Володимир Філатов: кожна людина повинна бачити сонце

В цьому році виповнилось 150 років від дня народження відомого лікаря-офтальмолога академіка Володимира Петровича Філатова. Його життя вимірюється кількістю врятованих пацієнтів та глибиною наукових ідей, що випереджали свій час. Наукова спадщина Володимира Філатова — це понад 460 наукових праць, створення всесвітньо відомої школи офтальмології. Це історія людини, яка однаково сильно любила науку і мистецтво, операційну і мольберт, складні розрахунки та філософські роздуми.

Дитинство формує характер

Народжений 15 (27) лютого 1875 року в збіднілій дворянській родині, Філатов дуже рано зрозумів, що життя — це шлях самостійного зусилля. Прикладом були рідні брати його батька, які стали видатними лікарями, юристами та інженерами. Проданий родинний маєток, переїзд до Симбірська, скромний побут земського лікаря — усе це сформувало в маленькому Володимирі стриману твердість і повагу до праці. 

Юного Володимира цікавила медицина. Спостерігаючи за роботою батька, він вперше усвідомив трагедію сліпоти. Може саме тоді в нього зародилася думка, що втрачене світло можна повернути.

Професійний старт

1892 року Філатов вступає до Імператорського Московського університету й потрапляє у середовище, яке формувало науковців світового масштабу. Його вчителями були анатом Д.Н. Зєрнов, хірург М.В. Скліфосовський, психіатр С.С Корсаков, фізиолог І.М. Сєчєнов та ін. Під час канікул він знову в Симбірську — спостерігає хворих, вивчає випадки вроджених аномалій очей, робить перші описові роботи. Остаточним вибором спеціалізації вчений завдячує професорам А.О. Крюкову, О.О. Маклакову, Ф.О. Євецькому, С.С. Головіну. Офтальмологія стає вибором не випадку, а покликання.

Після університету працює ординатором у Крюкова, а пізніше — у Головіна та Ложечникова. У Москві він мав успішну кар’єру й перспективи, але особиста трагедія — смерть дитини й розпад шлюбу — змусила шукати новий початок. І він знаходить його в Одесі.

Місце, де відкриваються нові горизонти

Запрошений до Новоросійського університету, Філатов працює в клініці, активно займається наукою. Але вир історії вириває його зі звичного середовища наукових лабораторій та навчальних аудиторій. Російська імперія оголошує війну Японії. Філатова мобілізують. Він працює у військовому госпіталі та спостерігає велику кількість поранених, які мали опіки очей через дію отруйних речовин. Результатом його спостережень стала дисертація «Вчення про кліткові отрути в офтальмології», яку він захистив у 1908 році.

Але головною темою наукового життя Філатова стала втрата зору через бельма. Вже за чотири роки він робить першу спробу пересадки рогівки. Невдача лише підсилює наукову наполегливість. 

Під час Першої світової війни лікарю знову довелось відволіктись від офтальмології. Велика кількість поранених потребувала пластичної хірургії. Філатов пропонує метод «крокуючого круглого стебла», що став проривом у реконструктивній хірургії.

Революція в офтальмології

У післяреволюційні роки Філатов запропонував програму боротьби із сліпотою. А 1924 рік стає історичним — Філатов вперше проводить успішну повну наскрізну кератопластику. У 1931 році він робить одне з найбільш сміливих рішень у світовій медицині: використовує рогівку мертвої людини як трансплантат. Це було проривом, який вимагав фундаментального розуміння регенерації, тканинної сумісності й можливостей збереження біоматеріалу. 

30-ті роки ХХ ст. стали дуже продуктивними. Філатов організував першу станцію очної швидкої допомоги, глаукомний диспансер, розробив метод еластотонометрії (вимірювання внутрішньоочного тиску). А у 1936 року було створено Інститут очних хвороб — нині світовий центр офтальмології.

Тканина захищає життя

Саме з досліджень біоматеріалу, створення методики зберігання тканин, розробок «холодового поля», використання витяжок із тканин стало підґрунтям для появи нового напряму медицини — вчення про біогенні стимулятори. Філатов помітив, що тканини, які перебувають певний час в умовах «стресу» — низькі температури, обмежений доступ до поживних речовин — виробляють особливі речовини, здатні стимулювати регенерацію. Він вважав, що ці фактори — біогенні стимулятори — активізують внутрішні механізми захисту та відновлення.

Людина, яка не зраджує собі

Репресії 30-х років не оминули Філатова. Він був заарештований і в ОДПУ провів два місяці, писав покаянні листи, які з болем читаються й сьогодні. «Я даю тверду обіцянку… принести всі свої знання на користь державі», — писав Володимир Петрович, розуміючи, що продовжити працю можна лише залишившись живим.

Після звільнення за ним роками стежили. Але він продовжував оперувати, досліджувати, захищати колег і вчити студентів — так, ніби ніяка тінь не здатна загасити світло. Свого часу він врятував генетика Олександра Малиновського (учень М. Вавілова) та хірурга В.В. Войно-Ясенецького, сина святителя Луки, переслідуваних владою.

Недописаний етюд

В. Філатов був обдарованою людиною. Він писав вірші, прозу, мемуари, перекладав і займався живописом. «Щоб я робив з однією наукою без мистецтва, не знаю…» — зізнавався він. Саме мистецтво допомагало йому жити в гармонії і створювати нові наукові ідеї.

У приватному житті Філатов був людиною складною, вимогливою до себе та інших. Драма першого шлюбу, доля сина Сергія, який пережив цькування після смерті батька, і щира, самовіддана любов Варвари Скородинської — усе це тіні й світло його особистої історії. Варвара Василівна стала не лише дружиною, а й співавторкою, хранителькою спадщини, людиною, яка перетворила їхній дім на музей науки.

Філатов прожив довге життя, повне відкриттів, випробувань і творчого неспокою. Він писав наприкінці: «Ймовірно, мені потрібно ще попрацювати… над самим собою. Але це для мене важче, ніж наука».

Проте авторитет В. Філатова у світовій офтальмології — доказ того, що він упорався і з наукою, і зі собою. І залишив у спадок майбутнім поколінням найважливіше — здатність бачити.

Раніше ми розповідали, як українець врятував людство від туберкульозу.