Інна Шевцова: «Слов’янськ

У прифронтових містах особливо гостро відчувається цінність звичайних речей. Відчинені двері аптеки, усмішка знайомого фармацевта, можливість отримати необхідні ліки або просто почути добре слово стають частиною тієї стабільності, за яку сьогодні тримаються тисячі людей. У Слов’янську, який щодня живе під загрозою обстрілів, аптечні колективи продовжують працювати, підтримувати одне одного і своїх відвідувачів.

Завідувачка аптеки мережі «Подорожник» Інна Шевцова належить до тих фахівців, для яких професія давно стала не просто роботою, а справою життя. У фармації вона вже понад вісім років і не уявляє себе в іншій сфері.

Професія, обрана серцем

Іноді люди роками шукають своє покликання. А іноді відчуття правильного вибору приходить відразу. Саме так сталося з нашою співрозмовницею. Попри те, що в її родині не було ані медиків, ані фармацевтів, вона ще з дитинства зрозуміла, чим хоче займатися.

«Я завжди любила допомагати людям. Мені подобалося спілкуватися, вислуховувати, радити, бути корисною. І в якийсь момент я зрозуміла, що професія фармацевта поєднує все, що мені близьке. Вона підходить мені і по душі, і по характеру. У родині я стала першою, хто обрав цей шлях. Навчалася в хіміко-механічному технікумі у Слов’янську, а потім здобувала вищу освіту в Донецькому національному університеті, який після 2014 року працював уже в Краматорську. Після навчання відразу пішла працювати за фахом і з того часу практично не залишала професію», — розповідає Інна Шевцова.

Свою кар’єру вона починала у приватних аптеках. Працювала вдень, уночі, виходила на добові зміни. Саме той досвід, переконана Інна, навчив її витримці, відповідальності та вмінню працювати з найрізноманітнішими людьми.

Команда, яка стала родиною

Сьогодні Інна Шевцова очолює аптеку, де працює колектив із п’яти людей. Говорячи про своїх колег, жінка не приховує емоцій. Для неї це давно більше, ніж просто команда.

У прифронтовому місті підтримка колег часто стає тією силою, яка допомагає пережити найважчі моменти. Особливо коли біда приходить до когось із своїх.

«У мене дуже класний колектив. Я їх щиро люблю. Ми не просто працюємо разом — ми підтримуємо одне одного в будь-яких ситуаціях. Нещодавно одна з наших колег, Наталія Брідихіна, дуже постраждала внаслідок обстрілу. Ворожий дрон влучив біля будинку. Вона отримала поранення, постраждала її дитина, мама і бабуся. Будинок фактично став непридатним для життя. Ми одразу організували допомогу, збирали кошти, привозили речі, їжу, підтримували чим могли. Для нас це було дуже боляче. Важко було навіть прощатися, коли вона вирішила виїхати. Саме в такі моменти розумієш, наскільки ми стали близькими людьми», — говорить Інна Шевцова.

Ця історія ще раз нагадує: справжня сила колективу вимірюється не корпоративними святами чи спільними фото, а готовністю бути поруч у найскладніші хвилини.

Перший день у «Подорожнику» і перший день великої війни

Є дати, які назавжди залишаються в пам’яті. Для багатьох українців такою датою стало 24 лютого 2022 року. Для Інни Шевцової цей день мав ще одне особливе значення.

«24 лютого був моїм першим днем у компанії. Мене саме прийняли на роботу. Я телефонувала керівниці й запитувала, що робити, чи виходити на зміну. Вона й сама не знала, як правильно вчинити, тому порадила залишитися вдома. Уже 25 лютого я вийшла працювати. Людей тоді було неймовірно багато. Потік був просто шалений. Ми намагалися допомогти кожному, шукали препарати, робили замовлення, підлаштовувалися під будь-які запити. У такі моменти особливо відчуваєш, наскільки важливою є наша професія. Бо здоров’я для людей — це найцінніше, а ми допомагаємо його зберігати», — згадує вона.

Згодом аптеки мережі тимчасово припинили роботу. Але вже на початку 2023 року почалося відновлення, і саме тоді Інні Шевцовій запропонували очолити аптеку.

Аптека під обстрілами

Слов’янськ регулярно опиняється під ворожими атаками. Для місцевих мешканців звуки вибухів давно стали частиною повсякденності, хоча звикнути до них неможливо.

Аптека, розташована неподалік вокзалу, теж неодноразово опинялася поруч із місцями прильотів.

«Пам’ятаю випадок кілька місяців тому, коли приліт був зовсім недалеко від нас. Стеля в аптеці сипалася вже не раз — мабуть, рази три-чотири точно. Люди забігали до приміщення налякані, дезорієнтовані. Одна жінка була в стані сильного стресу, серце буквально вискакувало з грудей. Ми дали їй води, заспокоїли, викликали швидку допомогу. Потім уже жартували між собою про корвалол для всіх присутніх, щоб хоч трохи зняти напругу. Бо коли дуже страшно, іноді саме гумор допомагає не втратити рівновагу», — розповідає Інна Шевцова.

Такі епізоди рідко потрапляють у статистику. Але саме вони складають щоденну реальність фармацевтів у прифронтових містах.

«Плюси» від клієнта дідуся

На запитання, чому вона не виїжджає зі Слов’янська, Інна Шевцова замовкає на кілька секунд. А потім каже:

«Звичайно, іноді думаєш про те, щоб поїхати. Але Слов’янськ — це дім. А дім — це сім’я, рідні, близькі люди. Це наш колектив, який уже став другою родиною. Це клієнти, яких ти знаєш в обличчя багато років. Вони приходять, вітають зі святами, питають, як справи. У нас є бабусі, які торгують домашнім молоком, і ми давно дружимо. Вони до нас за ліками, а ми до них за молоком. Є дідусь, який щоразу приносить нам маленькі цукерки “плюсики” й каже: "Це вам привіт від зайчика". Здавалося б, дрібниці. Але саме з таких дрібниць і складається відчуття дому», — говорить вона.

За день аптеку відвідують близько двохсот людей. Для багатьох із них фармацевти давно стали не просто фахівцями, а знайомими обличчями, яким довіряють.

Не продавці ліків, а помічники людей

За останні роки ставлення до фармацевтів помітно змінилося. Люди дедалі частіше бачать у них не продавців, а фахівців, до яких можна звернутися за порадою та підтримкою.

Особливо це відчувається у невеликих містах, де довіра між людьми формується роками.

«Для мене фармацевт — це не про продаж ліків. Це насамперед про допомогу людям. Коли людина приходить зі своїми проблемами, питаннями, переживаннями, ти маєш її вислухати, підказати, допомогти знайти рішення. У нас дуже багато хороших відвідувачів. Вони доброзичливі, відкриті, щирі. І саме завдяки таким людям хочеться працювати далі, попри всі труднощі», — переконана Інна Шевцова.

І саме в цих словах, мабуть, прихована головна суть професії. Щодня бути поруч із людьми. Допомагати. Підтримувати. Тримати відчиненими двері аптеки навіть тоді, коли навколо лунають сирени. І залишатися частиною великої історії незламності, яка сьогодні пишеться в українських містах і містечках.

Читайте також «Струсили пил — і далі працюємо»: фармацевтичний фронт Наталії Ляховольської.