Харківська аптека Плотичера, яка пережила революції та війни

У Харкові є будівлі, які давно стали частиною міської пам’яті. Вони пережили зміну влади, революції, війни, перейменування вулиць і навіть цілі епохи. Одне з таких місць — аптека №22 на Полтавському Шляху, 43. Сьогодні важко повірити, але аптека працює тут із 1890 року. Вона відкрилася ще тоді, коли вулиця мала назву Катеринославська, а поруч була Жандармська площа — нині це Гончарівський бульвар. Понад 135 років потому аптека продовжує працювати у тому самому будинку, залишаючись унікальним прикладом професійного довголіття не лише для Харкова, а й для всієї України.

«Візитівка» Харкова біля вокзалу

Наприкінці XIX століття це була вже третя аптека на тодішній Катеринославській вулиці, але саме вона стала найближчою до вокзалу. Для багатьох мандрівників з цієї будівлі починалося знайомство з Харковом.

Не випадково аптека потрапляла на старовинні листівки з видами міста. Вона стала частиною міського образу — своєрідною фармацевтичною «візитівкою» Харкова.

Двоповерховий кам’яний будинок належав Анні Тимофіївні Меньшиковій, чоловік якої був статським радником. Із роками споруда розширювалася, змінювалася, але головне — продовжувала жити.

Провізор, який не здався

Засновником аптеки став провізор Карл Држевецький. Історія її відкриття була непростою. Дозвіл на створення аптеки він отримав ще у 1882 році, потім повторно — у 1888-му. Але через фінансові труднощі та бюрократичні перепони реалізувати задум вдалося лише у 1890 році.

Так у Харкові з’явився тринадцятий фармацевтичний заклад. Вигідне розташування швидко зробило аптеку популярною: тут працювали до восьми співробітників, а кількість рецептів сягала 30-40  тисяч щороку.

Аптека Плотичера

Проте в історію Харкова ця аптека увійшла не під ім’ям Држевецького. Із 1898 року її власником став провізор Абрам Плотичер. Саме тоді містяни почали називати її аптекою Плотичера. Це була ціла фармацевтична династія. Плотичер управлял аптекою сам, або наймав управляючих. У різні роки тут працювали провізори Софроній Колосов, Йоаким Шенфельд, Ойзер Черников. Колектив зріс до 14 чоловік, а сама аптека ставала дедалі відомішою.

Особливу роль відіграв Йосип Плотичер — брат власника, провізор, публіцист і активний учасник професійного життя  аптекарів Харкова. Він виступав за об’єднання фармацевтів, захищав права професії, публікував статті у пресі та брав участь у засіданнях Фармацевтичного товариства.

Шанувальник його таланту у 1910 році писав у журналі «Життя фармацевта: «Аптекарю Плотичеру не чужа літературна творчість. Харків має щастя знати Йосипа Семеновича 3 роки, але за цей короткий термін їм написано два листи. Лист у «Південний край» було звернено до хворих та лікарів: Плотичер доводив, що вимога підпису лікаря для повторення сильнодіючих ліків суперечить інтересам народного здоров'я, і ​​пропонував одразу писати на рецепті, скільки разів знадобиться повторювати ліки. У листі до газети «Ранок» він за допомогою статистики доводив, що найдешевші ліки – в його країні». 

У своїх виступах Йосип Плотичер говорив про необхідність єдності фармацевтичної спільноти, професійної солідарності та справедливого ставлення до працівників аптек. І навіть через понад сто років ці слова звучать напрочуд сучасно.

Аптека як дзеркало епохи

Історія аптеки №22 — це не лише історія ліків. Це історія самого Харкова. Через її двері проходили студенти, військові, купці, робітники, закохані пари й люди, які втрачали надію.

Пізнього осіннього вечора в одній із харківських аптек сталася подія, про яку згодом говорило чи не все місто. До закладу зайшла зовсім молода дівчина й попросила продати їй настоянку йоду на 10 копійок. Ледь отримавши пляшечку, вона просто біля каси швидко випила її вміст.

На щастя, неподалік розташовувалася станція швидкої допомоги. Медичний екіпаж прибув оперативно, надав дівчині першу допомогу та після промивання шлунка доправив її до Олександрівської лікарні. Постраждалою виявилася 17-річна селянка Катерина Щеглова. На щастя, серйозних наслідків для її здоров’я вдалося уникнути.

Згодом стало відомо, що лише за тиждень до цього мати видала дівчину заміж проти її волі. Не змирившись із примусовим шлюбом, Катерина наважилася на відчайдушний крок.

Втім, сучасники ставилися до цієї історії неоднозначно. У ті часи люди, які справді хотіли накласти на себе руки, зазвичай використовували значно небезпечніші речовини, зокрема оцтову есенцію. Тому дехто вважав цей вчинок радше емоційним протестом і спробою привернути увагу громадськості.

Чим завершилася історія молодої жінки та її шлюбу — невідомо. Але сам інцидент став гучною міською сенсацією і, безперечно, додав небажаного розголосу аптеці Плотичера, вплинувши і на її репутацію, і на довіру відвідувачів. Такі події сьогодні здаються майже літературними сюжетами, але вони ще раз нагадують: аптека завжди була місцем, де людські драми зустрічалися з надією на порятунок.

Від імперії до сучасного Харкова

Після революцій та двох світових війн місто змінювалося разом із назвами вулиць. У часи радянської влади аптека отримала номер 22, і під цією назвою її знають і досі. 

Вулиця Катеринославська стала вулицею Свердлова, а вже у незалежній Україні повернула історичну назву — Полтавський Шлях.

Разом із новими назвами змінювалися держави, прапори, системи та покоління. Але аптека залишилася, продовжує працювати і допомагати людям придбати необхідні препарати. 

Сьогодні аптека №22 — це більше, ніж фармацевтичний заклад. Це символ міської стійкості. У час, коли старі будівлі зникають, а історичні місця втрачають свою автентичність, аптека №22 продовжує працювати там, де й понад століття тому. Наче нагадуючи Харкову: справжня історія живе не лише в архівах чи музеях. Вона живе у будинках, які не зачинили свої двері для людей.

Читайте також Коли аптека була розкішшю: маловідома історія фармації Харкова.