Медицина — це те, що він вмів робити найкраще: пам’яті 24-річного хірурга Віталія Гакала
– 2 хв. читання
10 серпня Віталію Гакалу мало б виповнитися 25 років. Вік, коли більшість тільки починає будувати плани, шукати себе у професії та мріяти про майбутнє. Але 27 липня 2026 року бойовий хірург 67-ї окремої механізованої бригади з позивним «Професор» загинув на фронті, захищаючи Україну.
Свій медичний шлях Віталій розпочав у Кременецькому коледжі, згодом працював фельдшером на «швидкій» і вступив до Тернопільського національного медичного університету. Коли почалася велика війна, йому було лише 20.
Він не став чекати кращих часів: у травні 2022-го юний медик уже брав участь у супроводі евакуації важкопоранених захисників з «Азовсталі». А далі був забійний ритм: того ж дня, як склав чергову сесію в університеті, Віталій нічним потягом рушив до Києва, а звідти — прямо в пекло Донеччини у складі ПДМШ імені Пирогова.
Під Бахмутом і Соледаром, коли стабпункт приймав по 20 поранених за годину, а сам шпиталь накривало ворожими обстрілами, Віталій просто робив свою роботу. Без пафосу, але з неймовірною самовіддачею.
Саме тоді відбулася його перша зустріч із батальйоном «Госпітальєри».
«Віталій якраз завершував ротацію в ПДМШ і починав свій шлях у лавах «Госпітальєрів», — згадує його побратим Кевін. — Ми тоді привезли йому першу чорно-жовту футболку нашого батальйону. Він прийшов до нас зовсім юним, майже дитиною за віком, але вже сформованим, серйозним фахівцем».
Позивний «Професор» виник не на порожньому місці. Віталій мав феноменальний колосальний потенціал і всі дані для того, щоб згодом стати одним із наймолодших докторів медичних наук у країні. На фронті він не лише оперував, а й терпляче навчав інших: передавав досвід, показував складні маніпуляції буквально на пальцях і вишколив не один медичний екіпаж.
Далі були сотні врятованих життів у складі організації MMR — Донеччина, Запоріжжя, Сумщина, Дніпропетровщина, гарячі ротації під Покровськом та на Курщині. У 2025 році Віталій мобілізувався до 67-ї ОМБр.
Простота і глибина його філософії вражали кожного, хто працював поруч.
«Медицина — це те, що вмію робити найкраще», — казав Віталій.
А його улюблений життєвий принцип звучав коротко: «Менше думайте — більше робіть!».
Він часто повторював, що війна назавжди змінила його ставлення до людей: якщо ми не допомагатимемо одне одному, цей світ і мораль просто зруйнуються.
«Ми втратили не просто талановитого лікаря, а дуже доброго, світлого і надійного друга, — написала на своїй сторінці у Facebook командирка «Госпітальєрів» та народна депутатка Яна Зінкевич. — Він міг прожити довге й спокійне життя, але обрав рятувати життя інших ціною власного».
Цього літа на «Професора» дуже чекали колеги цивільні медики, але життєвий шлях лікаря завершився на полі бою. Вічна пам’ять і шана молодому медику, який віддав усе, аби інші мали шанс жити.
Читайте також Він поспішав туди, звідки інші тікали: історія фельдшера Євгена Юрка.
