Фітотерапія в сучасній медицині: доказова база та стандарти

Лікування травами поширене з давніх давен. Наші предки збирали рослинну сировину для лікування багатьох хвороб. Історія фітотерапії сягає корінням у глибину тисячоліть, адже лікування рослинами є найдавнішою медичною практикою людства, що зародилася ще на світанку цивілізації. Протягом століть знання про цілющі властивості трав збиралися емпіричним шляхом і передавалися з покоління в покоління в усіх куточках світу. 

Парацельс і народження наукової фітотерапії 

Переворот у поглядах на лікування рослинами відбувся в епоху Відродження завдяки видатному швейцарському алхіміку та лікарю Парацельсу (1493–1541), якого насправді звали Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм. Він здійснив справжню революцію, яка перетворила  народне травництво на наукову фітотерапію. Головний внесок алхіміка полягав у переході від магії до хімії, адже до Парацельса вважалося, що рослини лікують завдяки виключно «божественній силі» або містичним властивостям. Він же першим заявив, що в рослині діє конкретна хімічна субстанція, яку назвав «діючою суттю» (quinta essentia), що фактично дало поштовх для зародження сучасної фітохімії. Вчений не просто заварював трави. Він використовував свої глибокі знання з алхімії і завдяки цьому започаткував процеси екстракції. Парацельс почав створювати спиртові та водяні витяжки, настоянки й екстракти, намагаючись відокремити діючі речовини від непотрібного «баласту». Саме під час такої роботи з природними компонентами народився його знаменитий афоризм про те, що все є отрута, і лише доза робить речовину ліками. Цим законом дозування він чітко показав, що одна й та сама рослина в малій кількості лікує, а у великій – стає смертельно небезпечною. 

Також Парацельс прагнув систематизувати рослинний світ, тому розвивав «теорію сигнатур» (від лат. signatura – підпис, знак, позначка), згідно з якою природа сама підказує людині призначення рослини через її вигляд. Наприклад, волоський горіх схожий на людський мозок, тому вважалося, що він допомагає від головного болю та покращує розум. Яскраво-жовтий сік чистотілу або жовті квітки інших рослин асоціювалися з жовчю, тому їх застосовували при жовтяниці (хворобах печінки та жовчного міхура). Листя медунки, вкрите світлими плямами, за формою та текстурою віддалено нагадує людські легені, уражені хворобою. Через це Парацельс та його сучасники вважали її головними ліками проти туберкульозу, кашлю та астми. 

Від теорії сигнатур до доказової науки

Коли наука почала досліджувати хімічний склад рослин, з'ясувалося, що зовнішній вигляд рослин – це просто еволюційне пристосування для виживання, яке ніяк не пов'язане з анатомією людини. У випадку з чистотілом чи волоським горіхом теорія сигнатур випадково «влучила в ціль», але у більшості випадків вона виявилася абсолютно хибною: сучасна фітотерапія та пульмонологія довели, що медунка не має жодного специфічного впливу на легеневу тканину. Трава містить слизи та таніни, які можуть лише пом'якшити подразнене горло при звичайному застудному кашлі, але вилікувати серйозні хвороби легень вона неспроможна.

Хоча сучасна наука (зокрема фармакогнозія та фітохімія) довела, що терапевтичний ефект залежить виключно від хімічного складу (алкалоїдів, ефірних олій, флавоноїдів тощо), а не від форми листка, теорія сигнатур відіграла величезну роль в історії. Це була перша спроба людства систематизувати лікарські рослини та шукати логічні зв'язки замість сліпої магії. Парацельс став своєрідним «містком» між середньовічним знахарством та сучасною фітотерапією, замість магічних заклинань лікарі нарешті почали шукати логіку та зв'язок між рослиною і людиною.

Сучасна фітотерапія: можливості та переваги

Сьогодні фітотерапія є одним з найважливіших напрямків в медицині, що вивчає методи лікування та профілактики за допомогою лікарських рослин. У сучасному світі близько 25% арсеналу фармакотерапії складають лікарські засоби, створені безпосередньо з рослинної сировини. Водночас сьогодні спостерігається стрімке зростання прихильності споживачів до натурального лікування: за актуальними даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, до 88% населення планети наразі віддають перевагу саме фітопрепаратам, оскільки вони мають низку переваг:

- природна регуляція: м’яко та фізіологічно нормалізує обмін речовин;

- безпека під час тривалого курсу: ідеально підходить для лікування хронічних патологій завдяки мінімальному ризику при довготривалому прийомі;

- універсальність та делікатність: висока ефективність за мінімальною кількості побічних реакцій дозволяє призначати її дітям, літнім людям та пацієнтам із ослабленим імунітетом;

- комплексний ефект: багатий хімічний склад рослин забезпечує різнобічну лікувальну дію на організм;

- доступність та довіра: пацієнти охочіше обирають рослинні засоби, що суттєво знижує фінансові витрати на терапію;

- пролонгована дія: лікувальний ефект накопичується та розвивається поступово. 

Межі застосування та принципи раціональної фітотерапії

Попри свою користь, фітотерапія має чіткі обмеження і приховані ризики, адже вона безсила проти гострих станів на кшталт інфарктів чи переламів, де рослинна сировина та засоби на її основі доречні лише під час реабілітації. Ба більше, небезпеку несе в собі самолікування: безконтрольний прийом рослин загрожує отруєнням, самостійний збір без належних знань та обробки – токсичністю, а ігнорування сумісності ліків із рослинною сировиною може критично змінити ефект від основної медикаментозної терапії. 

Отже, для запобігання небажаних ризиків необхідно дотримуватися принципів, на яких ґрунтується фітотерапія.

Поетапність: фітопрепарати найбільш ефективні на ранніх стадіях хвороби, під час реабілітації та для запобігання рецидивам.

Системний підхід: завдяки багатовекторній дії рослинні засоби гармонізують роботу всього організму (на рівні нервової та гормональної регуляції) та водночас точково впливають на конкретні органи чи обмін речовин.

Персоналізація терапії: підбір засобів здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей кожного пацієнта.

Систематичність та тривалість: лікування має бути регулярним і безперервним для досягнення стабільного результату.

Помірне дозування: використання мінімальних або середніх лікувальних доз для м’якого впливу.

Раціональне комбінування: грамотне поєднання різних рослин між собою, враховуючи їх сумісність, посилення дії та можливі ризики.

Доказова медицина як основа сучасної фітотерапії

Очевидно, що баланс між користю фітотерапії та потенційними ризиками залежить від одного ключового фактора – чіткого контролю. Саме тому сучасна медична спільнота поступово відмовляється від інтуїтивного «народного» траволікування на користь суворих наукових підходів. Головними інструментами, які дозволяють максимізувати переваги рослин та мінімізувати їхні недоліки, сьогодні виступають стандартизація виробництва та засади доказової медицини. Вони перетворюють традиційні рецепти на прогнозовані, безпечні та ефективні лікарські засоби. Тобто сучасна фітотерапія регулюється чіткими міжнародними стандартами, які контролюють увесь шлях рослини: від вирощування до готового лікарського засобу на аптечній полиці. Доказова основа фітотерапії базується на кількох ключових етапах та дослідженнях:

- лабораторні (in vitro) та експериментальні дослідження: проводяться на клітинах і тваринах та допомагають зрозуміти хімічний склад рослини, виявити її активні речовини та механізм впливу на організм;

- клінічні дослідження (in vivo) на людях: вивчення дії екстракту безпосередньо на пацієнтах дозволяє оцінити ефективність засобу при лікуванні конкретного захворювання;

- клінічні дослідження із групою порівняння (плацебо): учасників випадковим чином ділять на дві групи, де одна приймає рослинний засіб, а інша – «плацебо/пустушку», щоб точно оцінити реальну ефективність препарату;

- систематичні огляди та метааналізи: найвищий рівень доказовості – збір результатів усіх клінічних досліджень щодо певної рослини, їхній аналіз та узагальнений науковий висновок.

Стандартизація рослинної сировини: гарантія якості та безпеки

Головна проблема рослинної сировини – її мінливість. Склад хімічних речовин рослинної сировини залежить від ряду факторів: грунту, погоди, періоду заготівлі тощо. Щоб кожен лікарський засіб на основі рослинної сировини мав однакову дію, запроваджено суворі стандарти. 

1. Належна практика вирощування та збору лікарських рослин (GACP – Good Agricultural and Collection Practice): регулює екологічність регіону, контроль використання добрив, точний час заготівлі (коли концентрація біологічно активних речовин максимальна) та правильну сушку сировини.

2.Належна виробнича практика (GMP – Good Manufacturing Practice): переробка рослинної сировина на заводі підпорядковується загальнофармацевтичним стандартам GMP, що гарантує стерильність, точність дозування та захист від сторонніх домішок.

3.Стандартизація екстрактів: стандартизований фітопрепарат забезпечує фіксований і чітко дозований вміст діючих біологічно активних речовин у кожній одиниці форми. Наприклад, рідкі та сухі екстракти глоду зазвичай стандартизують за вмістом флавоноїдів – гіперозиду або вітексину (1,5–2,2%) або за вмістом проціанідинів (18–20%), оскільки саме ці речовини забезпечують судинорозширювальний та кардіопротекторний ефект, а їх точна концентрація є важливою для безпеки пацієнтів із серцевими патологіями. Контроль цих показників у сировини здійснюється за допомогою методів ВЕРХ та УФ-спектрофотометрії.

Міжнародні стандарти оцінки лікарських рослин

У світі існують організації, які збирають усю наукову інформацію про рослини та створюють офіційні інструкції (монографії):

• Комітет з рослинних лікарських засобів Європейського агентства з лікарських засобів (EMA HMPC) створює Європейські уніфіковані монографії. Якщо рослина внесена до такої монографії, її терапевтична дія вважається офіційно визнаною в ЄС;
• Європейське наукове об'єднання з фітотерапії (ESCOP) публікує детальні наукові звіти про застосування рослинних ліків на основі узагальнення наукових досліджень;
• Монографії Всесвітьої організації охорони здоров'я --  спеціальні видання, які слугують глобальним стандартом безпеки та ефективності фітопрепаратів для різних країн світу;
• Державні Фармакопеї містять окремі монографії про лікарську рослинну сировину, де чітко прописані критерії тотожності та доброякісності, методи ідентифікації за макро-, мікроскопічними ознаками, виявлення діючих речовин, показники якості (втрата в масі при висушуванні, вміст загальної золи, важких металів, пестицидів) та кількісне визначення діючих речовин.

Роль фармацевта у забезпеченні ефективної та безпечної фітотерапії

Отже, фітотерапевтичний метод демонструє значний потенціал у лікуванні широкого спектра поширених захворювань. Переважна безрецептурність рослинних засобів спрощує їхню рекомендацію в межах аптечного відпуску, забезпечуючи високу прихильність хворих до лікування, сприятливий профіль безпеки та можливості для комплексної терапії. Компетентність спеціаліста фармації у питаннях фітотерапії суттєво розширює його професійні можливості та оптимізує алгоритми надання фармацевтичної опіки. Глибоке знання хімічного складу рослин дозволяє фармацевту правильно оцінювати їхню дію та попереджати пацієнтів про небезпечні поєднання фітопрепаратів із синтетичними ліками. Крім того, саме фахівець в аптеці може вчасно скоригувати вибір людини, захищаючи її від ризиків неправильного дозування чи токсичності трав.

Тому для сучасного фармацевта критично важливо практикувати науково обгрунтовану фітотерапію, оскільки лише чітке розуміння фармакодинаміки та хімічного складу рослинних засобів гарантує безпечне, раціональне та максимально ефективне застосування фітопрепаратів при профілактиці та лікуванні захворювань.

Автор

Вікторія Кисличенко, завідувачка кафедри фармакогнозії та нутриціології, доктор фармацевтичних наук, професор Національного фармацевтичного університету  

Читайте також Аліна Волкова: «Фармацевтичне право – рецепт сучасної фармації».