Аптека №44: історія, яка вийшла за межі Львова

Історія львівської ТОВ «Аптеки №44», яка опинилася під загрозою виселення, вже давно перестала бути локальною проблемою. Вона стала показовим кейсом для всієї фармацевтичної спільноти — тестом на те, чи сприймається аптека в Україні як частина системи охорони здоров’я, чи й надалі залишається лише орендним активом.

Ситуація, що спочатку виглядала як господарське рішення на рівні міста, швидко набула значно ширшого значення — і привернула увагу професійної спільноти на національному рівні.

Коротко про суть конфлікту

Аптека №44, що працює у приміщенні 2-ї міської поліклініки у Львові, є одним із небагатьох закладів у місті, де збережено рецептурно-виробничий підрозділ. Тут виготовляють лікарські засоби в умовах аптеки — зокрема ті, що не мають промислових аналогів або потребують індивідуального дозування.

Попри чинний договір оренди до 2028 року, балансоутримувач приміщення ініціював його дострокове розірвання. Аргумент — необхідність розширення реабілітаційних послуг для пацієнтів, зокрема військових.

На перший погляд — конфлікт між двома важливими напрямами медичної допомоги. Але саме ця «конкуренція функцій» і стала ключовою проблемою.

Чому це стало питанням для всієї професії

Кейс аптеки №44 вийшов за межі Львова з однієї простої причини: він зачіпає не окремий заклад, а цілий сегмент фармації — рецептурно-виробничі аптеки.

Їх кількість в Україні стрімко скорочується. Водночас саме вони забезпечують виготовлення індивідуальних лікарських форм, необхідних для педіатрії, дерматології, паліативної допомоги та низки інших напрямів, де промислові препарати не завжди є альтернативою.

Втрата навіть однієї такої аптеки — це не просто зменшення кількості точок продажу. Це втрата функції, яку неможливо швидко відновити.

Особливість аптеки №44 полягає і в її масштабі впливу. Вона забезпечує лікарськими засобами не лише пацієнтів, а й медичні та бюджетні установи одразу кількох регіонів.

Зокрема, наркотичні лікарські засоби тут закуповують:

27 лікувальних установ у Львівській області,
7 — у Тернопільській,
6 — в Івано-Франківській.

Крім того, аптека є постачальником для широкого кола бюджетних установ:

у Львові — 29 закладів (зокрема школи, ліцеї, поліклініки),
у Львівській області — ще 30 (включаючи лікарні та госпіталі),
а також 14 територіальних громад.

Ці цифри фактично змінюють масштаб сприйняття ситуації: йдеться не про один об’єкт, а про вузловий елемент фармацевтичного забезпечення регіону.

Саме тому ситуація привернула увагу Асоціація фармацевтів України.

Від реакції — до системної роботи

Позиція АФУ від початку була чіткою: йдеться не про протиставлення реабілітаційних послуг і фармацевтичного забезпечення, а про необхідність зберегти обидві функції системи охорони здоров’я.

У відповідь на ситуацію АФУ ініціювала низку кроків. Зокрема, було направлено офіційні звернення до:

народних депутатів Верховної Ради України,
Міністерства охорони здоров’я України,
органів місцевої влади,
профільних структур, відповідальних за формування політики у сфері охорони здоров’я.

Метою цих звернень було не лише врегулювання конкретної ситуації, а й привернення уваги до відсутності системних гарантій для збереження рецептурно-виробничих аптек.

Паралельно тема отримала публічний розголос і стала предметом професійної дискусії.

Які результати вже є

У відповідь на звернення АФУ були отримані офіційні позиції від МОЗ, департаментів охорони здоров’я та обласної адміністрації.

Попри те, що остаточного вирішення ситуації наразі немає, сам факт залучення центральних органів влади свідчить: питання вийшло за межі локального рівня.

Кейс аптеки №44 фактично став точкою входу для ширшої розмови про місце аптечного виробництва в сучасній системі охорони здоров’я України.

Що показав цей кейс

Історія львівської аптеки оголила одразу кілька системних проблем. По-перше, рецептурно-виробничі аптеки залишаються одним із найбільш вразливих сегментів фармацевтичної галузі. Їхня діяльність складна, ресурсомістка і водночас недостатньо захищена на рівні політик.

По-друге, їхній статус у системі охорони здоров’я залишається невизначеним. Формально — це суб’єкти господарювання. Фактично — елемент медичної інфраструктури.

По-третє, на локальному рівні рішення щодо таких закладів можуть ухвалюватися без урахування їхньої функціональної ролі для пацієнтів і медичних установ.

І нарешті — цей кейс продемонстрував ризик, який часто залишається поза увагою: конфлікт між різними складовими системи охорони здоров’я, коли розвиток одного напряму відбувається за рахунок іншого.

Більше, ніж один кейс

Історія аптеки №44 — це не про окреме приміщення у Львові. Це про те:

чи здатна система охорони здоров’я зберігати свої функції в умовах змін;
чи є в ній місце для тих елементів, які не завжди помітні, але критично важливі;
чи готова професійна спільнота відстоювати їх не постфактум, а на випередження.

Бо якщо такі ситуації стають нормою — система втрачає не квадратні метри. Вона втрачає спроможність.

Читайте також Підтримайте петицію львів’ян щодо збереження унікальної Аптеки №44 на вул. Симоненка, 4!