Завідувачка, волонтерка, блогерка: історія фармацевтки з Кривого Рогу Ганни Вегринович
– 5 хв. читання
У мирний час фармацевт допомагає знайти потрібні ліки. Під час війни він часто стає психологом, порадником, волонтером і людиною, яка першою чує чужий біль. Саме такою є Ганна Вегринович — завідувачка аптеки «Копійка» у Кривому Розі. Її історія — про професію, яку вона колись обрала не зовсім за покликом серця, але згодом полюбила настільки, що вже понад дванадцять років не уявляє себе в іншій справі.
Сьогодні Ганна керує колективом, веде аптечний TikTok, допомагає військовим, підтримує відвідувачів і знаходить сили посміхатися навіть у найскладніші моменти.
Від батьківської поради до справи життя
У дитинстві Ганна зовсім не мріяла про фармацію. Проте наполегливість батьків та інтерес до природничих наук визначили її майбутній шлях.
«До дев’ятого класу я взагалі не думала пов’язувати своє життя з медициною. У мене в голові були зовсім інші професії — вчитель, психолог. Але батьки наполягли на тому, щоб я серйозно зайнялася навчанням і спробувала вступити до медичного вишу. Я налягла на хімію, біологію і… захопилася цими предметами. Подала документи одразу на кілька спеціальностей, але саме фармація виявилася тим напрямком, який визначив усе моє подальше життя. Спочатку це був вибір батьків, а потім він став моїм власним вибором і великою любов’ю», — згадує Ганна Вегринович
З роками це захоплення лише зміцнилося. «За весь час я жодного разу не пошкодувала, що стала фармацевтом. Так, бувають складні люди, бувають важкі дні, коли хочеться плакати після розмови з кимось із відвідувачів. Але сама професія мені подобається неймовірно. Я люблю вивчати нові препарати, згадувати давно знайомі, консультувати людей, допомагати їм. Найприємніше — коли люди настільки довіряють тобі, що кажуть: "Я до лікаря не піду, я до вас прийду". Це означає, що люди цінують твою компетентність і готові дослухатися до рекомендацій щодо безпечного використання ліків», — говорить фармацевтка
Коли завідувачка — ще й блогерка
Ганна переконана: позитив має бути частиною робочого процесу. Саме тому її колектив давно звик до того, що звичайний робочий день може завершитися новим відео для TikTok.
Соціальні мережі стали для аптеки не лише способом комунікації з клієнтами, а й своєрідною командною традицією. «Мої дівчата вже знають: день не може пройти без якогось відео. Коли ми тільки починали, ніхто не хотів зніматися. У багатьох навіть TikTok не було. Але поступово всі втягнулися. Ми знімаємо аптечні ситуації, корисні рекомендації, іноді жартівливі ролики. Люди нас впізнають. Приходять до аптеки й кажуть: "О, зірки TikTok, добрий день". Для мене це не про популярність. Це про позитив, який сьогодні дуже потрібен людям», — усміхається завідувачка аптекою.
Одне з відео навіть принесло несподіваний подарунок. «Колись у мене відео набрало 2,6 мільйона переглядів. Завдяки цьому я виграла айфон. Але головне навіть не це. Соцмережі допомагають відволіктися від важких думок, подарувати людям посмішку й показати, що аптечна робота — це не лише ліки та рецепти», — ділиться Ганна.
Лютий 2022-го: розпочалися воєнні будні
Найважчим випробуванням для колективу став початок повномасштабного вторгнення. Люди масово скуповували ліки, а оскільки частина співробітниць виїхала, то працювати доводилося практично без відпочинку. Тоді аптека перетворилася на один із центрів підтримки для мешканців району.
«На початку війни я залишилася практично удвох із фармацевтом. Люди стояли в чергах на вулиці — намагалися запасти що можна, бо боялися дефіциту ліків. Ми працювали без вихідних, просили людей дати нам хоча б 15 хвилин, щоб щось перекусити. Якщо не було потрібного препарату, шукали аналоги, пояснювали, заспокоювали, записували телефони й передзвонювали, коли товар з’являвся. Ми розуміли, що людям зараз потрібні не лише ліки, а й упевненість, що все буде добре», — розповідає керівниця аптеки.
Окремий біль — колеги, які опинилися на тимчасово окупованих територіях. «Одна з наших дівчат поїхала до батьків на Херсонщину, бо тоді здавалося, що там безпечніше. А потім область окупували. Ми постійно були на зв’язку, дуже переживали за неї. Телефонували, підтримували. На щастя, згодом вона повернулася. Ми вистояли, відновили колектив і продовжили працювати», — згадує Ганна.
Волонтерство як частина життя
Чоловік Ганни з перших днів війни став на захист України, наразі він на Донецькому напрямку. Відтоді допомога військовим стала для неї не просто громадянською позицією, а щоденною необхідністю.
«Найчастіше збираю медикаменти. Але були збори на машини, FPV-дрони, зарядні станції, одяг, засоби гігієни. АНЦ часто допомагала закривати збори, навіть РЕБи шукала, коли був такий запит.
Якщо хлопці звертаються по допомогу, я завжди намагаюся знайти рішення. На початку війни ліки взагалі зберігалися в гаражі мого дідуся. Потім усе передавали військовим. Зараз донатити стало важче, але ми все одно не зупиняємося. Бо знаємо, для чого це робимо», — наголошує волонтерка.
Стіна її дому прикрашена шевронами від військових підрозділів — як нагадування про кожну доставлену допомогу, про силу підтримки.
Фармацевт — це відкрите для людей серце
За роки роботи Ганна неодноразово опинялася в ситуаціях, коли потрібно було діяти швидко і професійно. Вона згадує випадки, коли доводилося надавати першу допомогу просто в торговельній залі.
«Нещодавно до аптеки прийшла жінка, якій стало дуже зле. Ми викликали швидку, виміряли тиск, надали домедичну допомогу в межах своїх компетенцій. Коли приїхали медики, вони сказали, що все було зроблено правильно. Це був гіпертонічний криз. Якби ми втратили час, наслідки могли бути значно серйознішими. Такі моменти ще раз доводять, що фармацевт — це набагато більше, ніж людина за касою», — пояснює завідувачка.
Подібних історій у її професійній біографії десятки — від допомоги літнім людям до підтримки тих, хто переживає особисті трагедії.
Наприкінці розмови Ганна формулює головну думку, яка проходить через усю її професійну історію. Для неї фармація — це насамперед про людей: «Я категорично не погоджуюся з тим, що фармацевт — це продавець. Ми і психологи, і порадники, і люди, які вислуховують чужі історії. Часто із десяти хвилин спілкування лише кілька хвилин займає відпуск ліків, а решта — це розмова. Люди приходять не лише за препаратами. Вони приходять за підтримкою, за добрим словом, за відчуттям, що їх розуміють. Саме тому я вважаю, що наша професія — це насамперед про відкрите серце».
Жити сьогодні
Попри війну, втрати, тривоги та щоденні виклики, Ганна не дозволяє собі зупинятися. Вона продовжує працювати, допомагати, волонтерити й заряджати інших своїм оптимізмом.
«У наш час немає можливості постійно сумувати чи опускати руки. Треба жити сьогоднішнім днем і брати від нього максимум. Якщо сьогодні важко — завтра стане легше. Після чорної смуги завжди приходить біла. Головне — не здаватися і рухатися далі», — підсумовує Ганна Вегринович.
Сьогодні, коли країна живе в умовах війни, саме такі люди тримають свій фронт — без зброї, але з відкритим серцем. Вони не потрапляють у зведення новин, не шукають визнання і не називають свої вчинки подвигом. Вони просто щодня роблять свою роботу так, щоб поруч із ними комусь стало легше.
І, можливо, саме в цьому полягає справжня сила професії фармацевта: не лише відпускати ліки, а й повертати людям віру — у підтримку, у добро і в те, що після найтемнішої ночі обов’язково настане світанок.
Читайте також Тетяна Соляник: «Ми як перша лінія оборони на війні».
