Марина Ковальчук: Фармація — це не просто робота, а покликання допомагати людям

Фармацевтка Марина Ковальчук працює в одній із аптек мережі «Аптека оптових ц..» у місті Малин, що на Житомирщині. А ще активно займається волонтерством і підтримує військових. Її історія — це приклад щирої відданості своїй справі, людям і рідній країні. 

Як ви обрали професію фармацевта? 

— Я часто кажу, що це була «омріяна випадковість», яка стала моїм життям. З дитинства мріяла бути медиком, щоб допомагати людям, але доля повела трохи іншим шляхом — і саме фармація стала тим місцем, де я знайшла себе.

Коли прийшла працювати в аптеку, одразу зрозуміла: це моє. Тут поєднуються знання з медицини, спілкування, турбота про людей. Кожен день дарує відчуття, що робиш щось справді важливе для тих, хто потребує підтримки та поради.

Що для вас означає бути фармацевтом сьогодні?

— Це не лише видавати ліки. Це — величезна відповідальність і довіра людей. У кожному зверненні — надія, що ти допоможеш, порадиш, підтримаєш.

Фармацевт має бути не лише фахівцем, а й психологом, другом, іноді навіть тим, хто просто вислухає. І саме це робить нашу професію настільки важливою та людяною.

Ви активно займаєтесь волонтерством із перших днів повномасштабної війни. Як усе почалося?

— Все почалося з закриття медичного центру поруч з нашою аптекою. Для нас з колегою це стало сигналом: тепер ми несемо відповідальність за здоров’я людей, тож маємо не тільки залишатися на робочому місці, а й допомагати, чим можемо..

Поступово з’явилося бажання робити більше. Так разом із чоловіком ми створили благодійний фонд «Волонтери Житомирщини», офіційно зареєстрований у Єдиному державному реєстрі. Ми хотіли допомагати не лише на рівні ініціативи, а й офіційно — законно та прозоро.

Сьогодні фонд має підписану угоду з 81-ю окремою аеромобільною десантно-штурмовою бригадою, а також допомагає 44-й окремій артилерійській бригаді з Тернополя. Саме ці військові на початку повномасштабного вторгнення обороняли Житомирщину — тоді ми й познайомилися. Ми носили їм у ліс їжу, ковдри, ліки, усе, що могли зібрати. З того часу зв’язок не переривався: хлопці тепер на різних прифронтових напрямках, але й досі звертаються по допомогу.

Ми також підтримуємо багато інших підрозділів ЗСУ — достатньо лише письмового запиту від командира. Бо війна стосується кожного — лише разом ми зможемо перемогти ворога.

На жаль, зараз волонтерам непросто: надходжень небагато, на рахунку фонду — лічені гривні. Правду кажучи, дедалі важче збирати кошти на необхідні речі. Військові просять генератори, машини, екофло, але все це — великі витрати. Тому ми виходимо на місцевий ринок, щоб зібрати гроші.

Фонду «Волонтери Житомирщини» довіряють і допомагають, хто чим може. Люди бачать фотозвіти, вдячні слова від захисників, прапори з підписами військових. У нашому місті всі знають: зібрані гроші точно підуть на допомогу нашим захисникам.

Яку допомогу надає фонд? В яких розмірах?

— Допомагаємо не лише грошима. Хтось ремонтує авто, хтось безплатно заправляє машину на 50 чи 100 літрів, аби вона доїхала до фронту. Хтось приносить одяг, хтось — їжу. І все це не менш цінна допомога, яку неможливо виміряти цифрами.

Я дуже хочу, щоб наші діти жили у мирній, вільній країні. І поки цей день не настав, треба триматися й робити все, що в наших силах. Я вірю — всі наші зусилля не даремні. 

Раніше ми знайомили вас з історією фармацевта з Великої Писарівки на Сумщині Олександра Мірошниченка, який не тільки не кидає односельців напризволяще, а й відкрив аптечний пункт в сусідньому селищі і приїздить туди щодня попри обстріли.