Олексій Шелковський: «Тепер знаю ціну кожному кроку»
– 8 хв. читання
Історія Олексія Шелковського — керівника ТОВ «Т.Д. Алком» — це не просто історія підприємця, який зберіг виробництво під час війни. Це розповідь про людину, яка дивом залишилася живою після катастрофічної травми, пережила клінічну смерть, пройшла складний шлях відновлення та повернулася до роботи з новим розумінням того, що означає допомагати людям.
Понад 250 людей однієї справи: шлях компанії «Т.Д. Алком»
Сьогодні Олексій Шелковський очолює ТОВ «Т.Д. Алком» — українську групу компаній, засновану у 2004 році. Основою групи є власне виробництво медичних, ортопедичних та реабілітаційних виробів. Окрім цього, компанія імпортує в Україну продукцію провідних світових виробників медичного призначення та розвиває власну мережу з 19 ортопедичних салонів Ortos.
У групі компаній працює понад 250 співробітників. Продукція представлена в аптечних мережах, медичних закладах та спеціалізованих ортопедичних салонах по всій Україні. Компанія активно працює над розвитком сучасних рішень для реабілітації та допомагає тисячам українців повертатися до активного життя після травм, операцій і захворювань. Але навесні 2022 року все могло закінчитися зовсім інакше.
Евакуація під гуркіт війни
На початку повномасштабного вторгнення основне виробництво компанії розташовувалося на Київщині. Російські війська стрімко наближалися до столиці, а перспективи для бізнесу виглядали вкрай тривожними. У той час Олексій перебував на Закарпатті.
«Я опинився в Мукачеві, тому що вивозив людей із небезпечних регіонів. Згодом почав активно допомагати переселенцям, брав участь в організації побуту в таборі для біженців. У якийсь момент зрозумів: я вже відповідаю за цих людей. Але паралельно отримував інформацію з виробництва і бачив, що маю приймати рішення. Ми ризикували втратити все обладнання, усе, що будували роками», — згадує Олексій.
Ситуація ускладнювалася тим, що значна частина коштів була вкладена в контракти ще до війни. «Грошей практично не залишилося. Але обладнання потрібно було рятувати. Я шукав транспорт, домовлявся з людьми, просив допомоги. Усе будувалося на довірі», — говорить підприємець.
Перший рейс із виробничим обладнанням до Закарпаття пройшов успішно. Це дало надію, що релокація відбудеться без втрат. Але друга партія, у якій перевозили найдорожчі та найважливіші верстати, раптом зникла.
«Машина просто перестала виходити на зв'язок. День. Другий. Третій. Водій не відповідає, телефон мовчить. Ми не знаємо, де обладнання. Не знаємо, чи воно взагалі існує ще. Це була найцінніша частина виробництва. А навколо війна. Партнери чекають рішень. Люди чекають роботи. Це був колосальний психологічний тиск», — пригадує Олексій.
Але насправді це був лише півфінал багатотижневого виснаження, яке накопичувалося день за днем.
Місяць на межі можливостей
До цього моменту Олексій вже понад місяць працював на межі можливостей.
Щодня надходили тривожні новини про наступ російських військ. Його рідне село опинилося в окупації, а зв'язок із сусідами та знайомими зник. Ніхто не знав, що там відбувається і чи всі залишилися живими.
Паралельно потрібно було терміново шукати нове приміщення для релокації виробництва, організовувати ремонт, знаходити будівельні матеріали та майстрів. У перші місяці війни це було надзвичайно складно. Не менш важким було завдання знайти кошти, транспорт і людей для перевезення обладнання через всю країну. Водночас Олексій активно допомагав переселенцям. Він брав участь в організації роботи притулку для біженців, координував питання побуту та займався відвантаженням гуманітарної допомоги. І залишався на постійному зв'язку з колегами, вирішуючи виробничі, фінансові та організаційні питання компанії.
«Сьогодні я розумію, що тоді просто не помічав власного виснаження. Здавалося, що потрібно ще трохи потерпіти, ще трохи попрацювати, ще одне питання вирішити. Але організм має свої межі. І я жив у режимі, коли психологічне та фізичне навантаження накопичувалося щодня протягом багатьох тижнів», — згадує Олексій.
Саме на цьому тлі стався дзвінок, який приніс полегшення.
Коли на третій день зниклий водій нарешті зателефонував і повідомив, що прибув до Мукачева, Олексій відчув неймовірне полегшення.
«Коли я дізнався, що обладнання врятоване, вперше за довгий час відчув полегшення. Але роботи попереду було ще дуже багато», — згадує він.Приміщення для нового виробництва ще ремонтували. Саме тоді сталася подія, яка назавжди змінила його життя.
П'ятнадцять хвилин між життям і смертю
«Я пам'ятаю, що голова була ніби в тумані від усього пережитого. Але тоді мені здавалося, що потрібно ще трохи попрацювати і все буде добре», — згадує Олексій.
Верстати потрібно було терміново розвантажувати та піднімати на другий поверх. Для цього використовували вантажну платформу. Він піднявся нагору, щоб спустити платформу вниз для чергового підйому обладнання.Саме тоді сталася помилка. Помилка, яка ледь не коштувала життя.
«Я порушив правила безпеки, які завжди сам контролював. Трохи нахилився через захисне огородження. Наступної секунди все змінилося», — говорить він.
Металева балка підйомного механізму вдарила його по потилиці та затягнула між конструкціями. Усе сталося за лічені секунди.
«Я опинився затиснутим між металевими елементами. Пам'ятаю лише окремі фрагменти того, що відбувалося. Страшний тріск кісток, нестерпний тиск металу і розуміння того, що механізм продовжує стискати тіло. Тоді я вперше по-справжньому відчув, наскільки близько перебуваю до межі між життям і смертю. Усвідомлював, що ситуація критична, але намагався не втрачати контроль. Навмання встиг натиснути кнопку аварійної зупинки», — згадує він.
Найстрашніше було те, що поруч нікого не виявилося. Люди працювали на першому поверсі й навіть не підозрювали, що сталося нагорі.
«Я висів головою вниз приблизно п'ятнадцять хвилин. Увесь цей час втрачав кров», — говорить Олексій.
Час у таких ситуаціях вимірюється не хвилинами, а шансами вижити. І кожна хвилина працювала проти нього. Коли колеги нарешті зрозуміли, що сталося, виникла нова проблема. Швидка допомога не могла оперативно прибути через масштабну дорожню аварію.
«Хлопці зрозуміли, що чекати не можна. Якщо нічого не робити — я просто помру», — згадує він.
Спочатку вони хотіли запустити платформу у зворотний бік. Але швидко зрозуміли, що навіть незначний рух механізму може стати смертельним.Тоді вони почали звільняти його вручну.
«Вони буквально виривали металеві конструкції, ламали арматуру, робили те, що в нормальних умовах здається неможливим. Сьогодні я переконаний: це була не лише людська сила. Господь діяв через цих людей», — говорить Олексій.
Пізніше лікарі підтвердили: саме це рішення врятувало йому життя.
Між життям і смертю
До лікарні Олексія доставили друзі. Його стан був критичним. Травми були настільки важкими, що багато хто не вірив у позитивний результат.
«Я то приходив до тями, то знову втрачав свідомість. Бачив уривки подій, чув голоси людей, які боролися за моє життя», — згадує він.
Попри критичний стан, страху він не відчував. Навпаки — було дивне відчуття спокою. «Не було паніки. Не було страху смерті. Було відчуття повного прийняття», — говорить Олексій.
Після багатогодинної боротьби лікарям вдалося стабілізувати його стан.Попереду чекали складні операції, лікування та тривала реабілітація. Але найголовніше вже сталося. Він вижив.
Життя після дива
Після багатогодинної боротьби лікарям вдалося стабілізувати стан Олексія. Попереду чекали складні операції, лікування та довга реабілітація. Багато хто вважав його порятунок справжнім дивом. Сам Олексій переконаний, що отримав другий шанс.
«Сьогодні я розумію, наскільки близько тоді був до межі між життям і смертю. І тим більше ціную кожен день, який маю», — говорить він.
Через кілька днів після травми він уже намагався вставати з ліжка. Для лікарів це виглядало майже неймовірно. Але попереду були місяці відновлення та постійної роботи над собою.
Водночас країна жила у війні, а підприємство потрібно було запускати заново.
«Я не міг дозволити собі просто лежати й чекати. Люди чекали на роботу. Потрібно було запускати виробництво, виплачувати зарплати, виконувати зобов'язання перед партнерами та клієнтами», — згадує він.
Уже через кілька тижнів після травми Олексій повернувся до роботи. Контролював монтаж обладнання, займався організаційними питаннями та фактично продовжив відбудовувати бізнес майже одночасно з власним відновленням. Сьогодні наслідки тієї травми залишаються частиною його життя. Зовні він виглядає активною та енергійною людиною, але за цим стоїть щоденна праця над власним здоров'ям.
«Щоранку я витрачаю близько години на спеціальну гімнастику. Якщо цього не зроблю — не зможу нормально функціонувати. Організм дуже реагує на погоду, переохолодження та навантаження. Є речі, які вже ніколи не будуть такими, як раніше», — розповідає Олексій.
Найскладнішим виявилося не фізичне відновлення, а необхідність прийняти нові обмеження.
«Голова знає рішення. Очі бачать, як потрібно зробити. А тіло вже не завжди може реалізувати те, що колись було звичним. Саме це стало для мене найбільшим викликом», — зізнається він.
Але разом із випробуваннями прийшло і нове розуміння. Саме після цієї травми він по-справжньому відчув, через що проходять люди під час реабілітації.
«Раніше я дивився на реабілітацію як виробник медичних виробів. Сьогодні я дивлюся на неї як людина, яка сама пройшла цей шлях. Коли щодня борешся за прості речі, починаєш зовсім інакше розуміти біль, підтримку та ціну кожного маленького кроку вперед», — говорить Олексій.
Саме тоді почала формуватися нова місія, яка сьогодні стала важливою частиною його життя та роботи. Допомагати людям не просто лікуватися, а повертатися до повноцінного життя.
Підприємець, а не бізнесмен
Попри пережите, Олексій продовжив працювати над розвитком компанії та новими проєктами у сфері реабілітації. Саме власний досвід боротьби за відновлення змусив його по-іншому подивитися на потреби людей, які проходять складний шлях після травм, операцій та ампутацій.
Особливу увагу сьогодні команда приділяє виробам для військових, які втратили кінцівки внаслідок війни.
«Ми працюємо над спеціальними виробами для правильного формування культі. Для багатьох людей це може звучати як технічна деталь, але насправді від цього залежить успіх подальшого протезування та якість життя людини. Якщо культя сформована неправильно, навіть найдорожчий протез не дасть бажаного результату», — пояснює Олексій.
Ідея цього напрямку народилася не в кабінеті. Вона народилася під час численних зустрічей із пораненими військовими та пацієнтами реабілітаційних центрів.
«Я бачив їхні труднощі. Бачив людей, які щодня борються за можливість повернутися до нормального життя. І зрозумів, що ми можемо бути корисними. Саме тому вже кілька років працюємо над такими рішеннями», — говорить він.
Коли мова заходить про бізнес, Олексій завжди наголошує на різниці між бізнесменом і підприємцем.
«Я не вважаю себе бізнесменом. Бізнесмен насамперед шукає, куди вигідніше інвестувати кошти. А підприємець створює щось нове, розвиває ринок і бере відповідальність за людей. Для мене важливо не лише заробляти гроші, а й створювати продукти, які реально допомагають людям», — говорить він.
За його словами, далеко не всі проєкти компанії можна назвати комерційно успішними. Але деякі з них продовжують розвивати навіть тоді, коли це складно з фінансової точки зору.
«Є напрямки, які могли б приносити значно більше прибутку. Але ми свідомо вкладаємо ресурси в реабілітацію та складні медичні вироби. Тому що розуміємо: вони потрібні людям», — пояснює Олексій.
Якість понад усе
Окремою темою розмови стає якість медичних виробів. На запитання про продукт, яким він пишається найбільше, Олексій відповідає без вагань.
«Я дуже пишаюся нашими грудо-поперековими корсетами та бандажами. Це вироби, які отримали позитивні відгуки не лише в Україні, а й під час міжнародних профільних виставок. Для мене це особливо важливо, тому що я знаю весь шлях створення виробу — від першої ідеї до моменту, коли він потрапляє до пацієнта», — говорить він.
За його словами, саме власний досвід виробництва навчив його дуже уважно ставитися до якості медичних виробів.
«Коли людина купує медичний виріб, вона довіряє своє здоров'я виробнику. І ця довіра накладає величезну відповідальність», — переконаний Олексій.
Саме тому його непокоїть ситуація на українському ринку.
«На жаль, сьогодні людина не завжди розуміє, що саме купує. На ринку присутня продукція сумнівного походження, яка зовні схожа на медичний виріб, але не завжди проходить належну перевірку або має підтверджену ефективність.
Людина часто не може самостійно оцінити якість виробу. Вона бачить упаковку, назву та ціну. Але не знає, які матеріали використані, чи проводилися випробування, чи відповідає виріб заявленому призначенню», — пояснює Олексій.
Саме тому компанія багато років інвестує у розробку власних технологій, тестування матеріалів та співпрацю з лікарями.
«Ми не просто виробляємо продукцію. Ми постійно збираємо зворотний зв'язок від лікарів і пацієнтів, удосконалюємо конструкції та працюємо над якістю кожної деталі. Це складний шлях, але тільки так можна створювати справді ефективні медичні вироби», — говорить він.
Коли компанія не може виготовити певний продукт самостійно, вона обирає співпрацю з провідними світовими виробниками.
«Ми могли б шукати найдешевші рішення. Але для нас важливіше, щоб людина отримала якісний результат. Тому ми працюємо з компаніями, які створюють інновації та задають стандарти якості у світі», — наголошує Олексій.
На його переконання, майбутнє українського ринку медичних виробів — це відповідальність виробників, прозорі правила та висока культура якості.Адже коли йдеться про здоров'я людини, компромісів бути не повинно.
Мрія, яка народилася після болю
Сьогодні виробництво компанії успішно працює на Київщині та Закарпатті.Сотні співробітників щодня створюють продукцію, яка допомагає людям після травм, операцій та захворювань опорно-рухового апарату. Але після пережитого для самого Олексія бізнес давно перестав бути лише виробництвом чи продажем.
«Я хочу зробити так, щоб якісні ортопедичні та реабілітаційні вироби були доступні кожній людині. Незалежно від її місця проживання чи фінансових можливостей. Це моя особиста місія», — говорить він.
Ще одна його мрія народилася саме після власного досвіду реабілітації.
«Я хочу створити реабілітаційний центр нового типу. Такий, якого сьогодні в Україні ще немає. Після всього пережитого я дуже добре розумію, як має виглядати справжня допомога людині на шляху відновлення», — розповідає Олексій.
За його задумом, це має бути не просто медичний заклад. Він бачить сучасний центр, де людина отримуватиме комплексну допомогу: фізичну, психологічну та соціальну. Місце, де з людиною працюватиме команда фахівців, а кожен пацієнт матиме індивідуальний маршрут відновлення.
Ціна кожного кроку
Історія Олексія Шелковського — про війну, біль, дивовижний порятунок і відповідальність. Про те, як за лічені секунди людина може опинитися між життям і смертю, а потім роками вчитися жити заново.
«Коли проходиш через такі випробування, починаєш інакше дивитися на життя. Розумієш, що багато речей, за якими ми женемося щодня, насправді не мають великого значення. Натомість починаєш цінувати людей, здоров'я, можливість рухатися вперед і бути корисним іншим», — говорить він.
Можливо, саме тому сьогодні він вимірює успіх не кількістю магазинів чи виробничих ліній. Для нього справжня цінність — бачити, як людина після важкої травми робить свої перші самостійні кроки, повертається до родини, роботи та повноцінного життя. Адже той, хто сам пройшов через біль і відчай, як ніхто інший знає: іноді найбільшим дивом стає можливість просто знову стати на ноги.
