Коли аптека стає опорою: історія фармацевта з Харкова Юлії Саєнко

У Харкові, де війна щодня змінює ритм життя, аптека для фармацевта мережі «Аптека АНЦ» Юлії Саєнко стала не просто місцем роботи, а точкою опори для сотень людей. Від перших днів повномасштабного вторгнення вона разом із колегами продовжує відпускати ліки, підбирати аналоги, заспокоювати й підтримувати — навіть тоді, коли за вікном вибухи, а всередині втома і страх.

Фармацевт з династії провізорів

Юлія працює у фармації вже близько 15 років. Її професійний шлях почався ще до війни з фармацевтичного складу, де вона працювала 10 років. А згодом вона прийшла працювати в аптеку. Вона каже, що за ці роки професія змінилася: з’явилося більше препаратів, більше відповідальності у фармацевта, більше знань. Але головне залишилося незмінним — контакт із людьми.

Вона фармацевткиня у третьому поколінні. Її родина також пов’язана з медициною: мама, тітка і бабуся — провізори. Юлія часто приходила на роботу до мами, спостерігала, допомагала. Тому вибір професії не був випадковим. Хоч у дитинстві вона мріяла про інше — викладати фізику та математику або навіть шити одяг — життя привело її в аптеку, де вона залишилася надовго.

«Три, два, один — і працюємо далі»

Юлія добре пам’ятає, як усе змінилося в лютому 2022 року — не лише місто, а й саме відчуття звичайного життя. Тоді аптеки працювали по кілька годин на день. Було страшно, але робота не зупинялася. Люди приходили за найнеобхіднішим, і головним завданням було одне — щоб ніхто не залишився без допомоги. Якщо не було потрібного препарату, Юлія та колеги шукали аналоги, пояснювали, консультували, підбирали за діючою речовиною. Головне — щоб людина не пішла без препарату і допомоги. «Треба було триматися, як би ти себе не почував. Кожного разу — зібраність і повага до покупця», — цей внутрішній принцип став щоденною опорою Юлії.

Війна принесла не лише страх і втому, а й дивні маленькі моменти життя. Юлія згадує, як у перші місяці майже не було продуктів, а звичайний батон з АТБ із сиром та лимонадом, які вони куштували з чоловіком у парку, здавалися найсмачнішою їжею у світі — смак, який назавжди закарбувався в пам’яті. Навіть під звуки вибухів життя не зупинялося, фармацевти продовжували працювати і заспокоювати клієнтів і одна одну. «Якщо десь бахнуло, ми і тоді, і зараз заспокоюємо один одного жартом — мовляв, сусід просто пересував диван. Потім рахуємо: три, два, один — і продовжуємо працювати», — каже вона. 

«Ромашки» для фармацевтів

Аптека стала не лише місцем роботи, а й простором людських історій. Постійні відвідувачі, розмови, довіра. «Один чоловік заходив і завжди приносив цукерки «Ромашка» — по одній для кожної фармацевткині. Такі дрібниці тримали емоційний баланс серед хаосу», — згадує Юлія.

Були й моменти тривоги: коли літня пара, яка постійно замовляла у них ліки, перестала приходити, Юлія почала хвилюватися. Вона розшукала їх через електронне замовлення і дізналася, що дідусь просто потрапив до лікарні. Його зворушило, що фармацевткиня непокоїлася за свого клієнта. Такі історії стали частиною її роботи — уважність до людей, які вже давно стали знайомими.

«Від Кексика»: як війна подарувала аптеці свого талісмана

«На початку війни я купила собі французького бульдога. І ми з ним ніби випадково відкрили новий світ — почали спілкуватися з іншими собачниками, ділитися новинами, підтримувати одне одного. Так з’явилися нові друзі — і в мене, і в мого песика. І частина з них стали нашими постійними клієнтами в аптеці», — згадує фармацевт Юлія Саєнко. Так в аптеці з’явився Кексик — французький бульдог, який приходить разом із господинею Наталею. З часом він став не просто відвідувачем, а справжнім талісманом аптеки.

Кексик має свій стиль: на свята він з’являється як справжній джентльмен — у сорочці з метеликом, із повітряною кулькою та квітами. Його прихід завжди перетворюється на маленьку подію, яка піднімає настрій і працівникам, і відвідувачам.

«Перед 8 березня в нашій аптеці з’явилася нова фармацевтиня. І її теж привітав Кексик. Уже ввечері вдома чоловік запитав, звідки квіти, а вона з усмішкою відповіла: «Від Кексика». Він дуже любить нашу аптеку, а ми відповідаємо йому взаємністю», — каже Юлія.

30 березня у Кексика був день народження. І цього разу вже фармацевти готували сюрприз для нього: свято, подарунок і навіть свічку, яку урочисто задули разом.

Такі моменти стали частиною щоденного життя. Маленькі, теплі, майже домашні. Але саме вони тримають людей у рівновазі серед складних реалій війни.

«Добре, що ти сьогодні на зміні»

Сьогодні Юлія працює у режимі «два через два». Відпускає ліки майже ста людям на день. Каже, що буває важко, але відчуття потрібності переважає втому. Особливо коли люди приходять і кажуть: «Добре, що ти сьогодні на зміні».

Вона виховує двох доньок. Старша обрала шлях дизайнера одягу, молодша мріє піти стопами матері. Юлія допомагає їм, опановує разом із ними онлайн-реалії та паралельно продовжує йти до своєї мети: «Професія фармацевта у Харкові престижна, далі можна піти вчитися на завідувачку аптеки, потім стати куратором, а далі — як карта ляже. Якщо є мета — можна зробити кар’єру. Є задумки і перспективи кар’єрного зростання. Є де вчитися, і я планую це зробити», — ділиться Юлія.

Війна навчила її головного — просто продовжувати. Попри страх, втому і невідомість. Бо аптека в Харкові — це не лише про ліки. Це про людей, які приходять за надією, і про тих, хто щодня її їм дає.

Читайте також Герої фармацевтичного фронту: Яків Гіндін.