Орден пам’яті й дії: як відзнака Святого Пантелеймона відкриває нову сторінку

Орден Святого Пантелеймона — це не просто нагорода. Це спосіб подякувати тим, хто обрав служіння людині як справу життя.

З 2009 року відзнаку за професіоналізм і милосердя отримують лікарі, науковці, благодійники, духовні діячі — люди, чиї рішення і щоденна праця змінюють медицину і рятують життя. Серед них — постаті, що стали символами української медицини: Микола Амосов, Олександр Шалімов, Олена Лук’янова, Юрій Кундієв, Любомир Гузар та інші.

Втім, місія Ордену значно ширша за вручення нагород. Це також про пам’ять — тих, хто не отримував відзнак за життя, але щодня робив більше, ніж вимагала професія.

Пам’ять, яка тримає

У квітні Харківська регіональна рада Ордену згадала медиків, яких уже немає поруч.

Парамедик Олена Шаповалова стояла біля витоків служби екстреної допомоги у своєму підрозділі. Вона працювала тоді, коли система лише формувалася, і залишалася в ній, коли навантаження ставало граничним. Її пам’ятають як людину, яка не відмовляла у допомозі — ні пацієнтам, ні колегам.

Лікарка Неллі Заріцька усе життя віддала медицині. Без гучних слів, без прагнення до визнання — просто робила свою роботу так, як вважала правильним. Саме такі люди тримають систему зсередини.

Хірург Василь Брагін понад десятиліття працював у системі екстреної допомоги. Його цінували не лише за професіоналізм, а й за людяність — рідкісну здатність бути уважним навіть у найскладніших обставинах.

Медики на війні

Деякі історії — про вибір, який виходить за межі професії.

Станіслав Поляков був парамедиком, а з початком повномасштабної війни став військовим. Йому було лише 25. Він рятував людей і в цивільному житті, і на фронті — аж до дня, коли сам загинув під час виконання бойового завдання. Для тих, хто його знав, він назавжди залишиться тим, хто завжди встигав першим.

Євген Волков пішов на війну ще до повномасштабного вторгнення. Як начальник медичного пункту він організовував порятунок військових на передовій. У 2023 році загинув внаслідок ракетного удару. Йому було 35.

А Єгор Желнін — викладач, хірург-стоматолог, капітан медичної служби — у перший день великої війни пішов на фронт. Він загинув на Бахмутському напрямку, залишившись у пам’яті студентів і колег як лікар, який вмів не лише навчати, а й відповідати за свої слова.

Ці історії різні, але в кожній — одна і та сама готовність залишатися поруч із людьми до кінця.

Погляд у майбутнє: «Велич України»

Саме з таких історій і формується справжній зміст відзнаки — не урочистий, а людський.

19 березня у Національному музеї медицини України відбулося засідання Поважної ради Ордену Святого Пантелеймона, яке відкрило новий етап у розвитку відзнаки. Центральною подією став запуск ювілейної надномінації — «Велич України».

Її поява приурочена до десятиріччя Ордену, однак її сенс значно ширший за ювілейну дату.

«Велич України» — це про дії, які мають значення: порятунок життя, збереження системи медицини у найскладніші часи, здатність суспільства не втратити людяність.

Філософія номінації вибудовується від простого до сутнісного: від конкретного вчинку — до суспільного визнання. Від служіння людині — до усвідомлення сили цілого народу.

Робота надномінації базується на кількох стратегічних напрямах. Йдеться про:

• щоденну стійкість медичних команд і громад; 
• жертовне служіння, де життя людини — найвища цінність;
• порятунок життя в умовах війни; 
• збереження морального ядра нації; 
• утвердження України як носія гуманістичних цінностей у світі. 

До експертної групи увійшли провідні фахівці медицини, науки та громадського сектору, серед яких Микола Проданчук, Тетяна Татарчук, Костянтин Косяченко та інші.

Критерії відбору — чіткі й вимогливі: довготривалий вплив, завершеність рішень, масштаб, доброчесність і символічність. Йдеться не про формальні досягнення, а про реальні дії, які змінюють життя людей.

Велич, яка вже поруч

Рішення Поважної ради фактично відкриває нову сторінку — не лише в історії відзнаки, а й у способі, яким суспільство говорить про своїх героїв. Адже «Велич України» — це не щось абстрактне. Вона — у тих, кого сьогодні згадують поіменно. У тих, хто працював, рятував, навчав, виходив на зміну і на позиції.

У тих, хто робив свою роботу — до кінця.

Читайте також Милосердя як професія: історія Ордену Святого Пантелеймона та харківські лауреати.