Фармацевтична послуга у світі та в Україні: від відпуску ліків до повноцінної допомоги пацієнту

Аптека для пацієнта традиційно асоціюється з місцем, де можна придбати лікарський засіб за рецептом або отримати препарат для самолікування. Проте у світовій практиці роль аптеки вже давно вийшла за межі відпуску ліків. Фармацевти консультують пацієнтів, проводять вакцинацію, здійснюють скринінги, допомагають контролювати хронічні захворювання, аналізують медикаментозну терапію та беруть участь у програмах громадського здоров’я.

Україна також поступово рухається у цьому напрямі. Водночас українське законодавство використовує власне визначення фармацевтичної послуги, яке не є дослівним аналогом міжнародного терміна pharmacy services. Що саме стоїть за цими поняттями, які послуги вже стали звичними для аптек у різних країнах та наскільки далеко просунулася Україна?

Що таке фармацевтична послуга з точки зору ВООЗ і МОЗ

Почнемо з важливого уточнення: ВООЗ не встановлює єдиного універсального юридичного визначення «фармацевтичної послуги» для всіх країн світу.

ВООЗ разом із Міжнародною фармацевтичною федерацією (FIP) використовує ширше поняття pharmacy services — фармацевтичні послуги. У спільних настановах з належної аптечної практики (Good Pharmacy Practice, GPP), опублікованих у 2011 році, ВООЗ і FIP визначили чотири основні ролі фармацевта: забезпечення, зберігання, відпуск та утилізація медичних продуктів; ефективне управління фармакотерапією; підтримання та підвищення професійної компетентності; участь у підвищенні ефективності системи охорони здоров’я та громадського здоров’я.

Таким чином, міжнародний підхід не зводиться до певного закритого переліку процедур, які називаються «фармацевтичними послугами». Навпаки, ВООЗ і FIP визначають професійну роль фармацевта та завдання аптечної практики, а конкретний перелік послуг кожна країна формує з урахуванням свого законодавства, ліцензійних вимог та сфери професійної діяльності фармацевтів. Тобто міжнародні стандарти задають рамку, а не однаковий для всіх країн каталог послуг. Це принципово важливо для порівняння України з іншими державами.

Українське визначення

В Україні поняття «фармацевтична послуга» безпосередньо закріплене юридично. Закон України «Про лікарські засоби» № 2469-IX від 28 липня 2022 року визначає її як послугу з надання фармацевтичної допомоги фармацевтичним працівником аптеки, зокрема під час відпуску лікарського засобу. До її складових закон відносить продаж, інформування щодо застосування, просвіту та пропаганду здорового способу життя, а також надання інформації щодо лікарських засобів, у тому числі в межах відповідального самолікування відповідно до протоколів фармацевтичного працівника.

Водночас закон окремо визначає й поняття фармацевтичної допомоги. Це значно ширше поняття — комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної фармакотерапії та раціонального застосування лікарських засобів. Воно передбачає, зокрема, консультування пацієнта, участь фармацевта разом із лікарем у лікувальному процесі, моніторинг та оцінку результатів фармакотерапії.

Отже, українська модель розмежовує два поняття:

фармацевтична допомога — ширший комплекс професійних заходів;

фармацевтична послуга — послуга, яку фармацевтичний працівник аптеки надає в межах такої допомоги.

Тому говорити, що українське визначення повністю збігається з підходом ВООЗ, було б некоректно. За філософією вони близькі — в обох випадках фармацевт розглядається не просто як працівник, що відпускає препарат, а як фахівець, відповідальний за його належне застосування. Але міжнародна модель є ширшою і більш функціональною, тоді як українська має конкретне законодавче визначення.

Які фармацевтичні послуги надають у світі

Якщо подивитися на практику різних країн, стане очевидно, наскільки широким може бути поняття pharmacy services.

ВООЗ/Європа характеризує сучасну аптечну практику через шість основних завдань: доступність фармацевта для пацієнта, виявлення та первинне ведення або тріаж проблем зі здоров’ям, зміцнення здоров’я, забезпечення ефективності лікарських засобів, запобігання шкоді від їх застосування та раціональне використання обмежених ресурсів системи охорони здоров’я.

На практиці це перетворюється на цілий набір конкретних сервісів.

• Консультування та допомога при незначних захворюваннях: у багатьох країнах фармацевт є першим фахівцем, до якого звертається людина з нескладними симптомами. Йдеться про так звані minor ailments services — послуги з ведення незначних захворювань. Фармацевт оцінює симптоми, визначає, чи може пацієнт обійтися самолікуванням, рекомендує відповідний препарат або немедикаментозні заходи. Якщо є ознаки серйознішого захворювання, пацієнта направляють до лікаря. Такий підхід дозволяє одночасно забезпечити пацієнту швидкий доступ до допомоги та зменшити навантаження на первинну медичну ланку.
• Перегляд медикаментозної терапії: одна з найбільше клінічно орієнтованих послуг — medication review. Фармацевт аналізує препарати, які приймає пацієнт, перевіряє потенційні лікарські взаємодії, дублювання терапії, проблеми з дозуванням, правильність застосування та прихильність до лікування. Особливо важлива така послуга для людей похилого віку, пацієнтів із кількома хронічними захворюваннями та тих, хто приймає багато препаратів одночасно. Це відповідає другій ключовій ролі фармацевта за стандартами GPP ВООЗ/FIP — забезпечувати ефективне управління медикаментозною терапією.
• Вакцинація: це найпомітніший приклад розширення професійної ролі фармацевта. За даними FIP, у 2024 році вакцинація в аптеках була дозволена щонайменше у 56 країнах, причому у 44 з них фармацевтам дозволялося безпосередньо вводити вакцини. У різних державах перелік вакцин і повноваження фармацевта відрізняються, але найчастіше це щеплення проти грипу, COVID-19, пневмококової інфекції, дифтерії, правця, кашлюку, ВПЛ, оперізувального герпесу. ВООЗ/Європа також зазначає, що фармацевти в регіоні дедалі частіше беруть на себе такі клінічні функції, як вакцинація та супровід пацієнтів із хронічними захворюваннями.
• Скринінги та експрес-тестування: ще один напрям — виявлення факторів ризику та рання діагностика. Залежно від країни в аптеках можуть вимірювати артеріальний тиск, визначати рівень глюкози або холестерину, проводити окремі експрес-тести та оцінювати серцево-судинні ризики. Сенс таких послуг полягає не в тому, щоб перетворити аптеку на діагностичний центр. Фармацевт виявляє можливу проблему і, якщо це необхідно, рекомендує людині звернутися до лікаря.
• Супровід хронічних захворювань: у багатьох країнах фармацевти беруть участь у довготривалому супроводі пацієнтів із цукровим діабетом, артеріальною гіпертензією, астмою, ХОЗЛ та іншими хронічними захворюваннями. Це може включати контроль прихильності до лікування, перевірку правильності використання лікарських засобів і медичних виробів, навчання користуванню інгаляторами, консультування щодо способу життя та регулярний моніторинг фармакотерапії.
• Допомога у відмові від куріння: у низці країн аптеки є місцем, де пацієнт може отримати професійну допомогу для припинення тютюнокуріння. Фармацевт оцінює рівень залежності, допомагає скласти план відмови від куріння, консультує щодо фармакотерапії та супроводжує пацієнта протягом програми.
• Інші послуги: перелік сервісів залежить від конкретної країни. Окрім уже згаданих, у світовій практиці зустрічаються програми контролю ваги, консультації з харчування, послуги громадського здоров’я, профілактика ВІЛ та інших інфекцій, підтримка прихильності до лікування, повторний відпуск або продовження терапії в межах повноважень фармацевта, фармацевтичний супровід після виписки зі стаціонару тощо.

Саме тому не існує єдиного переліку «світових аптечних послуг». Їхній набір залежить від того, які повноваження законодавство конкретної країни надає фармацевту та які послуги інтегровані у систему охорони здоров’я.

А що вже є в Україні?

Україна поки не має такого широкого та системно інтегрованого переліку фармацевтичних послуг, як окремі країни світу. Однак фундамент для розвитку цієї моделі вже створений.

2022 рік: фармацевтична послуга з’являється у законодавстві 

Ключовою датою можна вважати 28 липня 2022 року, коли було прийнято Закон № 2469-IX «Про лікарські засоби». Саме він законодавчо закріпив поняття фармацевтичної послуги та фармацевтичної допомоги. Це важливий момент для української фармації, адже професійна діяльність фармацевта отримала не лише товарний, а й сервісний та клінічний вимір.

Консультування та відповідальне самолікування 

Фактично елементи фармацевтичної послуги існували в українській аптечній практиці й раніше. Зокрема, наказом МОЗ № 7 від 5 січня 2022 року були затверджені протоколи фармацевта при відпуску безрецептурних лікарських засобів для симптоматичного лікування низки поширених станів. Їхня логіка відповідає сучасній концепції відповідального самолікування: фармацевт має не просто відпустити препарат, а оцінити ситуацію, надати необхідну інформацію, визначити можливість самолікування та за потреби рекомендувати звернення до лікаря. Цей напрям сьогодні є одним із найбільш реальних проявів фармацевтичної послуги в українських аптеках.

Вакцинація в аптеках: новий етап із 2024 року 

Найбільш помітним кроком до розширення ролі аптеки стала вакцинація. 27 лютого 2024 року Кабінет Міністрів прийняв постанову № 213, якою передбачив можливість проведення профілактичних щеплень в аптечних закладах за визначених умов. Зміни набрали чинності 2 червня 2024 року. Для проведення вакцинації аптека повинна мати ліцензію на медичну практику, відповідний медичний кабінет та виконувати встановлені вимоги, а фармацевтичні працівники мають пройти спеціальне навчання. Тут важливо зробити уточнення: вакцинація в аптеці не є просто ще однією фармацевтичною послугою у вузькому розумінні українського закону. Це медична практика, яка може здійснюватися в аптечному закладі за наявності відповідної ліцензії та виконання спеціальних вимог. Тобто аптека в цьому випадку стає ще й місцем надання медичної послуги.

Вартість фармацевтичних послуг та джерела їх фінансування: світовий досвід і перспективи України

Трансформація аптеки з точки продажу на осередки первинної медичної допомоги висуває на перший план питання економічної моделі: хто саме повинен оплачувати роботу фармацевта? У міжнародній практиці виділяють три основні джерела фінансування аптечних сервісів.

В Україні фармацевтична послуга тривалий час за замовчуванням «закладалася» у торговельну націнку на лікарський засіб. Сьогодні окремі сервіси (вимірювання тиску, експрес-тести, участь у пілотних проєктах із вакцинації) фінансуються самими аптечними мережами як маркетинговий інструмент підвищення лояльності або ж безпосередньо пацієнтом.

Водночас у межах державної програми «Доступні ліки» НСЗУ відшкодовує аптекам вартість самого препарату із базовою граничною націнкою. Експерти ринку наголошують, що для повноцінного запуску фармацевтичних послуг необхідно впровадити окремі тарифи НСЗУ за консультаційну та клінічну роботу фармацевта (повторний відпуск при хронічних захворюваннях, проведення щеплень, супровід складних пацієнтів).

Україна і світ: у чому головна різниця?

Якщо порівняти українську модель із міжнародною, різниця полягає не стільки у принципах, скільки в масштабі та рівні інтеграції послуг у систему охорони здоров’я.

Українське законодавство вже визнає фармацевтичну послугу та фармацевтичну допомогу. Фармацевт грає важливу роль у консультуванні, відповідальному самолікуванні та раціональному застосуванні лікарських засобів.

Світова практика пішла далі: у багатьох країнах частина функцій фармацевта офіційно інтегрована у систему первинної медичної допомоги. Фармацевт може бути не просто консультантом щодо препарату, а учасником лікувального процесу, який має визначені клінічні повноваження та за певні послуги отримує оплату з державної, страхової або іншої системи фінансування.

Водночас ВООЗ прямо наголошує, що аптечна практика відрізняється залежно від країни та конкретного середовища, а національні стандарти мають адаптувати міжнародні принципи до місцевих потреб.

Тому завдання України — не механічно перенести до себе весь перелік послуг, який існує, наприклад, у Великій Британії, Канаді чи США. Значно важливіше визначити, які послуги потрібні українським пацієнтам, які компетентності для цього є у фармацевта і як ці послуги можуть бути інтегровані в систему охорони здоров’я.

Що може стати наступним етапом?

Світовий досвід демонструє очевидний тренд: аптека поступово перетворюється з точки відпуску лікарських засобів на доступний пункт контакту людини із системою охорони здоров’я.

Для України цей напрям особливо важливий. Фармацевт є одним із найбільш доступних для населення медичних фахівців, а аптека часто розташована ближче до пацієнта, ніж лікарський кабінет.

Тому розвиток фармацевтичних послуг може передбачати не лише розширення переліку сервісів, а й чітке визначення їхнього статусу. Потрібно розуміти, які послуги є складовою фармацевтичної допомоги, які належать до медичної практики, хто має право їх надавати, які вимоги до приміщень та обладнання встановлюються і, що не менш важливо, хто та як має оплачувати професійну роботу фармацевта.

Саме останній аспект є одним із ключових для подальшого розвитку. У світі фармацевтичні послуги поступово переходять від моделі, коли консультація фактично є «додатком» до продажу лікарського засобу, до моделі, де професійна робота фармацевта має самостійну цінність для системи охорони здоров’я.

Для України це означає наступний крок — перейти від самого визнання фармацевтичної послуги в законодавстві до створення повноцінної системи фармацевтичних сервісів, стандартизованих, доступних пацієнту та інтегрованих у систему охорони здоров’я.

І саме в цьому полягає головна відмінність між сучасною українською моделлю та найбільш розвиненими міжнародними практиками: Україна вже визначила фармацевтичну послугу як правове поняття, але система її комплексного розвитку ще формується.

Читайте також Сергій Кузьміних про реформи у фармації: хто має платити за послугу та чи подешевшали ліки.