Безбар’єрність в українських аптеках: чесно про виклики та перспективи

Безбар’єрність — це не просто модна фраза, а життєва необхідність, особливо для мільйонів українців з інвалідністю, ветеранів та маломобільних груп населення. Як у країні, що переживає війну, зробити аптеки по-справжньому доступними? Про це — у розмові з Артемом Прощенком, юристом, членом правління ГО «Доступно.UA» і членом Громадської ради Держлікслужби України.

Чому тема безбар’єрності сьогодні стала однією з ключових для української системи охорони здоров’я?

— Тема безбар’єрності сьогодні набула для України надзвичайно важливого значення, адже кількість людей з інвалідністю стрімко зростає як серед ветеранів, так і серед цивільного населення. Повномасштабна війна фактично оголила проблему, яка існувала роками, але залишалася на периферії суспільної уваги. Якщо раніше питання доступності часто сприймалося формально, то тепер воно стало питанням базової людяності та державної відповідальності. Безбар’єрність — це не лише про людей на кріслах колісних. Це також про літніх людей, батьків із дитячими візками, людей із порушеннями зору чи слуху, поранених військових. Система охорони здоров’я має бути доступною для всіх без винятку. І саме війна змусила державу та суспільство усвідомити масштаб цієї проблеми.

Наскільки українські аптечні заклади сьогодні готові до реального впровадження принципів безбар’єрності? 

— Аптечні заклади в Україні технічно та фінансово здебільшого готові до впровадження принципів безбар’єрності. Фармацевтичний бізнес — це ринок із дуже високим порогом входу, тому питання не стільки у можливостях, скільки у бажанні власників реально вкладатися в доступність. На жаль, часто безбар’єрність реалізується «для галочки»: встановлюються ненормативні пандуси, відсутня тактильна навігація, двері не відповідають вимогам ДБН. Дуже показовою є ситуація, коли мама змушена залишати дитячий візок на вулиці через відсутність пандусу. Це свідчить про те, що проблема значно ширша за питання інвалідності. Безбар’єрність — це комфорт і безпека для всіх громадян.

Чи є у вас статистика щодо виконання аптечними закладами вимог пункту 165 Ліцензійних умов?

— Загальнонаціональної статистики наразі немає, однак є офіційні дані по Києву, отримані мною через відповідні запити. Варто враховувати, що після початку повномасштабного вторгнення діяв мораторій на більшість перевірок контролюючих органів, тому цифри не відображають повної картини. За період з 2023 по початок 2026 року Держлікслужбою Києва було проведено 60 перевірок аптечних закладів. У 17 випадках було виявлено порушення саме вимог абзацу 5 пункту 165 Ліцензійних умов щодо доступності. Тобто майже третина перевірених аптек мала проблеми з безбар’єрністю. Більшість цих перевірок були ініційовані саме після поданих мною громадських звернень. Це свідчить про те, що проблема залишається системною, попри наявність прямих норм законодавства.

З березня цього року лікарські засоби дозволено продавати на АЗС. Чи перевіряли ви доступність таких об’єктів?

— Поки що масових перевірок АЗС саме щодо безбар’єрності не проводилося, оскільки процес ліцензування ще триває. Водночас більшість сучасних автозаправних комплексів будуються вже з урахуванням базових вимог доступності: там зазвичай немає високих порогів чи перепадів висоти. У цьому аспекті АЗС часто навіть доступніші за старі аптечні приміщення у будинках радянської забудови. Однак є інша проблема — відповідність таких об’єктів самій суті аптечної діяльності. Аптека — це заклад охорони здоров’я, де мають працювати фахівці з фармацевтичною освітою, а не просто продаватися товари поряд із пальним та алкоголем. Викликає занепокоєння і питання належного консультування пацієнтів, контролю за зберіганням ліків та відповідальності за їхнє застосування. На мою думку, рішення про продаж ліків на АЗС було надто поспішним.

Наскільки фармацевтична галузь готова до реальної, а не формальної безбар’єрності?

— Сьогодні у фармацевтичній галузі вже є розуміння важливості теми безбар’єрності, але інколи воно залишається формальним. Деякі аптеки встановлюють пандуси чи підйомники лише для проходження перевірок або отримання документів. Насправді ж частина цих конструкцій не працює, не відповідає нормам або взагалі заблокована. Реальна безбар’єрність — це коли людина може самостійно потрапити до аптеки, отримати консультацію, придбати ліки та безпечно залишити приміщення. Без допомоги сторонніх осіб. На жаль, до такого рівня готовності ринок лише рухається. Але позитивні зміни вже є, і суспільний запит на них постійно зростає.

Чи стало питання доступності аптек гострішим після початку повномасштабної війни?

— Безумовно. Війна кардинально змінила українське суспільство і різко збільшила кількість людей, які щодня стикаються з питанням доступності. Це ветерани з ампутаціями, люди після важких поранень, цивільні з травмами, люди з психологічними та сенсорними порушеннями. Якщо раніше тема безбар’єрності часто сприймалася як вузькоспеціалізована, то сьогодні вона стосується чи не кожної родини. Аптека є одним із найвідвідуваніших медичних закладів, тому її доступність стає критично важливою. Саме зараз суспільство починає розуміти, що безбар’єрність — це не привілей, а базова норма цивілізованої держави.

Які найпоширеніші порушення безбар’єрності ви фіксуєте в аптеках?

— Найчастіше йдеться про ненормативні пандуси з небезпечним кутом нахилу, вузькі двері, відсутність поручнів і тактильної навігації. Дуже поширена проблема — електропідйомники, які або не працюють, або заблоковані. Інколи працівники аптек навіть не знають, як ними користуватися. Також у деяких закладах відсутнє належне освітлення для людей із порушеннями зору. Окреме питання — високе розміщення інформаційних стендів та куточків споживача, які фізично неможливо прочитати людині на кріслі колісному. Усе це свідчить про те, що доступність нерідко реалізується лише формально.

 Також проблемою є відсутність належного простору для маневрування крісел колісних усередині приміщень. Це свідчить про недостатнє розуміння самої філософії безбар’єрності. 

Чому в Україні досі існує проблема «паперової інклюзії»?

— Проблема «паперової інклюзії» виникає тоді, коли вимоги закону формально виконані лише в документах. Бізнес часто прагне отримати сертифікат чи пройти перевірку, але не створити реально доступний простір. Причина — відсутність системного контролю та відповідальності за неякісне виконання норм. Часто можна побачити пандус, яким фізично неможливо скористатися. Формально він є — фактично доступності немає. Поки безбар’єрність не стане питанням репутації та фінансової відповідальності, ситуація змінюватиметься повільно.

 Наскільки ефективно працює механізм контролю за виконанням вимог пункту 165?

— Держлікслужба реагує на звернення громадян доволі оперативно. Після отримання скарг проводяться позапланові перевірки, виносяться приписи про усунення порушень. Проблема полягає в іншому — у недостатніх повноваженнях щодо оцінки саме будівельних норм. Представники Держлікслужби можуть фіксувати очевидні порушення, але не мають повноважень проводити повноцінну будівельну експертизу. Саме тому механізм контролю потребує посилення та міжвідомчої співпраці.

Для ефективного контролю необхідно залучати профільних експертів у сфері архітектури та будівництва. Лише комплексні перевірки дозволять оцінювати не формальну, а реальну доступність аптечних закладів.

Наскільки важливою є комунікаційна безбар’єрність?

— Комунікаційна безбар’єрність не менш важлива, ніж архітектурна. Людина має не лише потрапити до аптеки, а й отримати коректне та поважне ставлення. Для ветеранів, людей із психологічними травмами чи сенсорними порушеннями це має величезне значення. Фармацевти загалом демонструють високий рівень тактовності, але потреба у додатковому навчанні все ж існує.

Чи достатньо підготовлені фармацевти до роботи з маломобільними групами?

— Система безперервного професійного розвитку вже включає окремі теми щодо безбар’єрності та етичної комунікації. Особисто я також долучався до створення навчальних курсів для фармацевтів. Проте поки що рівень обізнаності дуже різний. Багато людей просто не знають, як правильно запропонувати допомогу або як коректно комунікувати з ветеранами чи людьми з інвалідністю. Тому системне навчання є необхідним.

 Які зміни можна впровадити вже зараз без значних витрат?

— Насамперед — правильно обирати приміщення ще на етапі відкриття аптеки. Це значно дешевше, ніж потім перебудовувати весь простір. Також важливо забезпечити справність уже встановлених засобів доступності, навчити персонал користуватися підйомниками, правильно організувати освітлення та навігацію. Часто проблему можна вирішити не великими коштами, а елементарною увагою до деталей.

Чи часто люди з інвалідністю звертаються зі скаргами?

— Так, звернення надходять регулярно. Особливо активно люди почали скаржитися після того, як тема безбар’єрності стала більш помітною у суспільстві. Проблеми є практично в усіх регіонах, хоча ситуація дуже різниться залежно від міста та конкретної мережі. Великі міста мають більше ресурсів для адаптації, але це не завжди означає кращу доступність.

Наскільки ефективний громадський контроль?

— Громадський контроль сьогодні є одним із найдієвіших механізмів впливу. Саме завдяки активістам та зверненням громадян багато порушень стають публічними та отримують реакцію державних органів. Бізнес значно швидше реагує, коли бачить ризики для своєї репутації.

 Який досвід ЄС може бути корисним Україні?

— Дуже показовим для України може бути досвід Іспанії, яка сьогодні є одним із європейських лідерів у сфері безбар’єрності та контролю фармацевтичного ринку. Там питання доступності аптек, транспорту й соціальної інфраструктури — це не декларація чи «рекомендація», а жорстка система правил, які реально працюють. 

Якщо аптека не відповідає вимогам доступності або порушує стандарти — спочатку накладаються штрафи. Якщо власник не реагує, санкції посилюються. А в разі систематичних порушень можуть просто анулювати ліцензію.

Чи може безбар’єрність стати критерієм репутації аптечної мережі?

— Безумовно. Сучасний споживач дедалі більше звертає увагу не лише на ціни, а й на ставлення бізнесу до людей. Якщо аптека є доступною, це формує довіру та лояльність клієнтів. Безбар’єрність уже зараз стає частиною репутації компанії. До слова, ситуація з безбар’єрностю в українських аптеках значно краща, у порівнянні, наприклад з банками чи закладами освіти, торгівлі. 

 Якою ви бачите українську аптеку майбутнього?

— Аптека майбутнього — це простір, де кожна людина може самостійно отримати необхідну допомогу. Без сторонньої підтримки, без принижень і без перешкод. Це місце, де доступність є нормою, а не винятком. Інклюзивність — це не тренд і не мода. Це базовий стандарт людяності та поваги до кожного громадянина.

Від редакції: 

За офіційними результатами моніторингу Міністерства розвитку громад та територій України за 2025 рік  щодо результатів реалізації Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні, під час якого обстежувалися заклади охорони здоров’я, центри надання адміністративних послуг, будівлі надання соціальних послуг, заклади культури, споруди цивільного захисту, об’єкти спортивної інфраструктури, молодіжні центри, будівлі і споруди, призначені для тимчасового проживання внутрішньо переміщених та евакуйованих осіб, готелі, банки, поштові відділення, супермаркети, магазини, кафе, ресторани, АЗС,  аптеки, заклади догляду та краси, автовокзали та автостанції, залізничні вокзали, зупинки громадського транспорту, метрополітену, трамваю, площі, вулиці тощо, (всього було обстежено 76 673 об’єктів), безбар’єрними або частково безбар’єрними визнано усього 25,5 % обстежених об’єктів. 

На цьому фоні аптеки є одними з лідерів створення безбар’єрного простору в Україні, оскільки за результатами моніторингу, безбар’єрними або частково безбар’єрними визнано 51% обстежених аптек в Україні, а у місті Києві безбар’єрними або частково безбар’єрними є 88% обстежених аптек.

Читайте також Без бар’єрів: правила комунікації фармацевта з людьми з інвалідністю.