінчила фотошколу і почала займатися фотографією. Я могла на цілий день виїжджати на фотопроєкти, а чоловік залишався з малечею. Я була спокійна, бо знала — діти будуть огорнуті любов'ю і піклуванням. Сини росли, а ми насолоджувалися своєю родиною. Влітку їздили до моря, а взимку — кататися на санчатах.

Але настало 24 лютого 2022 року. Здавалося б, нам не звикати до війни: ми сиділи в коридорі, на ніч спускалися в підвал. Але досить швидко стало зрозуміло, що цього разу все набагато серйозніше, ніж 10 років тому. 6 березня я з дітьми виїхала на евакуаційному потязі, а Сергій залишився і працював до останнього в аптеці, поки не закінчилися ліки».

Вибір за покликом серця

30 березня 2022 р. Сергій Горбенко добровольцем вступив до лав ЗСУ на посаду командира взводу. В той час війська рф окуповували його рідну Луганщину, тому Горинич не міг інакше.

Сергій боронив Україну на різних ділянках фронту — від Луганщини до Донеччини. Він пройшов через пекло боїв у Попаснянській, Гірській та Лисичанській громадах, зокрема біля сіл Дружба, Оріхове, Золоте, Тошківка, Золотарівка, та в самому Лисичанську. Також тримав оборону в районах Діброви й Торського, поблизу Часового Яру, Новоолександрівки, Пантелеймонівки та Юр'ївки.

Сергій ніколи не скаржився, завжди підтримував побратимів. Він був щирою, чесною, відкритою та відповідальною людиною. Відданість військовій присязі, щире прагнення справедливості та незламна віра в перемогу зробили Сергія гідним громадянином та справжнім Героєм своєї Батьківщини. Побратими та командування відзначають його відповідальність, сміливість та рішучість.

Сергій Горбенко нагороджений:

• орденом «За мужність III ступеню»;
• медаллю «За вірну службу»;
• почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий Хрест»;
• нагрудним знаком 111 ОБр ТрО III, II та I ступенів;
• Почесною відзнакою командира 111 ОБр ТрО;
• Знаком пошани «Захиснику Луганщини»;
• Відзнакою Президента України «За Оборону України»;
• орденом «За мужність» II ступеню (посмертно).

Горе приходить тихо, без попередження 

Нашому герою назавжди 37. Сергій був справжнім воїном, зразком незламності і мужності духу. Мріяв про донечку та життя зі своєю родиною у мирній, незалежній та незламній Україні. У дружини була своя фотостудія для немовлят, у чоловіка — аптека. Але клята русня зруйнувала усі плани і забрала у батьків сина, у дружини — чоловіка, а у двох синів — люблячого батька...

«Я зрозуміла, що горе — це насправді любов. Уся та любов, яку ти хочеш віддати, але не можеш. Уся ця невитрачена любов осідає в куточках очей, у клубку в горлі, у порожнечі в грудях. Це просто любов, якій нікуди подітися, – каже дружина Марія Горбенко. — Горе сідає поруч і не відпускає, перетворюючи кожен день на випробування.

Коли йдуть найдорожчі — світ навколо руйнується. Звичні речі стають чужими, звуки набувають гіркого відлуння, навіть тиша ріже серце. Смерть тих, кого любиш найбільше, забирає не лише їхню присутність, а й частину тебе самого…

І скільки б часу не минуло — це відчуття порожнечі не зникає. Вчишся ходити, говорити, усміхатись, та всередині завжди носиш невимовний біль.

Горе змінює тебе назавжди. Воно робить тебе і слабшим, і водночас сильнішим: слабшим, бо вже ніколи не будеш тим, ким був до втрати, а сильнішим, бо щодня вчишся жити з розбитим серцем. І єдине, що тримає — пам’ять, яка не дозволяє втратити тих, кого покликало небо…»

Небайдужі українці, від імені дружини, синів та родини просимо підтримати петицію про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) старшому лейтенанту Сергію Геннадійовичу Горбенку, командиру 2 стрілецької роти 110 батальйон 111 Обр ТрО. Зайдіть за посиланням https://petition.president.gov.ua/petition/251418 та поставте свій підпис.

Ця петиція — найменше, що можна зробити для вшанування його героїзму та віри у незалежність України. 

Вічна Слава Герою!

Вічна памʼять і шана усім, хто віддав своє життя за незалежність і свободу України!

Раніше ми розповідали історію Юлії Цибуленко, завідувачки Аптеки оптових ц.., яка працює у прибережній зоні Нікополя на Дніпропетровщині.