Професійний досвід зазвичай сприймають як своєрідний психологічний «імунітет»: досвідчений фармацевт краще знає асортимент, швидше орієнтується в складних ситуаціях, спокійніше реагує на конфліктних відвідувачів і вже не витрачає стільки внутрішніх ресурсів на те, що кілька років тому здавалося стресовим. Проте за прилавком аптеки іноді відбувається парадоксальна річ: людина, яка десятиліттями демонструвала професійну витримку, раптом починає відчувати хронічну втому, байдужість до роботи та роздратування через те, що раніше сприймала як звичайну частину професії. І справа не обов’язково в тому, що досвід «виснажує» сильніше за молодість — іноді виснаження накопичується непомітно, коли професійна стійкість роками перетворюється на звичку працювати на межі власних можливостей.

Чому досвідчені фармацевти іноді вигорають швидше за молодих

Досвід зазвичай вважають одним із головних ресурсів професіонала. Досвідчений фармацевт швидше приймає рішення, краще орієнтується у складних ситуаціях, упевненіше спілкується з відвідувачами та рідше витрачає психологічні сили на подолання викликів, що так лякали на початку кар’єри. Проте багаторічна професійна практика не створює автоматичного захисту від вигорання: іноді саме працівник із великим стажем непомітно для себе переходить від професійної стійкості до хронічного виснаження.

Це не означає, що досвідчені фармацевти вигорають частіше за молодих у всіх випадках. Дослідження демонструють суперечливі результати, а ризик вигорання залежить не лише від віку чи кількості років роботи, а й від організації праці, рівня автономії, емоційного навантаження, підтримки колективу, можливостей професійного розвитку, винагороди та відчуття сенсу своєї діяльності. Тому цікавіше поставити інше запитання: що відбувається з професійною мотивацією людини, коли роками повторюються одні й ті самі вимоги, а можливостей відновлення, розвитку та впливу на власну роботу недостатньо?

Вигорання починається не обов’язково з перевтоми

Професійне вигорання часто уявляють як закономірний результат надмірної кількості роботи: багато змін, мало персоналу, високий темп, постійний потік відвідувачів. Насправді механізм значно складніший. Сучасні психологічні моделі, зокрема модель «вимоги роботи — ресурси» (Job Demands–Resources, JD-R), пояснюють вигорання як результат тривалого дисбалансу між тим, скільки енергії потребує робота, і тим, скільки ресурсів вона дає працівникові для виконання цих вимог та відновлення.

Для фармацевта такими вимогами можуть бути інтенсивне спілкування з відвідувачами, необхідність одночасно виконувати кілька завдань, часовий тиск, відповідальність за правильність відпуску лікарських засобів, конфліктні ситуації, робота в умовах нестачі персоналу та постійна необхідність контролювати власні емоції. Але ресурсами є не тільки відпочинок і достатня кількість працівників. Важливі також автономія, підтримка колег і керівника, позитивний зворотний зв’язок, можливість використовувати свої професійні навички, навчатися, розвиватися та бачити результат власної роботи.

Саме тому фармацевт може вигоріти навіть тоді, коли формально його робочий день не є надзвичайно тривалим. Якщо робота роками залишається монотонною, рішення майже не залежать від самого фахівця, професійні зусилля сприймаються як належне, а нові знання не знаходять застосування, поступово виснажується не лише енергія, а й мотивація.

Монотонність, яка непомітно забирає професійний інтерес

Для досвідченого фармацевта особливим фактором ризику може бути не тільки надмірна інтенсивність, а й передбачуваність роботи. Щодня повторюються схожі сценарії: приймання товару, перевірка термінів придатності, відпуск препаратів, відповіді на типові запитання, робота з документацією, консультації та вирішення однотипних проблем. Те, що спочатку вимагало концентрації й давало відчуття професійного зростання, через роки може перетворитися на автоматизований процес.

Українське дослідження Ірини Бондарєвої, Віктора Малого, Ольги Рогулі, Галини Бабічевої, Наталії Малініної та Анастасії Чегринець «The study of the level of professional burnout among pharmacists» (2024) безпосередньо вказує на монотонність роботи серед факторів, які фармацевти пов’язували з професійним вигоранням. Автори також звернули увагу на недостатню фінансову винагороду, конфлікти на робочому місці та нестачу належної підтримки з боку колег і керівництва.

Проте монотонність сама по собі не прирікає людину на вигорання. Рутинна робота може залишатися психологічно комфортною, якщо фахівець має достатню автономію, бачить сенс своєї діяльності, відчуває професійне зростання та отримує визнання результатів. Значно небезпечнішою стає монотонність, поєднана з відсутністю розвитку, впливу на робочий процес, позитивного зворотного зв’язку та відчуття професійної значущості.

Коли зусиль багато, а професійної віддачі мало

Ще один механізм пов’язаний із невідповідністю між вкладеними зусиллями та винагородою. Винагорода в цьому контексті — не лише заробітна плата. Для фармацевта це також повага, визнання професійної компетентності, можливість впливати на робочі процеси, перспектива розвитку, справедливий розподіл навантаження та розуміння того, що його робота має значення.

Якщо працівник роками бере на себе складні завдання, допомагає молодшим колегам, підміняє інших, вирішує конфліктні ситуації, але не отримує ані професійного розвитку, ані визнання, виникає відчуття дисбалансу. Людина може продовжувати виконувати роботу якісно, однак внутрішнє відчуття «я вкладаюся, але нічого не змінюється» поступово підточує мотивацію.

Дослідження шведських медичних працівників Тімеї Жужанни Попучзи «Emotional demands and burnout: Differential moderating effect of job resources and age» (2026) показало, що емоційні вимоги роботи пов’язані з виснаженням і відстороненням від роботи, тоді як загальний рівень робочих ресурсів був пов’язаний із нижчими показниками вигорання. Водночас авторка не виявила значущої вікової модерації, тобто сам вік не пояснював, чому емоційне навантаження переходить у вигорання.

Це важливе уточнення і для фармацевтичної практики: вигорання не має певного «віку». Один працівник може зіткнутися з ним на початку кар’єри через невпевненість і високі вимоги, інший — після багатьох років роботи через накопичене емоційне навантаження та втрату професійного сенсу.

Чому досвід іноді стає не захистом, а додатковим навантаженням

Саме тут з’являється те, що можна назвати психологічною пасткою професійної витривалості. Це не усталений науковий термін, а авторська інтерпретація ситуації, коли людина завдяки великому досвіду настільки добре навчилася справлятися з навантаженням, що перестає помічати його накопичувальний ефект.

Досвідчений фармацевт може працювати в напруженому режимі без очевидних помилок, спокійно реагувати на складних відвідувачів і продовжувати виконувати свої обов’язки навіть тоді, коли ресурс уже майже вичерпаний. Саме професійна компетентність дозволяє йому довго компенсувати наслідки виснаження, тому зовнішня ефективність може зберігатися довше, ніж внутрішнє відчуття благополуччя.

Механізм тут простий: те, що колись було свідомим зусиллям, стає звичкою. Фармацевт звикає працювати в напруженому темпі, звикає до конфліктних відвідувачів, звикає залишатися після зміни, якщо потрібно завершити справи, звикає допомагати колегам і звикає не говорити про власну втому. У певний момент фраза «я витримаю» перестає бути проявом сили й стає способом ігнорувати сигнал про необхідність змін.

Стаж — це не причина, а можливий маркер

Особливо обережно слід трактувати результати досліджень, де виявляють зв’язок між тривалістю професійного досвіду та вигоранням. У 2026 році Мохамед Хендаві, Мохамед Абузид, Хеба Ельшазлі, Алі Ахмед Алі Ісмаель та співавтори у роботі «Evaluating burnout among clinical pharmacists across 23 governorates in Egypt: a cross-sectional study» (2026) дослідили 222 клінічних фармацевтів. У цьому дослідженні більша кількість років досвіду була статистично пов’язана з вищими показниками особистісного та робочого вигорання, а в моделі високого загального вигорання кожен додатковий рік досвіду асоціювався приблизно з 8,4% вищими шансами потрапити до відповідної групи.

Однак це статистичний зв’язок, а не доказ причинності. Дослідження мало поперечний дизайн, тому з нього не можна зробити висновок, що саме збільшення стажу спричинило вигорання. Крім того, вік, стаж і професійний досвід пов’язані, але не тотожні характеристики: два фармацевти одного віку можуть мати різну тривалість професійної діяльності, а однаковий стаж може супроводжуватися абсолютно різними умовами праці.

Цікаво, що самі автори єгипетського дослідження зазначають: їхні результати відрізняються від окремих попередніх робіт, у яких вище вигорання спостерігали саме серед молодших і менш досвідчених фармацевтів. Це ще раз демонструє, що не можна пояснювати ризик вигорання лише віком або стажем — значення має професійний контекст, у якому цей досвід накопичувався.

Український фармацевт працює не лише зі своїм робочим стресом

Для українських фармацевтів до всіх звичних професійних вимог додається контекст повномасштабної війни. Повітряні тривоги, порушення сну, тривожність, невизначеність, фінансові труднощі, загроза безпеці та необхідність продовжувати допомагати людям створюють додаткове психологічне навантаження, яке не можна залишати поза увагою, коли йдеться про професійне вигорання.

Наталія Максимович та Ольга Заліська у роботі «Study of the Mental Health of Pharmacists During Wartime in Ukraine» (2023) опитали 125 фармацевтів у березні–травні 2023 року. Автори повідомили, що 82% учасників відзначали значний вплив війни на їхнє психічне здоров’я та соціальну активність, а серед найпоширеніших проблем називали тривожність, порушення сну, відсутність мотивації та депресивні прояви.

Тому для українського фармацевта професійне виснаження варто розглядати не у вакуумі. Людина може прийти на зміну вже після поганого сну через нічну тривогу, переживати за близьких, працювати в умовах повітряних тривог, а потім протягом усього робочого дня залишатися емоційно доступною для відвідувачів. У такій ситуації навіть звичайне робоче навантаження може відчуватися значно важчим, ніж у період відносної безпеки.

Емоційна праця: коли потрібно бути спокійним за будь-яких обставин

Фармацевт працює не лише з препаратами, а й з емоціями людей. Відвідувач може прийти розгубленим, наляканим, агресивним або виснаженим, а від фахівця очікується спокійна, доброзичлива та професійна реакція.

Це називають емоційною працею — необхідністю регулювати власні емоційні прояви відповідно до професійної ролі. Проблема виникає тоді, коли така регуляція відбувається постійно, особливо якщо працівник сам перебуває у стані виснаження.

Саме тому одна й та сама зміна може мати різну психологічну ціну для молодого та досвідченого фармацевта. Молодий працівник може сильніше втомлюватися від невпевненості, тоді як досвідчений — від багаторічного повторення емоційно складних ситуацій. В обох випадках механізм потребує уваги, але причини можуть бути різними.

Як повернути інтерес до роботи, яка стала звичною

Якщо головною проблемою стає монотонність, просте «більше відпочивайте» не вирішить питання. Потрібно повернути до роботи елемент розвитку, вибору та професійного сенсу.

Досвідчений фармацевт може поставити собі невеликі професійні цілі, які виходять за межі механічного виконання щоденних обов’язків. Наприклад, систематично оновлювати знання в певній терапевтичній групі, вдосконалювати навички фармацевтичної опіки, відстежувати нові рекомендації, розбирати складні професійні випадки або поглиблювати комунікативні навички.

Корисно також свідомо урізноманітнювати власну професійну діяльність там, де це дозволяє організація роботи. Для одного фармацевта це може бути наставництво, для іншого — участь у навчанні колег, для третього — підготовка коротких професійних матеріалів або участь у внутрішніх освітніх проєктах. Важливо, щоб рутинна діяльність періодично давала можливість не лише «зробити», а й навчитися, передати досвід, створити щось нове або побачити результат.

Дослідження працівників охорони здоров’я показують важливість таких ресурсів, як автономія, зворотний зв’язок, можливості використання навичок і професійного розвитку. У роботі «What makes nurses flourish at work?» (2023) дослідники виявили, що професійні ресурси були пов’язані з вищою мотивацією та залученістю і нижчим рівнем вигорання.

Не тільки «відпочити», а й змінити те, що виснажує

Самому фармацевту важливо навчитися аналізувати власне навантаження не лише в годинах. Корисно протягом кількох тижнів звертати увагу на те, після яких ситуацій залишається найбільше емоційної втоми: після конфліктів, нескінченного потоку людей, одноманітних завдань, роботи без перерв, відсутності допомоги колег чи ситуацій, коли професійні зусилля залишаються непоміченими.

Такий аналіз дозволяє побачити, що проблема може бути не в роботі як такій, а в конкретній комбінації факторів. Якщо виснажує постійне спілкування з конфліктними відвідувачами, потрібні навички психологічної саморегуляції та підтримка колективу; якщо виснажує монотонність — професійне урізноманітнення; якщо дратує відсутність впливу на робочий процес — розмова про автономію та розподіл відповідальності.

Сучасні дослідження моделі «вимоги — ресурси» підтверджують, що контроль над роботою може послаблювати негативний вплив частини робочих вимог на подальше вигорання, а колегіальна підтримка — пом’якшувати вплив емоційних вимог. Це показали, зокрема, результати однорічного дослідження шведських працівників охорони здоров’я, опублікованого у 2025 році.

Що може зробити колектив

Профілактика вигорання не повинна перетворюватися на індивідуальний обов’язок працівника. Неможливо вимагати від фармацевта «краще справлятися зі стресом», якщо сама організація праці постійно створює надмірне навантаження, не дає достатньої підтримки та не залишає простору для професійного розвитку.

Колектив може створювати прості, але важливі механізми взаємодопомоги. Наприклад, після особливо складної зміни можна коротко обговорити ситуацію не для пошуку винного, а для того, щоб зрозуміти, що саме було складним і як наступного разу команда може впоратися краще. Такий підхід перетворює складний професійний досвід із джерела індивідуального виснаження на матеріал для спільного навчання.

Для досвідченого фармацевта особливо корисною може бути роль наставника. Передавання знань молодшим колегам повертає відчуття професійної значущості, допомагає побачити накопичений досвід як ресурс і створює новий зміст у роботі, яка стала надто передбачуваною.

Водночас наставництво не повинно означати автоматичне покладання всіх складних завдань на найдосвідченішого працівника. Якщо саме до нього постійно звертаються по допомогу, доручають конфліктні ситуації, підміни та додаткові функції, його професійна компетентність поступово перетворюється на фактор перевантаження.

Що може змінити керівник аптеки

Керівникові важливо бачити за показниками роботи живу людину. Досвідчений фармацевт, який стабільно виконує завдання та рідко скаржиться, не обов’язково має достатній ресурс — можливо, він просто давно навчився приховувати втому.

Перш за все варто контролювати розподіл навантаження. Найдосвідченіший працівник не повинен автоматично отримувати всі складні випадки лише тому, що «він точно впорається». Доцільно також забезпечувати можливості професійного навчання, давати конструктивний зворотний зв’язок, визнавати результати роботи та обговорювати з працівниками їхні професійні цілі.

Особливе значення має психологічно безпечна атмосфера. Якщо фармацевт знає, що повідомлення про втому, труднощі або потребу в допомозі буде сприйняте як професійна неспроможність, він, найімовірніше, приховуватиме проблему до моменту, коли вона вже суттєво вплине на його стан і роботу.

Українські дослідники Тетяна Крутських, Віктор Малий, Анастасія Чегринець, Ольга Рогуля, Ірина Бондарєва та Наталія Малініна у роботі «Обґрунтування доцільності запровадження стрес-менеджменту в аптечних закладах» (2024) окремо розглядали чинники стресу у фармацевтичних працівників та необхідність системного стрес-менеджменту в аптечних закладах.

Профілактика починається з професійного сенсу

Для досвідченого фармацевта особливо важливо періодично відповідати собі на запитання: «Що в моїй роботі досі має для мене значення?» Якщо відповідь зводиться лише до зарплати або необхідності «відпрацювати зміну», це сигнал замислитися не про негайну зміну професії, а про те, де саме втрачено відчуття сенсу.

Професійний сенс може змінюватися протягом кар’єри. На початку важливо навчитися працювати самостійно, згодом — стати компетентним фахівцем, потім — передавати досвід, розвивати інших, брати участь у професійних проєктах або поглиблювати експертність у певній галузі. Якщо робота залишається незмінною, хоча сама людина професійно вже давно виросла з колишньої ролі, виникає своєрідний розрив між потенціалом фахівця та змістом його щоденної діяльності.

Тому для досвідченого фармацевта профілактика вигорання може означати не лише скорочення навантаження, а й пошук нового рівня професійної реалізації. Іноді достатньо змінити формат роботи, взяти участь у навчанні, почати наставництво, розширити компетентності або отримати нову роль у колективі, щоб звична професійна діяльність знову набула змісту.

Досвід має накопичувати силу, а не втому

Питання «чому досвідчені фармацевти іноді вигорають швидше за молодих» не має універсальної відповіді. Дослідження показують різні результати, а зв’язок між стажем і вигоранням не можна трактувати як прямий причинний ефект. В одних професійних групах вищий ризик спостерігають у молодших працівників, в інших — певні показники вигорання зростають разом із професійним досвідом, а в багатьох випадках вирішальними виявляються не вік і стаж, а співвідношення робочих вимог та доступних ресурсів.

Для досвідченого фармацевта найбільш небезпечним може бути не сам факт багаторічної роботи, а ситуація, коли роки професійної витривалості привчають його працювати без достатнього відновлення. Якщо до цього додаються монотонність, низька автономія, відсутність визнання, недостатні можливості розвитку, емоційне навантаження та воєнний стрес, професійна стійкість поступово може перетворитися на приховане виснаження.

Тому справжня професійна зрілість полягає не в тому, щоб безкінечно доводити власну здатність усе витримати. Вона полягає у вмінні вчасно помітити, що саме забирає сили, відрізнити звичайну втому від стійкого виснаження, попросити про підтримку та змінити умови, які систематично виснажують.

Досвід має давати фармацевтові впевненість, професійну автономію та можливість передавати знання. Якщо ж після багатьох років роботи залишається лише звичка «дотягнути до кінця зміни», проблема вже не в недостатній витривалості працівника. Це сигнал, що професійній системі — від самого фахівця до колективу та керівництва — потрібно повернути баланс між тим, що робота забирає, і тим, що вона дає.


Читайте також: Коли всі мовчать: чому невирішені конфлікти в аптеці стають проблемою для команди.

Поділитися цим дописом

Автор

Компанію “Дарниця” очолив Сергій Онищенко

Компанію “Дарниця” очолив Сергій Онищенко

Фармацевт Практик • 1 хв. читання
МОЗ готує законодавчі правила використання штучного інтелекту в медицині

МОЗ готує законодавчі правила використання штучного інтелекту в медицині

Фармацевт Практик • 2 хв. читання
АФУ та ХНУ імені В. Н. Каразіна об’єднують зусилля для вирішення проблем лікарського забезпечення прифронтових громад

АФУ та ХНУ імені В. Н. Каразіна об’єднують зусилля для вирішення проблем лікарського забезпечення прифронтових громад

Фармацевт Практик • 1 хв. читання
МОЗ: Відтерміновувати запуск системи верифікації ліків не планують

МОЗ: Відтерміновувати запуск системи верифікації ліків не планують

Фармацевт Практик • 1 хв. читання
Помер професор Василь Файфура — колишній проректор Тернопільського медуніверситету

Помер професор Василь Файфура — колишній проректор Тернопільського медуніверситету

Фармацевт Практик • 1 хв. читання
Дмитро Черепов: «Автономність має свою ціну»

Дмитро Черепов: «Автономність має свою ціну»

Ліна Миронова • 4 хв. читання