Між аптекою і фронтом: історія завідувачки аптекою та волонтерки з прифронтового Вільнянська

У прифронтовому Вільнянську завідувачка аптекою АНЦ Дарина Мельник щодня допомагає людям — не лише ліками, а й підтримкою, порадою, увагою. Після зміни вона збирає кошти для військових, закриває їхні запити, а також підтримує волонтерський швейний цех, який шиє для фронту.

«Триматися допомагає надія і віра у перемогу», — говорить вона, продовжуючи волонтерити і підтримувати людей, які приходять за допомогою в аптеку у місті, що знаходиться за сорок кілометрів від окупованих територій. Ця історія — про щоденну витримку, сміливість та віру, що дає сили.

Пані Дарина зазначає, що фармацевтичну спеціальність обрала випадково: «Як мама казала: будеш ходити в білому халаті. Я спочатку взагалі хотіла в косметологію, але так склалося, що під час навчання в університеті передумала в пішла в фармацію. І з тих пір залишилася у професії».

У Аптеці АНЦ Дарина Мельник працює вже сім років, чотири з них – на посаді завідувачки. Її аптека в Запоріжжі відкрилася за три дні до повномасштабного вторгнення.

Фармацевтика під час війни: більше, ніж професія

24 лютого вона їхала на роботу — і не могла осмислити побачене: «Я їхала і бачила, що твориться по місту, але не розуміла взагалі нічого. Що робити, що буде далі, що взагалі відбувається? Це був такий стан — ніби ти просто дивишся на все і не віриш». А вже за кілька годин прийшло розуміння: треба працювати.

Перші дні були хаотичними і важкими. Люди масово йшли до аптек, скуповуючи все необхідне. «Це був страх. Люди просто кинулися в аптеку — купували все, що могли. Особливо ті препарати, які їм потрібні постійно: від тиску, серцеві, для щитоподібної залози. Всі боялися, що потім не зможуть це знайти».

Пані Дарина згадує, що тоді команда працювала на межі можливостей: «Ми виходили без вихідних, підміняли одне одного, допомагали, бо просто не справлялися з потоком людей. Це було дуже важко — і фізично, і морально».

Згодом вона відкрила аптеку у Вільнянську. Перевелася туди, бо нова аптека знаходиться ближче до її дому. Вільнянськ – прифронтове місто, яке знаходиться всього за сорок кілометрів від окупованих територій, через що постійно страждає від російських обстрілів.

У 2024 році поруч із аптекою, де працює Дарина, стався приліт. «Це був вихідний день, близько сьомої вечора. Приліт — буквально метрів за двадцять від приміщення аптеки. Вікна, двері — все повилітало. Тоді на зміні була одна дівчинка з нашої команди, але вона дуже швидко зорієнтувалася, закрила аптеку, допомогла сховатися клієнту».

Тоді, на щастя, ніхто не постраждав. Міцна будівля витримала удар. «У нас приміщення старе, з дуже товстими міцними стінами. Можна сказати, як бункер. І ми тут почуваємося більш захищеними, ніж деінде».

І до повномасштабного вторгнення аптека для багатьох людей була місцем, куди йдуть за первинною консультацією та підтримкою. А з початком великої війни ця роль лише посилилася. Пані Дарина зазначає, що люди приходять до аптеки не лише за ліками. Дуже часто – просто поговорити, порадитися. Людям потрібно, щоб їх вислухали. Й інколи – у найважчі моменти життя.

«Було таке, що людям ставало погано прямо в аптеці.  Хтось приходив, бо дізнався про втрату близьких, хтось просто психологічно не витримував. Не один раз ми викликали до аптеки швидку».

Волонтерство: другий фронт після зміни

Історія її волонтерства почалася, коли чоловік Дарини Мельник став добровольцем. «Мій чоловік із перших днів пішов на фронт. Ми дізналися, що там дуже великі проблеми із забезпеченням. Щось знайти було дуже важко».

Подруга Дарини очолювала благодійний фонд «Парасолька». Вона запропонувала знайомим скооперуввтися і разом підтримувати військових. «Спочатку просто збирали, хто що міг. Потім подруга сказала: давайте організуємося. Раз поїхали, другий — і зрозуміли, що треба допомагати постійно».

Дарина згадує, що у перші дні повномасштабного вторгнення була нагальна потреба в амуніції. На сьогодні запити змінили – зараз військові дуже потребують автомобілі та комплектуючі до них. Найбільший запит, який закривала Дарина – на автомобіль для підрозділу, у якому служить її чоловік. Тоді вдалося зібрати 90 тисяч гривень. Щоб придбати авто та передати його у підрозділі, Дарина з чоловіком продали власне сімейне авто та доклали гроші до збору.

Сьогодні Дарина Мельник продовжує закривати збори на потреби знайомих військових, в також допомагає швейному цеху у Матвіївці, який виготовляє амуніцію та ноші для військових. Та сам процес став значно складнішим.

«Раніше збори могли закритися за один день. Іноді навіть за кілька годин. Зараз це тиждень, два. І ти постійно пишеш, просиш, нагадуєш. Багато людей виїхали, багато перестали донатити. Зрозуміло — у кожного своє життя. Але від цього не легше, бо запити нікуди не зникають».

Те, що колись приходило системно, тепер — нестабільне: «Раніше з-за кордону допомога йшла постійно — могли приїжджати фури кожного тижня. Зараз — якщо раз на місяць щось приїде, то це вже добре».

Надія та віра у перемогу – як головний стимул і мотивація

Поєднати роботу, волонтерство і особисте життя — майже неможливо. Але пані Дарина намагається. «Часу не вистачає ніколи. Просто стараєшся якось планувати. Наприклад, знаєш, що завтра треба запускати збір — готуєш усе ввечері: фото, текст, банку. Щоб потім у вільну хвилину тільки викласти».

Це постійний рух без пауз. І попри все — вона залишається. «Поки до нас не долітають fpv-дрони — я нікуди не поїду. А ракети і шахеди можуть прилетіти будь-куди».

Її мотивація проста – надія і віра у перемогу. «Сили дає віра у перемогу. Що ми витримаємо і все це закінчиться. Що хлопці повернуться додому — і все буде добре».

Тим, хто також зараз живе і працює у прифронтових зонах, Дарина Мельник радить триматися і боротися. Але зазначає: якщо стає вже занадто небезпечно – краще потурбуватися про себе і близьких та виїжджати.

Читайте також Як працює аптека за кілька кілометрів від фронту: 20-річна історія «Здравиці».