3D-друк ліків: чи можна створити таблетку під конкретного пацієнта?

Уявімо, що пацієнту потрібна не стандартна таблетка 500 мг, а 375 мг, причому з певною швидкістю вивільнення діючої речовини. Або замість трьох окремих препаратів йому потрібно приймати одну лікарську форму, у якій кожен компонент вивільняється за власним профілем. Сьогодні такі ситуації вирішують за допомогою доступних промислових дозувань, поділу таблеток чи екстемпорального виготовлення. Однак 3D-друк лікарських засобів пропонує інший підхід — створювати лікарську форму за цифровою моделлю та адаптувати її характеристики відповідно до конкретної терапевтичної потреби.

Технологія вже не належить виключно до сфери експериментів. У 2015 році FDA схвалило Spritam (леветирацетам) — перший лікарський засіб, виготовлений із використанням 3D-друку. А у 2026 році EMA опублікувало спеціальний документ щодо застосування 3D-друку для твердих пероральних лікарських форм. 

На відміну від традиційного таблетування, де порошкову суміш пресують у прес-формі, 3D-друк передбачає пошарове формування лікарської форми відповідно до цифрової моделі. Залежно від технології можна контролювати не лише кількість діючої речовини, а й геометрію, пористість та внутрішню структуру таблетки.

Це важливо тому, що такі характеристики можуть впливати на механічні властивості, розпадання та швидкість вивільнення діючої речовини. Отже, 3D-друк дає змогу не просто виготовити таблетку, а певною мірою «спроєктувати» її властивості. 

Показовим прикладом є Spritam — препарат леветирацетаму для лікування епілепсії. Його таблетки створюють за допомогою технології 3D-друку як високопористі структури, що швидко розпадаються в ротовій порожнині. Препарат випускається у дозуваннях 250, 500, 750 і 1000 мг.

Важливо, однак, не плутати Spritam з персоналізованою таблеткою. Пацієнт не отримує індивідуально надруковану дозу — препарат виробляють у стандартизованих промислових дозуваннях. У цьому випадку перевага 3D-друку полягає у створенні специфічної лікарської форми, а не в індивідуалізації терапії.

Одна з перспектив 3D-друку — можливість створювати різні дозування без необхідності розробляти окрему традиційну виробничу лінію для кожного варіанта. EMA зазначає, що технологія може використовуватися для пацієнт-орієнтованих лікарських форм із різними дозами, формами, смаками та комбінаціями діючих речовин. 

Це особливо цікаво для педіатрії, геріатрії, пацієнтів із рідкісними захворюваннями та людей, які приймають багато лікарських засобів. Наприклад, якщо пацієнтові потрібна доза, для якої немає готового промислового варіанта, теоретично її можна виготовити за індивідуальними параметрами.

Персоналізація може стосуватися не лише дози. Зміна геометрії та внутрішньої структури лікарської форми потенційно дає змогу керувати профілем вивільнення препарату. 

Ще один перспективний напрям — поліпіл, тобто лікарська форма, що містить декілька діючих речовин. 3D-друк дає можливість просторово розділяти компоненти в межах однієї лікарської форми та створювати структури, у яких різні речовини можуть мати власні профілі вивільнення. Це потенційно дозволяє поєднувати декілька препаратів в одній таблетці. 

Для пацієнтів із поліпрагмазією така технологія може спростити схему лікування. Водночас будь-яку комбінацію необхідно окремо оцінювати з погляду сумісності діючих речовин, стабільності та характеристик вивільнення.

Найцікавіше питання: чи залишається все це лабораторною технологією? У 2025 році дослідники описали використання фармацевтичного 3D-принтера в умовах громадської аптеки в Іспанії. За допомогою технології напівтвердої екструзії автоматично виготовляли капсули з міноксидилом у дозах 2,5 та 5 мг. Персоналізовані препарати отримали дев’ять пацієнтів. За результатами дослідження, капсули відповідали вимогам Європейської фармакопеї щодо однорідності маси, вмісту діючої речовини та розчинення, а також демонстрували стабільність протягом трьох місяців за досліджених умов.

Головне обмеження — не здатність принтера сформувати таблетку, а гарантія її якості. Для кожної лікарської форми необхідно забезпечити точність дозування, однорідність, стабільність та передбачуване вивільнення діючої речовини. На результат можуть впливати температура, швидкість друку, характеристики сировини та інші параметри процесу. 

Окреме питання — регулювання. EMA у 2026 році наголосило на необхідності контролю якості та належної виробничої практики для 3D-друкованих лікарських форм. Оскільки препарат створюється на основі цифрового файлу, контроль цифрового процесу та його параметрів також стає частиною системи забезпечення якості. Тому майбутня аптека з 3D-принтером потребуватиме не лише обладнання, а й валідованого процесу, стандартизованої сировини, простежуваності та методів контролю готового препарату.

Читайте також Коли наука дає шанс: як дослідження змінюють лікування раку.