Аліна Гук: «Ми не  маємо права панікувати»

Для більшості українців 24 лютого 2022 року стало днем, який поділив життя на "до" і "після". Для Аліни Гук, фармацевтки аптечної мережі «Подорожник» у Богодухові на Харківщині, цей день розпочався зі звичайних зборів на роботу. Вона лише кілька місяців працювала в аптеці, проходила адаптацію, ще вчилася професії, але війна не залишила часу на поступове входження в неї.

Коли війна почалася разом із робочою зміною

Замість наставників, які могли б підказати, — довгі черги схвильованих людей. Замість звичайної зміни — перший іспит на витримку.

«Я пам'ятаю, як виходила з дому, а батько сказав: «Почалося». Я навіть не відразу зрозуміла, про що він говорить. Але все одно поїхала на роботу. Було страшно, навколо паніка, люди поспішали купити ліки, а я сама ще тільки вчилася працювати в аптеці. Хотілося, щоб поруч був хтось досвідчений, хто підкаже, але того дня потрібно було просто стати за перший стіл і працювати. Чесно кажучи, це був дуже важкий період. І, якщо відверто, він не закінчився — війна просто змінила свої форми», — згадує Аліна Гук.

Відтоді минуло понад чотири роки. Але відчуття відповідальності перед людьми залишилося незмінним. Щодня вона приходить на роботу, знаючи, що в будь-яку хвилину звичний день може перервати вибух.

Коли вибухи стають частиною робочого дня

Богодухів давно живе поруч із війною. Тут уже нікого не дивують сирени, але звикнути до них неможливо. Особливо тоді, коли вибухова хвиля доходить до самої аптеки.

У 2026 році серйозні російські удари поблизу аптеки сталися 21 квітня та 29 травня. Під час одного з них вибуховою хвилею вибило вікна, постраждав центр міста, а працювати далі стало просто небезпечно.

«Після вибуху ми вже не могли залишатися на роботі. Було страшно навіть виходити надвір. Потім почалися нові влучання по центру міста, у парк, у проїжджу частину. Наступного дня аптека не відкрилася — люди виїжджали, не було світла, було небезпечно навіть запускати генератор. Але вже на третій день ми всі повернулися. Просто тому, що люди чекали на нас і потребували ліків», — розповідає фармацевтка.

Повернення до роботи після обстрілів тут не вважають героїзмом. Для працівників це стало новою реальністю, у якій кожен день починається з надії, що він закінчиться без нових трагедій.

Будинок можна відбудувати. Людей — не повернути

Влітку війна прийшла і до родини Аліни. У червні цього року російський удар зруйнував будинок, у якому вона народилася і виросла. Лише випадковість урятувала життя всій сім'ї — за кілька хвилин до вибуху вони вийшли на город.

«Ми саме були вдома. Я сиділа майже в тому місці, куди прилетіло. Але раптом вирішили усією родиною вийти на город. Я хотіла садити помідори. Підняла голову, побачила в небі спалах, почала тікати, а коли озирнулася — побачила, як руйнується наш будинок. Повністю знищений дах, кімната... Жити там уже неможливо. Найголовніше, що всі залишилися живими. Все інше можна пережити», — ділиться Аліна.

Сьогодні Аліна винаймає житло. Її батьки продовжують доглядати господарство біля зруйнованого будинку. Попри пережите, вони залишаються вдома, бо це їхнє життя.

Найважче — приховати власний страх

Фармацевт не може дозволити собі панікувати, вважає Аліна. Коли відвідувачі приходять до аптеки наляканими, саме працівник має стати тією людиною, яка поверне їм відчуття спокою. Іноді це складніше, ніж знайти потрібні ліки.

«Звичайно під час вибухів, страшно. Дуже страшно. Але коли бачиш людей, які панікують, то розумієш: якщо почнемо боятися ми, їм стане ще важче. Тому ми насамперед заспокоюємо їх, говоримо, що все буде добре, а потім — себе. Я дуже вдячна своєму колективу. Ми постійно підтримуємо одна одну. Саме завдяки цьому хочеться приходити на роботу навіть після найважчих днів», — зазначає фармацевтка.

Це не означає, що страх зникає. Просто з кожним днем вона вчиться не дозволяти йому керувати своїми діями. У цій роботі спокій часто стає такою ж важливою частиною допомоги, як і правильно підібраний препарат.

Маленькі ритуали, що тримають на плаву

У маленькому колективі цієї аптеки є свої способи не дати війні забрати тепло. Тут фармацевти вірять у дрібниці, які насправді рятують не гірше за великі слова: кілька хвилин тиші, чашка кави між відвідувачами, короткий жарт посеред напруженого дня.

«На холодильнику в аптеці у нас живе свій талісман — магніт з лемуром, яку ми вважаємо оберегом. До нього вже давно ставляться як до повноцінного члена команди: коли день видається важким, хтось обов’язково підійде, усміхнеться і, за звичкою, погладить його по животику зі словами: «Позитив прийшов — негатив вийшов». А ще там, на магнітиках прикріплені наші фото», — ділиться Аліна.

Є в фармацевток цієї аптеки  і ще одна особлива категорія відвідувачів — дідусі-залицяльники. Вони приходять не лише по ліки, а й по кілька теплих слів, компліментів і доброго настрою. Можуть пожартувати, назвати дівчат красунями, поцікавитися, чи не втомилися вони, і на кілька хвилин перетворити звичайний похід до аптеки на маленьку людську історію.

Саме з таких, на перший погляд, незначних речей і народжується стійкість. Іноді вона починається не з великих рішень, а з теплого слова, усмішки та маленького талісмана на холодильнику.

Не продавці ліків, а люди, яким довіряють

За роки війни Аліна дедалі частіше переконується: люди приходять до аптеки не лише по препарати. Вони приходять по підтримку, пораду, можливість бути почутими.

Фармацевт сьогодні нерідко стає першою людиною, якій пацієнт розповідає про свої страхи, біль чи проблеми зі здоров'ям.

«Для мене фармацевт — це людина, яка вміє чути й розуміти. Нас іноді називають просто продавцями ліків, але це зовсім не так. Дуже багато людей приходять до нас раніше, ніж до лікаря. Вони довіряють нам свої переживання, розповідають про проблеми зі здоров'ям. Ми завжди пояснюємо, коли потрібно обов'язково звернутися до лікаря, намагаємося розібратися в ситуації, а не просто продати препарат. Людині важливо не лише отримати ліки, а й відчути, що її вислухали», — говорить Аліна.

Саме ця довіра, підкреслює фармацевтка, і є найбільшою цінністю професії. Дівчина постійно підвищує свою кваліфікацію і цього року планує стати студенткою Національного фармацевтичного університету. 

Людяність теж лікує

Війна змінила життя кожного українця. Але вона не змогла забрати головного — здатності підтримувати один одного. Аліна не любить говорити про себе. Вона розповідає про людей, які поруч.

«Хотілося б, щоб люди берегли своє здоров'я, не відкладали звернення до лікаря тоді, коли це потрібно. І ще дуже хочу, щоб ми були добрішими один до одного. Іноді добре слово підтримує людину не менше, ніж ліки», — додає фармацевт.

У цих словах досвід людини, яка щодня бачить, як поруч із війною продовжується життя. І поки в Богодухові відкриваються двері аптеки, поки фармацевти зустрічають людей із посмішкою навіть після безсонної ночі під вибухами, країна продовжує триматися не лише завдяки зброї. Вона тримається завдяки людям, які щоранку просто чесно роблять свою роботу.

Читайте також Завідувачка, волонтерка, блогерка: історія фармацевтки з Кривого Рогу Ганни Вегринович.