Олена Кабанець з Вознесенська: «Фармацевт має допомагати, але не втрачати себе»

У кожного під час війни є місця, куди він приходить не лише за необхідним, а й за відчуттям, що про нього пам’ятають. Для багатьох мешканців Вознесенська Миколаївської області таким місцем стала аптека, яка продовжує працювати навіть тоді, коли звичний світ навколо змінюється.

Завідувачка «Аптеки оптових цін» Олена Кабанець понад 20 років працює у фармації. До професії вона прийшла не з медичної родини: спочатку працювала бухгалтером в аптеці, а згодом вирішила здобути фармацевтичну освіту. За роки роботи пройшла шлях від молодого фахівця до керівниці великого колективу, для якої аптека стала не просто місцем роботи, а частиною життя. Від початку повномасштабного вторгнення Олена жодного дня не полишала рідне місто, свою аптеку і колектив. 

«Не було чарівної формули. Просто кожного налаштовувала, що, як би там не було, ми повинні допомогти, ми повинні відкрити аптеку. Не тільки нам одним тяжко, а приходять люди, які мають постійні препарати, без яких вони не можуть жити. Їм ця допомога потрібна значно більше», — пояснює завідувачка аптеки Олена Кабанець.

Перші дні повномасштабної війни: черги замість тиші

24 лютого 2022 року для багатьох підприємств означало зупинку роботи. Але для аптеки у Вознесенську наступний день став початком нової реальності. 

«Ми вийшли на роботу, і перші відвідувачі буквально забігли в аптеку та почали все забирати. У нас завжди був великий асортимент, повна аптека товарів, тому вишикувалася черга. Навколо багато аптек, багато конкурентів, але вони прийшли саме до нас, бо знали, що тут можна знайти необхідне», — згадує фармацевтка Олена Кабанець.

Тоді ніхто не знав, як розвиватимуться події далі. У місті було небезпечно, люди боялися виходити з дому, а працівники аптеки мали не лише виконувати свої обов’язки, а й долати власний страх.

Найважчим для Олени став період наступу російських військ на Вознесенськ на початку березня 2022 року. Активні бойові дії тривали 2–3 березня, а також у період із 9 до 18 березня. Російські війська намагалися прорвати оборону, захопити місто та просунутися в напрямку Придністров’я, щоб відрізати Україну від Чорного моря й південних портів.

Українські захисники зупинили наступ і відкинули ворога, знищивши та захопивши значну частину його техніки. 

У цей час частина працівників не могла дістатися до роботи через небезпеку. Проте аптека намагалася залишатися відкритою для тих, кому були потрібні ліки. За словами Олени Кабанець, саме тоді колектив особливо гостро відчув відповідальність перед містом: люди приходили по препарати навіть під час активних бойових дій, а фармацевти продовжували працювати попри страх і загрозу.

Колектив, який став родиною

Сьогодні в аптеці 21 працівник. Для великого колективу, який працює цілодобово, важливо не лише професійно виконувати свої обов’язки, а й підтримувати одне одного.

«Ми найбільша аптека у своєму регіоні. До нас по препарати приїздять навіть із сусідніх областей. У нас немає якихось особливих традицій. Просто всі працюємо. Ми одна родина, дружний колектив», — говорить Олена Кабанець.

За словами завідувачки, у колективі є працівниці, чиї чоловіки та сини служать у Силах оборони України. Команда допомагає їм зі зборами, передає необхідні речі та підтримує родини військових.

«Коли збираємо якісь посилки, кошти — допомагаємо. Якщо треба на якийсь напрямок, то збираємо гроші, купуємо продукти, необхідні речі. Не тільки для наших дівчат, а й загалом, коли є така потреба», — розповідає керівниця аптеки.

Посилки для військових збирають на різні напрямки. Передусім це підрозділи, яким потрібна допомога на передовій: військовим передають продукти тривалого зберігання, засоби гігієни, необхідні побутові речі та інші запити, про які повідомляють самі бійці або їхні родини.

Для працівників аптеки це спосіб підтримати близьких і знайомих, які служать, а також зробити те, що вони можуть, перебуваючи в тилу.

Коли вдячність важить більше за подарунки

За роки роботи Олена Кабанець бачила сотні історій своїх відвідувачів. Серед них — постійні покупці, які приходять саме до неї, навіть якщо потрібно чекати.

Для маленьких міст особливо важливі довіра і людські стосунки. Фармацевт часто знає не лише назву препарату, а й життєву історію людини, яка стоїть перед нею за прилавком.

«Люди, які знають мене давно, ще з іншої аптеки, можуть стояти в черзі саме до мене. Я кажу їм: проходьте до іншого віконця, у мене рецепти, треба почекати. А вони відповідають: ні, я почекаю вас», — згадує фармацевтка.

Іноді вдячність приходить у простих речах. Хтось приносить цукерки чи шоколад, а одна з відвідувачок якось принесла домашні продукти, бо хотіла подякувати за допомогу. Для фармацевта такі моменти стають нагадуванням, що за щоденною роботою стоять реальні людські долі.

Випробування нової хвилі: коли руйнується логістика

Після початку повномасштабного вторгнення аптеки зіткнулися з новими труднощами. Спочатку це була зруйнована логістика, а згодом — удари по складах і проблеми з постачанням окремих препаратів.

У великій аптеці Вознесенська особливо гостро відчувають нестачу деяких імпортних ліків, які пацієнти не можуть просто замінити іншим препаратом.

«Буває, що люди приходять і питають, чому немає потрібного препарату. Ми пояснюємо: склади горять, їх бомблять, постачання порушене. Але є люди, яким не підходить інше, навіть повний аналог. Їм потрібен саме цей препарат і ми намагаємлся його знайти і замовити», — пояснює Олена Кабанець.

Професія, яка потребує не лише знань

Олена Кабанець переконана: майбутнє фармації залежить від молодих спеціалістів. Але разом із професійними знаннями вони мають навчитися берегти власний внутрішній ресурс.

«Треба відпускати людей, треба приділяти їм увагу, радити, допомагати. Але не можна все пропускати через себе. Інакше можна вигоріти буквально за рік і більше не захотіти працювати фармацевтом», — говорить завідувачка.

За її словами, фармацевт має бути уважним до людини, але водночас зберігати професійну дистанцію. Адже щодня через аптеку проходять десятки різних історій — із болем, тривогами та переживаннями.

«Ти слухаєш людей, розмовляєш із ними, допомагаєш. Але треба навчитися не пускати все близько до серця», — додає Олена Кабанець.

Її історія — про одну аптеку у Вознесенську та людей, які в ній працюють. Про те, як у складний час вони залишалися на своїх місцях, підтримували одне одного й допомагали відвідувачам отримати необхідні ліки.

Іноді підтримка — це просто відкрити аптеку вчасно, уважно вислухати людину й зробити все можливе, щоб вона не пішла без допомоги.

Читайте також: Між вибухами й усмішками: будні фармацевтки з Чугуєва Вікторії Данильченко