Коли професія фармацевта стає не просто роботою, а покликанням

За кожною аптекою стоять люди. За кожною порадою – досвід. За кожним відпущеним препаратом – відповідальність. Ці історії – про професію, що стала долею і про вибір, який з роками перетворився на покликання. Тетяна Антонова та Анна Сорока – фармацевтки Аптеки АНЦ, які вже двадцять років працюють у компанії. Протягом цього часу вони бачили, як змінюється професія фармацевта, передавали досвід новим поколінням та зіштовхувалися з викликами, які диктує сучасність. 

Тетяна Антонова: Ми вистояли завдяки тому, що були разом

Трудовий стаж Тетяни Антонової налічує вже 26 років, двадцять з яких – фармацевтом у мережі Аптека АНЦ. Уже на другий день після закінчення університету Тетяна знайшла своє перше місце роботи у фармації. З тих пір професія фармацевта стала невід'ємною частиною її життя – не просто роботою, в способом мислення та відповідальністю перед людьми. Про вибір професії, мотивацію, зміни у спеціальності та сучасний стан фармації – далі в інтерв'ю.  

Як ви прийшли у фармацію?

– Мій шлях у фармацію був визначений родинною традицією. Рідна тітка була провізором і саме вона допомогла мені обрати цю професію. У нашій сім’ї панувала дисципліна — батько був військовим, а нас у родині троє дітей. Він вважав, що кожен має обрати різну професію: військовий, лікар і фармацевт. Так і склалося: брат став військовим юристом, сестра — лікарем-педіатром, а я — фармацевтом. Спочатку — без вибору, але з роками — з повною впевненістю, що це моє.

Якими були найяскравіші моменти за час роботи? А найскладніші виклики?

– За 20 років роботи на посаді завідувачки я підготувала понад 20 завідувачів аптек у нашій мережі. Були роки активних відряджень — Київ, Олександрія, Дніпро, Кривий Ріг. Я відкривала нові аптеки, допомагала колегам ставати на ноги, готувала до перевірок, ділилася досвідом і водночас багато вчилася сама.

Кожен із цих періодів був по-своєму яскравим. Коли працюєш на одному місці — заробляєш стабільність. Коли виїжджаєш у нові міста — здобуваєш досвід, переосмислюєш себе, дивишся на роботу з іншого боку. Це була надзвичайно цінна практика, яка дала мені професійне зростання й натхнення.

Найскладнішим випробуванням став лютий 2022 року — початок повномасштабної війни. Найважчим було не зірватися, не поїхати, залишитися й продовжити працювати. Усе інше — робочі труднощі, які долаються крок за кроком.

Що вас мотивує всі ці роки?

– Мій колектив. Моя професія. Мій статус. Моє ставлення до роботи й людей.

Особливо цінні моменти — коли через роки телефонують колишні колеги й кажуть:«Я  колись у вас працювала, ви мене навчили…» У такі миті розумієш, що твоя праця справді залишила слід.

Я ніколи не гналася за відзнаками. У мене немає нагород, медалей чи почесних звань. Але в мене є справжні досягнення. Моя донька закінчила фармацевтичний університет і вже другий рік працює фармацевтом у аптеці нашої мережі. Вона виросла в аптеці, знає цю роботу зсередини — і це моя найбільша гордість.

Як змінилася ваша робота з початком повномасштабної війни?

– З початком повномасштабної війни змінилося все.
 Частина людей виїхала — це був їхній вибір. Ми ж, я і мій колектив, залишилися. І я безмежно вдячна своїм співробітникам — це був і залишається найсильніший, найвідданіший і найкращий колектив.

Наша аптека фактично була єдиною, яка працювала в центрі міста. Поки інші закривалися о 14–15 годині, ми працювали до комендантської години — до 21:00. У місті діяв світломаскувальний режим, не було освітлення, і часто ми фізично не могли дістатися додому. Волонтери та військові знали, що ми працюємо, приїжджали машинами, забирали медикаменти й розвозили нас по домівках.

Черги стояли до проспекту. Товар у нас був — завдяки сильному відділу закупівель, який постійно нас підстраховував. Коли навколишні аптеки закривалися, нам передавали ключі, і ми разом із колегами вручну переносили товар, переводили його на свою аптеку, щоб люди могли отримати ліки.

Ми відпускали чеки на десятки й сотні тисяч гривень, забезпечували волонтерів і військових медикаментами. Працювали з ранку до ночі, часто без розуміння, який сьогодні день. Було страшно, але ми не зламалися.

Лише в червні 2022 року прийшло усвідомлення: у нас війна. Ми вистояли завдяки тому, що були разом.

Чи берете участь у волонтерській діяльності?

– Ми постійно беремо участь у волонтерській діяльності й донатимо. В аптеці зібрані шеврони, подаровані військовими на знак подяки — жоден із них не куплений. У нас є прапори з підписами бійців, деяких із них уже немає серед живих. Це дуже боляче і дуже цінно водночас.

Був випадок, коли мій співробітник надав першу допомогу пораненому військовому з кровотечею — закрив аптеку, перебинтував, стабілізував стан. Ми отримували квіти, їжу, теплі слова від волонтерів. Нам привозили борщ, каші, плов — і ми їли просто на касах, бо не було часу відійти: люди чекали.

Це і є наше волонтерство — бути там, де ти потрібен.

Які поради ви б дали молодим фахівцям?

– Сьогодні фармація, на жаль, знецінюється. Аптеку часто сприймають як кіоск, а фармацевта — як касира. Але це глибока помилка. Фармацевт — це фахівець охорони здоров’я з величезною відповідальністю.

Ми стоїмо перед серйозною кризою: вступ на фармацевтичні спеціальності падає, і вже за кілька років Україна відчує гострий дефіцит фармацевтів. Їх потрібно цінувати вже зараз.

Навантаження на фармацевтів лише зростає: нестача лікарів, черги до вузьких спеціалістів, психологічно виснажені люди. До нас приходять не просто за ліками — за поясненням, підтримкою, порадою. І ми маємо бути до цього готові.

Я щиро підтримую нові вимоги до безперервного професійного розвитку. Навчання, бали, семінари, лекції — це правильно. Без постійного розвитку фармацевт просто не виживе в професії.

Що найважливіше у професії фармацевта?

– З мого досвіду, найважливіше в цій професії — її любити. Якщо ти не любиш фармацію — вона тебе зламає. Фармацевт відповідає за життя людей. За кожне слово. За кожну рекомендацію.

Потрібно вчитися постійно, читати, слухати, розвиватися, дотримуватися фармпорядку, знати законодавство, спілкуватися з колегами. Але найголовніше — мати внутрішню чесність перед собою і людьми.

Коли ти любиш свою професію — люди це відчувають. Вони довіряють. Поважають. І тоді тобі ніколи не буде соромно сказати: «Я — фармацевт».

Анна Сорока: Шлях, який почався випадково, а став справою мого життя

Анна Сорока спочатку не планувала бути фармацевтом. Першу роботу у цій сфері вона знайшла випадково. Та саме тоді дівчина зрозуміла, що ця професія – саме для неї. Це мотивувало її отримати спеціалізовану освіту, і ось вже вісімнадцять років Анна Сорока працює фармацевтом у Аптеці АНЦ. Про старт кар'єри, професійні цінності та навчання нових поколінь – далі в інтерв'ю. 

Як ви вирішили обрати професію фармацевта?

– Це сталося абсолютно випадково. Я закінчила медичний коледж за спеціальністю фельдшер, шукала роботу й одного дня натрапила на оголошення в газеті: фармацевтичний склад шукав співробітників. Заробітна плата була привабливою, тож я вирішила спробувати.

Згодом склад закрився, і мені запропонували роботу маркувальником в аптеці. Оскільки я вже мала досвід приймання та обліку товару, погодилася. Я допомагала фармацевтам, слухала, як вони спілкуються з клієнтами, спостерігала за їхньою роботою — і мені це неймовірно подобалося.

Саме тоді моя завідувачка вмотивувала мене вступити до університету на фармацевтичний факультет. Так я здобула освіту фармацевта — і жодного разу про це не пошкодувала.

Де ви працювали до АНЦ?

 – До АНЦ я працювала на той час на найбільшому фармацевтичному складі в Запоріжжі. Починала комплектувальником, а згодом перейшла на посаду менеджера — працювала безпосередньо з аптеками, приймала замовлення на товар. 

Чому обрали саме АНЦ?

– Компанія, в якій я тоді працювала, була ліквідована. Один із колег повідомив, що в АНЦ є вакансія маркувальника. Я довго не вагалася — погодилася й прийшла.

Пам’ятаєте свій перший робочий день в аптеці АНЦ? Яким він був? 

– Таке не забувається ніколи. Аптека саме готувалася до відкриття: світла, красива, з дуже приємною завідувачкою та доброзичливим колективом. Навколо — купа коробок з товаром, і мені одразу захотілося все розкласти по місцях. Це був той момент, коли розумієш: ти на своєму місці.

А ваша перша команда? Як складалися робочі стосунки? Чи підтримуєте зв’язок?

– Ми спілкуємося досі. Деякі дівчата з тієї команди досі працюють у тій самій аптеці. Ми зустрічаємося — не так часто, як хотілося б, але це дуже теплі зустрічі. Це люди, завдяки яким я отримала частину своїх знань і досвіду, і я їм щиро вдячна. 

Пам’ятаєте тих, кого навчали, у кого були наставником?

– Пам’ятаю всіх, а їх було чимало. Були практиканти, які згодом залишилися працювати в нашій мережі, навіть на офісних посадах. Є мої підопічні, які стали завідувачами аптек. 

Один із моїх учнів зараз служить у медичному батальйоні. І нещодавно він заходив до нас у гості. Це була одна з найприємніших і найемоційніших зустрічей у моєму житті.

Що для вас означає бути фармацевтом після 18 років у професії? Як змінилася ця робота?

– Бути фармацевтом — це завжди бути готовим допомогти. Незалежно від того, скільки років минуло з твого першого робочого дня.

Як за цей час змінилася компанія АНЦ?

– Змінилася кардинально! Компанія виросла до величезних масштабів: з невеликої кількості аптек у місті — до мережі по всій Україні. Значно вдосконалилися робочі процеси, з’явилися роботи та лікомати, які полегшують роботу фармацевтів і подобаються клієнтам.

Що стало складнішим у роботі, а що — простішим?

– Найскладнішим для мене був початок повномасштабної війни. Люди приходили в паніці — не лише за ліками, а й за підтримкою. Ти береш людину за руку, тихо кажеш: «Все буде добре», сам не знаючи, як воно буде насправді.

Було важко збирати величезні списки ліків для волонтерів, які везли їх нашим військовим, а потім знаходити в собі сили працювати далі. Усе інше — це вже звичайні робочі будні.

Чи пам’ятаєте цікаві або кумедні ситуації з клієнтами?

– Таких історій було дуже багато. Найцікавіше — коли клієнти забували назви препаратів або перекручували їх так, що лише досвідчений фармацевт міг розгадати цей «ребус». Деякі з таких назв ми навіть записували в окремий зошит.

Що б ви сказали собі в перший день роботи? 

– Я б сказала: «Йди своїм шляхом, не звертай. У тебе все вийде».

Раніше ми розповідали про фармацевткиню аптеки АНЦ Марічку Палагнюк, яка загинула внаслідок російського удару по Тернополю.