Вікторія Корніяченко: Ми не мали права зачинитися і залишити людей без ліків

У фармації Вікторія Корніяченко вже 42 роки. І хоча вона вже на пенсії, продовжує працювати старшим фармацевтом «Аптеки Доброго Дня». Разом із харків’янами вона пережила найстрашніші дні війни, не припинивши працювати жодного дня. Її історія — не лише про професію. Вона про витримку, людяність і тих, хто тримає місто, навіть коли навколо вибухи.

Шлях, обраний з дитинства

Любов до фармації у Вікторії — родинна. Її мама теж була фармацевтом. Саме вона ще в дитинстві відкрила доньці особливий світ аптек — зі скляними баночками, вагами, запахом ліків і білими халатами.

«Я ходила до мами на роботу, і мені подобалося там абсолютно все — ваги, штанглазики, сама атмосфера. Мама казала: “Йди до аптеки, ти завжди будеш у чистоті й у білому халаті на роботі”», — згадує Вікторія.

Після закінчення школи Вікторія прислухалася до маминої поради. Та вступити до Національного фармацевтичного університету з першого разу не вдалося. Але від мрії вона не відмовилася. Пішла працювати до Державного наукового центру лікарських засобів, паралельно відвідувала вечірні підготовчі курси. А вже у 1987 році закінчила університет і остаточно пов’язала своє життя з професією.

«Коли працювала на дослідному заводі, була впевнена, що все одно буду у фармації. І вступила. Напевно, це була доля», — ділиться фармацевтка.

Єдина аптека, яка працювала в мікрорайоні

Життя тривало: Вікторія працювала, вийшла заміж, народила сина, який нині вже сам став батьком. Здавалося б — живи та радій. Але настав ранок 24 лютого 2022 року.

Того дня Вікторія була вдома. Почула вибухи, побачила, як люди в паніці залишають місто, але сама не розгубилася.

Дістатися аптеки було майже неможливо. Та вона все одно поїхала — потрібно було терміново вимкнути вивіску, яка горіла посеред наляканого Харкова. Подивитися, чи не постраждало приміщення, чи на місці товар. І це був єдиний день, коли фармацевти не працювали. А вже 25 лютого колектив повернувся до роботи.

«У лютому й березні до нашої аптеки стояли великі черги. Ми були єдиними, хто працював у цьому мікрорайоні. Я не відчувала страху — просто намагалася відпустити людей і всіх заспокоїти», — згадує Вікторія.

У ті дні фармацевти стали для багатьох не просто працівниками аптек. Вони допомагали людям втримати зв’язок із нормальним життям — відпускали ліки, давали воду, підтримували й заспокоювали.

«І зараз так само — це наш обов’язок. Усе для людей», — додає вона.

Люди потребують нашої допомоги

Навіть після ранкового обстрілу Харкова 14 травня 2026 року, коли ворожий БпЛА влучив у центрі міста — біля станції метро «Університет», повз яку Вікторія щодня йде на роботу, вона все одно вийшла на зміну.

«Ми живемо сьогодні й зараз. Люди потребують нашої допомоги. Це наш обов’язок — бути поруч», — пояснює вона свою позицію.

За роки повномасштабної війни аптека, де працює Вікторія, пережила чимало. Були прильоти в будинок, на першому поверсі якого вона розташована. Вибухи лунали поруч і у 2022-му, і у 2023 році. Але двері аптеки не зачинялися.

«Деякі й зараз забігають і питають: “А можна сховатися?” Ну як можна закритися?..» — каже фармацевтка.

Фармацевт — це про турботу

Попри втому та небезпеку, Вікторія насамперед говорить про людей — уважних, вдячних і щирих. «Постійних покупців стало менше, але люди зараз дуже теплі. Нам кажуть приємні слова, приносять квіти — тюльпани, конвалії, ромашки зі своєї дачі. Просто від чистого серця і для душі», — посміхається жінка.

Для неї фармацевт — це значно більше, ніж просто продаж ліків.

Нещодавно просто біля аптеки жінці стало зле: вона впала, виходячи надвір. Працівники одразу допомогли — обробили рану, відвели додому. І таких випадків, зізнається Вікторія, було чимало.

«Фармацевт — це людина, яка щодня піклується про інших. І я вдячна долі, що потрапила у цю професію», — підсумовує вона.

Сьогодні, коли Харків продовжує жити під звуки сирен, такі люди, як Вікторія Корніяченко, залишаються тихою опорою міста. Без пафосу й гучних слів. Вони просто щодня приходять на роботу — бо знають, що на них чекають.

Читайте також Між аптекою і фронтом: історія завідувачки аптекою та волонтерки з прифронтового Вільнянська.