«Ми жили в аптеках і працювали»: історія харківської аптечної мережі «Леда»

Коли у лютому 2022 року Харків здригнувся від перших вибухів, тисячілюдей шукали безпечного місця. Хтось виїжджав, хтось ховався у метро, хтось спускався до підвалів. А харківські фармацевти продовжували відкривати аптеки. Вони працювали тоді, коли над містом летіли ракети та падали авіабомби. Відчиняли двері після чергових обстрілів. Відпускали ліки людям, знервованим тривогою, страхом і невідомістю.

Саме так пережила перші місяці великої війни аптечна мережа «Леда» — одна з тих у Харкові, що не лише продовжила роботу, а й зберегла власне виробництво.

Сьогодні директорка аптечної мережі «Леда» Ірина Чанчалєйшвілі говорить про це спокійно. Але за цією стриманістю — сорок років у професії, десятки збережених робочих місць і сотні людей, які отримували необхідні ліки тоді, коли це було найскладніше.

Від мрії про медицину до справи життя у фармації

У фармацію Ірина прийшла майже випадково. Проте саме цей випадковий вибір згодом перетворився на справу всього життя.

За чотири десятиліття роботи вона бачила різні часи — дефіцити, економічні кризи, пандемію та війну. Але переконана: значення професії фармацевта з роками лише зростає.

«Я мріяла бути лікарем. Не вступила до медичного інституту й обрала фармацію. І жодного разу про це не пошкодувала. Навпаки. За ці роки переконалася: фармацевт має володіти величезним обсягом знань і часто бачить проблему людини не гірше за лікаря», — розповідає Ірина Чанчалєйшвілі.

У професії вона вже понад сорок років. За цей час змінилися технології, препарати та підходи до лікування, але незмінними залишилися відповідальність перед людьми та любов до своєї справи. Саме ці принципи допомогли їй пройти через найскладніші випробування останніх років.

Родзинка «Леди» — власне виробництво

Аптечна мережа «Леда» працює у Харкові з 1997 року. Сьогодні це шість аптек і близько сімдесяти працівників. До війни колектив був удвічі більшим.

«До повномасштабного вторгнення у нас працювали близько 140 людей. Частина співробітників була змушена виїхати. Багато хто починав життя заново в інших містах або за кордоном. Але ті, хто залишився, фактично стали універсальними солдатами. Кожен навчився робити більше, ніж раніше», — говорить директорка мережі.

Війна змінила життя колективу, але не змінила його ставлення до роботи. Саме згуртованість людей допомогла компанії вистояти у найважчі місяці. Кожен усвідомлював: від його роботи залежать інші.

Особливістю мережі, за словами Ірини Чанчалєйшвілі, завжди було власне виробництво. Саме воно дозволяло залишатися гнучкими навіть тоді, коли логістичні ланцюги руйнувалися, а постачання працювали з перебоями.

«Ми не просто відпускаємо препарати. У нас є екстемпоральне виробництво, власні розробки, косметична продукція. Це те, чим ми завжди пишалися. І саме це допомогло нам вистояти навіть у найважчі часи».

Саме можливість створювати власну продукцію стала однією з конкурентних переваг мережі. Крім того, це дозволило зберегти унікальні фармацевтичні напрямки, які сьогодні залишаються затребуваними серед пацієнтів.

«Ми не закривалися»

На відміну від багатьох харківських підприємств, аптечна мережа «Леда» не припинила роботу після початку вторгнення. Для колективу це було принциповим рішенням.

У перші тижні війни місто переживало постійні обстріли. Проте люди все одно потребували інсуліну, серцевих препаратів, антибіотиків та інших життєво необхідних ліків.

«Часто питають, коли ми відновили роботу? А ми її не припиняли. Так, не всі аптеки працювали одночасно. Але три аптеки були відкриті практично постійно. Якщо обстріли ставали занадто інтенсивними, ми тимчасово зачиняли двері, а потім знову відкривалися», — згадує Ірина Чанчалєйшвілі.

Для багатьох харків’ян аптеки стали чи не єдиним місцем, де можна було отримати необхідні ліки. Саме тому колектив розумів свою відповідальність перед містом. У ті дні фармацевти фактично стали частиною системи життєзабезпечення Харкова.

Окремо директорка згадує підтримку партнерів. Адже без постачальників забезпечувати людей ліками було б неможливо.

«Я безмежно вдячна нашим партнерам. Були компанії, які не побоялися везти ліки до Харкова тоді, коли багато хто навіть не наважувався заїжджати до міста. Завдяки цьому люди отримували необхідні препарати», — наголошує вона.

У ті дні кожна доставка була справжнім подвигом. Водії ризикували власною безпекою, але продовжували працювати заради людей.

Аптека стала домом

Перші місяці вторгнення багато співробітників буквально жили на роботі. На щастя, частина аптек мережі мала підвальні приміщення, які швидко перетворилися на укриття.

«Наші підвали стали укриттями. Там жили співробітники, їхні родини, діти. Я сама зі своєю сім’єю певний час мешкала в аптеці. Тоді це було питання безпеки. Ми працювали й одночасно там ночували», — згадує директорка.

Для багатьох працівників аптека стала не лише місцем роботи, а й тимчасовою домівкою. Саме там люди перечікували найнебезпечніші дні війни.

Навіть у найтемніші часи знаходилися люди, готові допомагати іншим. Такою підтримкою для колективу став місцевий виробник харчової продукції.

«У Роганському районі поруч з аптекою працював місцевий агровиробник «Агромол». Вони надали своє приміщення для укриття людей, а ще безкоштовно забезпечували нас молочною продукцією. Привозили її регулярно. Після цього я думала, що років п’ять кефір пити не буду, бо тоді це було чи не єдине, що я і мої фармацевти їли протягом кількох тижнів», — згадує Ірина Чанчалєйшвілі.

У цьому спогаді є і біль, і усмішка. Саме з таких маленьких історій і складається велика історія людської взаємодопомоги під час війни.

«Не хочеться повертатися в ті дні. Було дуже страшно. Але тоді всі розуміли: людям потрібні ліки. І це допомагало триматися».

«Мамо, мені страшно»

Особливо гостро Ірина пам’ятає один момент, пов’язаний із власною донькою. Цей епізод і сьогодні викликає у неї сильні емоції.

У перші місяці війни поруч із нею працювали не лише колеги, а й рідні люди. Іноді доводилося одночасно бути і керівницею, і матір’ю.

«Донька тоді працювала в аптеці. Вона обслуговувала відвідувачів, а навколо лунали вибухи. І одного разу сказала мені: «Мамо, мені страшно». Я відповіла: «Доню, я поруч. Людям потрібні ліки. Працюємо далі». Сьогодні згадую ці слова і сама дивуюся, звідки тоді бралися сили», — розповідає Ірина Чанчалєйшвілі.

У цих словах — вся атмосфера перших місяців війни. Страх був у кожного, але люди знаходили сили виконувати свою роботу.

Саме усвідомлення відповідальності перед іншими допомагало рухатися вперед навіть тоді, коли здавалося, що сил більше немає.

Фармацевт — не продавець, а фахівець

Ірина переконана: сучасний фармацевт давно перестав бути просто людиною за першим столом. Особливо під час війни роль цих фахівців стала набагато ширшою.

Щодня до аптек приходять люди не лише за ліками, а й за порадою, підтримкою та впевненістю, що їм допоможуть.

«Я завжди кажу своїм працівникам: ми не продавці. Ми фахівці. Людина приходить до аптеки не просто купити упаковку ліків. Вона хоче отримати пораду, пояснення, допомогу. Фармацевт має розумітися на лікарських формах, аналогах, взаємодії препаратів. Саме тому ми постійно навчаємо своїх співробітників», — наголошує Ірина Чанчалєйшвілі.

На її думку, професійність фармацевта сьогодні є одним із ключових факторів довіри між аптекою та пацієнтом.

Колектив, який став родиною

Сьогодні в мережі працюють близько сімдесяти людей. Для Ірини це не просто колектив — це команда, яка пройшла через найскладніші випробування разом.

За роки війни між співробітниками сформувався особливий рівень довіри. Люди підтримували одне одного не лише як колеги, а як справжня родина.

«Наші дівчата неймовірні. Вони вистояли. Вони залишилися працювати в Харкові тоді, коли місто щодня обстрілювали. Вони підтримували одна одну і підтримували людей. Я дуже пишаюся нашим колективом», — говорить директорка мережі «Леда».

Допомога військовим також стала частиною щоденної роботи. Для багатьох працівників це особиста історія, адже на фронті сьогодні воюють їхні колеги.

«Ми регулярно передаємо ліки нашим захисникам. У нас троє співробітників зараз служать у Збройних силах України. Ми підтримуємо їх і морально, і матеріально. Для нас важливо, щоб вони знали: на них тут чекають», — зазначає Ірина Чанчалєйшвілі.

Для колективу це не просто допомога армії. Це підтримка своїх людей, які сьогодні боронять країну.

Справа, яку не можна залишити

Під час розмови Ірина кілька разів повертається до людини, без якої мережа «Леда» могла б ніколи не з’явитися.

Засновник компанії Олександр Демченко помер у 2021 році від ускладнень, пов’язаних із COVID-19. Для колективу це стало великою втратою. Проте саме його справа сьогодні залишається головним мотиватором для команди.

«Він створив усе, що ми маємо сьогодні: виробництво, аптеки, косметичний напрямок. Ми починали разом практично з нуля. І сьогодні продовжуємо працювати ще й тому, що хочемо зберегти його справу», — говорить Ірина Чанчалєйшвілі.

Пам’ять про засновника залишається важливою частиною життя компанії. Його принципи продовжують жити у щоденній роботі колективу.

«Ми просто не маємо права це залишити. Не маємо права зупинитися. Це наша пам’ять про людину, яка присвятила цьому життя», — каже директорка.

Сьогодні справу Олександра Демченка продовжують його діти, які обрали професію фармацевта, та команда, що багато років працювала поруч із ним.

І, можливо, саме в цьому полягає головний секрет незламності харківських фармацевтів. Вони працюють не лише заради бізнесу. Не лише заради аптек. Вони працюють заради людей. Заради міста. Заради пам’яті. І заради майбутнього, в яке продовжують вірити навіть тоді, коли за вікном лунають вибухи.

Читайте також Історія Яни Голованник — фармацевтки з Харкова, яка почала життя з нуля і не втратила віри в людей