Чому в Європі лікар може заробляти більше за чиновника, а в Україні — навпаки?
Хто в системі охорони здоров’я має коштувати державі дорожче — той, хто безпосередньо лікує пацієнта, чи той, хто цією системою управляє?
Це питання порушив народний депутат Сергій Кузьміних, порівнявши середні зарплати працівників МОЗ та лікарів в Україні, а також навівши приклади Польщі, Чехії та Литви.
За даними, на які посилається депутат, середня зарплата працівника МОЗ становить близько 70 тис. грн, тоді як середня зарплата українського лікаря — 28,2 тис. грн. Таким чином, різниця становить приблизно 2,5 раза.
Кузьміних звертає увагу на цю різницю на тлі дискусії про підвищення зарплат медиків. Нещодавно йшлося про орієнтир у 30 тис. грн для лікаря, однак депутат вважає, що навіть така сума не вирішує питання співвідношення винагороди між клінічною роботою та управлінням системою.
Для порівняння Кузьміних навів дані щодо трьох країн Європейського Союзу.

Кузьміних наголошує, що не виступає проти високої оплати праці державних службовців. Його претензія стосується іншого — співвідношення винагороди управлінців і фахівців, від роботи яких безпосередньо залежить надання медичної допомоги.
Лікар відповідає за конкретного пацієнта, ухвалює клінічні рішення та несе професійну відповідальність за їхні наслідки. Водночас його зарплата формується в системі, де фінансування медзакладів залежить від тарифів та умов договорів з НСЗУ, а оплата праці конкретного медика може суттєво відрізнятися залежно від закладу, спеціальності, навантаження та інших чинників.
Тому сама середня цифра не відображає всієї картини.
Показовим у цій дискусії є не стільки саме співвідношення «лікар — чиновник», скільки підхід до ролі медичного працівника в системі охорони здоров’я.
Якщо держава декларує потребу утримувати лікарів, забезпечувати доступність медичної допомоги та розвивати систему під час війни, питання оплати праці медиків стає частиною кадрової політики, а не лише соціальною виплатою.
Саме на це фактично звертає увагу Кузьміних: якість системи охорони здоров’я неможливо відокремити від того, як держава оцінює працю людей, які щодня працюють із пацієнтами.
При цьому Міністерства охорони здоров’я в європейських країнах також виконують складну управлінську роботу, а конкурентна оплата державних службовців сама по собі не є проблемою. Питання виникає тоді, коли між винагородою управлінського апарату та фахівців «на передовій» системи утворюється значний розрив.
Для України це особливо актуально на тлі кадрового дефіциту та війни, коли медична система одночасно потребує і сильного управління, і достатньої кількості лікарів, здатних працювати безпосередньо з пацієнтами.
Кузьміних формулює свій висновок прямо: якщо Україна прагне якісної медицини, дискусія про її майбутнє має починатися не лише з реформування управління, а й із гідної оплати роботи лікаря.
Читайте також Сергій Кузьміних про 30 тис. грн для лікарів: «Це відверта профанація, яка дратує лікарську спільноту».