Генератор Геннадій, ранкова кава і війна за вікном: історія фармацевтки Станіслави Щепочкіної

У Новгород-Сіверському на Чернігівщині війна давно стала частиною повсякденного життя. Тут уже не здригаються від кожної сирени так, як у перші місяці вторгнення. Тут навчилися пити ранкову каву після нічних «прильотів», закривати вибиті вікна фанерою і виходити на роботу навіть тоді, коли страшно.

Станіслава Щепочкіна — фармацевтка, яка працює в аптечній мережі «Подорожник». У фармації вона вже десять років. За цей час навчилася не лише тонкощам професії, а й бути психологом, підтримкою для своїх клієнтів. Щодня до неї приходять зі страхом, болем і сльозами.

Єдина фармацевтка в медичній династії

У родині Станіслави всі були медиками — бабусі, дідусі, тітки. Спочатку вона і сама вирішила підтримати сімейну традицію. А потім стала першою фармацевткою в родині.

«Я ще з дитинства знала, що хочу допомагати людям. Спочатку вивчилась на парамедика, працювала на швидкій. А потім біля дому відкрилася аптека, і я зрозуміла — це теж моє. Хотілося розвитку, знань, професійності. До речі, в родині усі медики поставилися з повагою до того, що я вирішила змінити професію і стати фармацевтом», — розповідає жінка.

Станіслава успішно закінчила Національний фармацевтичний університет і отримала диплом фармацевта, про що жодного дня не пожалкувала.

Перші дні війни і окупація

Ранок 24 лютого 2022 року для Станіслави, як і для мільйонів українців, розпочався із вибухів. Чоловіка викликали на службу і дівчина залишилася сама:

«Чоловік у мене військовий. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він практично о 4 ранку зібрався і поїхав на службу. Пам’ятаю цей стан — розгубленість, жах, нерозуміння, бомбардування. Тоді я вирішила: треба зібратися, не панікувати. Тому вже у другій половині того ж дня я пішла на роботу».

Невдовзі російські війська підійшли до Новгород-Сіверського. Перелякані місцеві кинулися до аптеки.

«У перші дні скуповували майже все. Через тиждень аптека стояла фактично порожня. Люди брали заспокійливі, серцеві препарати, жарознижувальні, знеболювальні — все, що тільки було». За перший тиждень аптека, де працювала Станіслава, розпродала все.

«Я боялася, що дізнаються про чоловіка»

Новгород-Сіверський перебував під окупацією з лютого по квітень 2022 року. Навколо міста були зруйновані мости та дороги, а ліки доводилося доставляти окольними шляхами.

«Окупанти нас напряму не чіпали. Але сусідні села дуже постраждали. І я страшенно боялася, що хтось дізнається, що мій чоловік військовий. Тоді можна було потрапити і «на підвал». На щастя, обійшлося», — ділиться вона спогадами.

Постачальники почали привозити ліки вже у березні — під обстрілами, розбитими дорогами й постійним ризиком. Але доставляли. «Машини часто не пропускали. Але люди чекали ліків. І ми теж чекали. Бо для багатьох наших клієнтів це була єдина надія — вижити», — тихо додає Станіслава. 

Чотири обстріли аптеки за рік

Після деокупації життя не стало спокійнішим. Навпаки — обстріли лише посилилися.

«Було чотири прильоти біля аптеки. Після перших двох у листопаді 2025 повністю вилетіли вікна, двері, пошкодило стелю. Але ми за один день усе прибрали, закрили фанерою і знову почали обслуговувати людей», — згадує Станіслава.

Наступний обстріл стався у березні 2026-го. «Добре, що це було вночі. Ніхто не постраждав. Ми вже звикли швидко відновлюватися», — додає фармацевтка.

Вона говорить про це спокійно. Без пафосу. Наче про звичайну робочу рутину.

Морально зараз важче, ніж на початку війни

За ці роки війна пройшла через її родину та друзів. «У мене є постраждалі друзі, куми. Є контужені, є втрати кінцівок. Чоловік наразі воює на Харківському напрямку. Я дуже за нього переживаю. Але розумію: і він, і всі наші військові роблять те, завдяки чому ми можемо жити й працювати», — з болем розповідає Станіслава.

Станіслава каже: фізично найважче було у 2022-му. А морально — зараз. «Тоді ти просто виживав і не встигав думати. А зараз накопичилася втома. Люди виснажені. Дуже багато нервових, розбитих. Часто заходять в аптеку після чергового обстрілу — просто поговорити, тож ми завжди підтримуємо, бо це теж наша робота», — зітхає вона.

Щодня через аптеку проходить до двохсот людей. І майже всі — постійні відвідувачі. «Для когось фармацевт — це вже не просто людина за прилавком. Ти маєш вислухати, підтримати, порадити. Іноді ти стаєш психологом. Іноді — просто людиною, яка усміхнулася у важкий день», — розповідає фармацевтка.

Генератор Геннадій і ранкова кава

У колективі аптеки «Подорожник», де працює Станіслава, — четверо людей. І за роки війни вони стали майже родиною. «У нас є традиція — ранкова кава. Обов’язково всі разом. І є наш талісман — генератор Геннадій», — усміхається Станіслава.

Під час блекаутів саме він рятував аптеку, кавову машину й електрочайник.

«Після одного з прильотів ми прийшли ліквідовувати наслідки. Думали — все розбите. А генератор, кавоварка й чайник цілі. І ми того ранку все одно випили разом каву. Тому вирішили, що і кавова машина, і електрочайник теж наші талісмани. Поки імена їм не придумали», — посміхається дівчина. На дружній колектив і клієнти реагують позитивно. Літні люди часто на знак подяки приносять свою випічку: пиріжки, тістечка, а військові обдаровують дівчат-фармацевток компліментами і шоколадками.

Колеги підтримують одна одну в усьому

Фармацевтичний квартет з «Подорожника» у Новгороді-Сіверському живе за правилами взаємодопомоги. Якщо пропадає світло — поспішають приїхати на роботу, щоб допомогти підключити генератор на ім'я Геннадій.

«Коли чоловіка відпускають у коротку відпустку, дівчата міняються зі мною змінами, щоб я могла побути з ним більше часу. У такі моменти розумієш, наскільки важливі люди поруч», — додає Станіслава.

На запитання, як вона долає страх перед обстрілами, Станіслава відповідає просто: «Ніяк. Просто йдеш і робиш свою справу. Якщо це твій «шахед» — він тебе знайде. Якщо ні — значить, він не прилетить. А життя продовжується. Треба працювати».

Саме на таких людях сьогодні тримається українське прикордоння. На тих, хто після нічних вибухів відкриває аптеку вранці. Хто під сирени допомагає іншим. Хто навчився жити між тривогами, кавою і вірою в те, що колись обов’язково стане тихо і в Україну прийде мир та така бажана Перемога.

Читайте також Тут дрони полюють на людей і аптеки: історія фармацевта Олександра Петрука з Херсона.