Ціна — це система: від контролю до управління

Український фармринок сьогодні перебуває у процесі трансформації підходів до ціноутворення — від адміністративного контролю до складніших моделей управління доступністю лікарських засобів. Для більшості учасників ринку ціноутворення виглядає як питання цифр — граничних цін, реімбурсації або тендерних ставок. Проте сучасна практика показує: ціна — це не лише показник вартості, а інструмент, через який система управляє поведінкою учасників ринку і розподіляє ризики.

Саме цю зміну логіки добре ілюструє міжнародний досвід. Зокрема, аналіз системи benchmark-цін у США, представлений у Journal of Managed Care & Specialty Pharmacy, демонструє, що ефективні системи працюють не з однією «правильною» ціною, а з архітектурою різних цінових інструментів.

Фактично йдеться про різні моделі фармацевтичного ціноутворення: модель контролю ціни та модель управління цінами. Перша фокусується на встановленні граничного рівня вартості, друга — на створенні інструментів, які дозволяють системі працювати з кількома ціновими орієнтирами одночасно.

Ця стаття не порівнює моделі «краще — гірше», а пропонує подивитися на українську систему через іншу логіку: не як набір регуляторних рішень, а як архітектуру економічних інструментів.

Українська логіка ціноутворення: еволюція контролю

Українська модель формувалася еволюційно — від жорсткого адміністративного регулювання до поєднання державних і ринкових механізмів. Як зазначено у праці «Методологія ціноутворення на лікарські засоби в системі охорони здоров’я» (В.М. Назаркіна, А.С. Немченко, К.Л. Косяченко, М.М. Бабенко), ключову роль відігравали інструменти контролю: декларування оптово-відпускних цін, граничні націнки, регуляторні переліки.

Ціна традиційно виконувала функцію адміністративного інструменту забезпечення доступності. Такий підхід був раціональним для системи з обмеженими ресурсами, де швидкість прийняття рішень і контроль витрат є критичними.

Українська система не є простою — вона адміністративно складна, але економічно спрощена.

Дискусія про ціни в українській фармації триває не перший рік, але лише зараз вона поступово переходить у площину системного дизайну.

Що підсвічує модель benchmark-цін

Американська система працює інакше. Для одного препарату можуть існувати різні цінові орієнтири: базова ціна виробника, індикатори закупівельної вартості для аптек, реімбурсаційні межі, переговорні показники для формування механізмів знижок. Одна й та сама молекула може мати кілька «цін», кожна з яких виконує окрему функцію.

Сучасні системи ціноутворення працюють не з цінами, а з поведінкою, яку ціни формують. Простими словами, це означає, що ціна використовується як інструмент управління рішеннями учасників ринку. Складність тут означає гнучкість: benchmarks дозволяють розподіляти ризики між учасниками системи та адаптуватися до різних сценаріїв фінансування.

Одна ціна чи система інструментів?

Український ринок довго шукав правильну ціну, тоді як міжнародні системи поступово навчилися працювати з правильними механізмами. В українській практиці одна ціна часто намагається виконувати кілька ролей одночасно. Це забезпечує передбачуваність, але обмежує можливості гнучкого управління.

Проблема полягає не у недостатній регуляції, а у перевантаженні однієї ціни різними функціями.

Контроль ціни — це інструмент стабілізації, але не завжди інструмент розвитку.

Реімбурсація: питання економічної відповідності

Українська практика реімбурсації показує, що нормативна ціна і реальна економіка ринку не завжди збігаються. Якщо ціна відшкодування не враховує фактичні закупівельні витрати аптек, система формально контролює бюджет, але це безпосередньо впливає на економіку участі аптек у програмі і довгострокову мотивацію залишатися в ній.

Водночас саме така модель дозволила швидко масштабувати програми відшкодування у складних умовах.

Для аптечних мереж питання ціноутворення — це також питання оборотного капіталу і маржинальності. Коли нормативна логіка ціни не враховує операційні витрати і структуру закупівель, ризики фактично переносяться на роздрібну ланку.

Закупівлі: найнижча ціна не означає найкращий результат 

Орієнтація на найнижчу ціну у централізованих закупівлях забезпечує швидкий бюджетний ефект, але не завжди враховує ризики перебоїв поставок і різкої зміни асортиментної структури ринку.

Найнижча ціна не завжди означає найкраще політичне рішення.

Складність і простота: стратегічний вибір

Американська модель допускає складність для забезпечення гнучкості. Українська — прагне спрощення для гарантування контролю і передбачуваності. Обидва підходи мають свою логіку.

В умовах війни система природно повертається до базового пріоритету — забезпечення доступності будь-якою ціною. Проте саме кризові періоди показують, що довгострокова стійкість потребує не лише адміністративного контролю, а більш тонких інструментів управління цінами.

Пастка середини

Українська система перебуває у точці переходу між різними моделями, що створює як можливості, так і виклики. Існує ризик отримати жорстке регулювання без достатньої переговорної гнучкості — ситуацію, яку умовно можна описати як «пастку середини».

Питання ціноутворення — це завжди питання розподілу ризиків, а не лише рівня вартості.

Український фармацевтичний сектор уже має досвід швидкої адаптації до складних умов — від регуляторних змін до воєнних викликів. Саме цей досвід може стати основою для переходу до більш гнучкої моделі ціноутворення.

Це вже не теоретична дискусія, а практичне питання майбутньої стійкості системи.

Від цифри до системи

Для українського фармринку дискусія про ціни вже виходить за межі питання «скільки має коштувати препарат». Вона переходить у площину «як система повинна працювати з цінами».

Ціноутворення — це завжди питання архітектури рішень, а не лише параметрів регулювання.

Україна вже знаходиться всередині переходу від моделі контролю ціни до моделі управління цінами — повільного, складного, але, ймовірно, незворотного. Можливо, ключове питання вже не в тому, яку модель обрати, а у тому, наскільки система готова працювати зі складністю.

Читайте також 75 центів, які ледь не «провалили» фармацевтичну реформу в Латвії.